Історія Польщі. вважали диваком, а оцінили його спадок лише наприкінці XIX і у XX ст

вважали диваком, а оцінили його спадок лише наприкінці XIX і у XX ст. Крім численних рукописів з археології, історії, славістики, він залишив чимало літературних творів і серед них фантастично-філософську повість Рукопис, знайдений у Сарагосі (1815). Проте, майже всі свої твори він друкував французькою мовою, і вони лише згодом були перекладені польською.

Патріотична тематика захопила й авторів, які були знаними "класиками". Алойзи Фелінський (1771-1820), один із секретарів Т. Костюшка, написав низку творів, з яких тривалий час популярною була трагедія Барбара Радзивіллувна, що оспівувала патріотизм і життєві пригоди польської королеви XVI ст. Францішек Венжик (1785-1862) теж використав образ Барбари Радзивіллувни у своїх драматичних творах.

Польський театр, створений у XVIII ст., перетривав поділи країни. Заслуга в цьому належала актору, режисеру і драматургу Войцєху Богуславському (1757-1829), який організовував театри у Варшаві, Львові, Вільно, Познані. У 1783-1814 pp. він був директором Національного театру у Варшаві, який поставив на польській сцені європейську класику (Шекспір, Расін, Лессінг) і польських авторів. Постійні театри існували також у Кракові, Вільно і Львові; на їх сценах часто виступали заїжджі італійські або німецькі трупи.

Незважаючи на роз'єднаність земель Речі Посполитої кордонами, в епоху Наполеона продовжували діяти суспільні і соціальні зв'язки, які об'єднували поділені терени. Найважливішим об'єднавчим чинником була польська аристократія і шляхта, яка продовжувала жити мріями про відновлення Речі Посполитої та її перебудову згідно з новими суспільними тенденціями. У намаганнях знайти точку опори для відновлення Польщі освічені патріотичні кола шукали насамперед зовнішньої допомоги - Франції або Росії. Однак ці надії виявилися марними і лише призвели до консервації в Європі абсолютистсько-феодальних порядків. Разом з тим, розворушене польське суспільство, соціальні та свідомісні зміни, які у ньому відбулися впродовж "доби Наполеона", не могли не викликати глибоких зрушень. їхнім наслідком було формування новочасної польської нації, яка ототожнювалася не тільки з шляхтою, а й з непривілейованими соціальними верствами.