Розділ 9. НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ І ПОВСТАННЯ (1815-1864 pp.) Ситуація в Європі після Віденського конгресу

Священнийсоюз трьох імператорів, підписаний у Відні Олександром І, Францем І і Фрідріхом-Вільгельмом III, до якого незабаром приєднались усі континентальні монархи, знаменував перемогу клерикально-монархічної ідеології і придушення політичного та релігійного вільнодумства у Європі. Хоча вже у 20-х роках XIX ст. цей союз дав першу тріщину у зв'язку зі зміною зовнішньої політики Англії, але його ідейний і політичний зміст продовжував чинити вплив на континент аж до революцій 1848-1849 pp. У 1818 р. на Аахенському конгресі французьким дипломатам вдалося домогтися звільнення своєї країни від перебування там іноземних військ і включення Франції до п'ятірки держав, що керували Європою. Уже тоді проявилися серйозні суперечності всередині союзу: Англія, Пруссія і Австрія лякалися подальшого зростання могутності і впливів Росії. Особливо насторожували союзників активні дії Росії на Балканах, де підносився могутній визвольний рух слов'янських і грецького народів проти османського панування. Але справжні зміни відбулися після того, як зовнішню політику Англії очолив консерватор Д. Каннінґ (1822), який почав проводити політику сприяння економічній експансії англійської буржуазії на континенті. Така політика вимагала не придушення визвольних рухів, а утворення нових урядів і держав, які б сприяли економічним і політичним перетворенням в дусі лібералізму. Розвиток подій зумовив зближення Росії, Франції та Англії, зацікавлених у витісненні Туреччини з Балкан і поширенні тут своїх впливів. Три країни підтримали грецький визвольний рух проти Османської імперії й утворення Грецької держави. Але російські "апетити" на Балканах викликали протидію з боку Австрії та Пруссії.

Липнева революція 1830 р. у Франції, революційні події у Бельгії і польське повстання 1830-1831 pp. охолодили взаємини п'ятьох європейських союзників. їхні зовнішньополітичні інтереси все більше розбігались: уряди цих країн прагнули отримати вигідні умови для поширення своїх впливів на континенті, насамперед на Балканах. Справа поділу "турецького спадку" на континенті ставала все більш актуальною і загострювала стосунки між союзниками-суперниками. Нові міжнародні реалії зняли з порядку денного "польське питання", перетворивши його у внутрішню справу імперій. Тільки революції 1848-1849 pp. спричинили раптові й глибокі зрушення у міжнародних відносинах.

У той час, коли європейські монархії займалися впорядкуванням міждинастичних імперських кордонів і вели боротьбу за впливи, у суспільствах європейських держав відбувалися глибокі соціальні, свідомісні, економічні процеси, які не могли не позначитися на настроях населення і порядках цих країн. Ще з кінця XVIII ст. спочатку в Англії, а у першій половині XIX ст. й інших країнах континенту розпочалась індустріальна (промислова) революція,яка поступово, але докорінно змінювала уклад суспільного життя. Люди т.зв. "третього стану" - торговці, комерсанти, підприємці -своєю активністю, коштами створювали економічні підвалини, від яких залежало процвітання і могутність країни. Нагромаджені ними капітали скеровувалися не на "прожигания" життя, а на створення нових виробництв, техніки, розвиток торгівлі, ринків і комунікацій. Англійські підприємці першими на континенті дали зразки капіталістичних відносин, створення підприємств, заснованих на поділі праці (мануфактури), застосуванні парових двигунів і механізмів (фабрики). Це дало змогу різко збільшити продуктивність праці і вихід готової продукції. Машинне виробництво