Валютний курс, валютна політика і міжнародний кредит
Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях іншої країни. Він є об’єктивним економічним показником, який відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку країни та стан і перспективи її зовнішньоекономічних відносин.
За класифікацією, схваленою МВФ у1982р., всі валюти країн світу залежно від ступеня свободи зміни їхніх курсів поділяються на валюти із:
-фіксованим курсом. Уряд встановлює постійні фіксовані пропорції обміну національної валюти на іноземну і навпаки. Це дає змогу вільно купувати і продавати національну валюту за визначеною ціною незалежно від того, хто здійснює валютно-платіжні операції. Цей режим передбачає, що уряд спроможний забезпечити продаж іноземної валюти у кількостях, потрібних для підтримання встановленого ним курсу. Для цього він повинен мати необхідні запаси іноземної валюти;
-обмежено гнучкий валютний курс – офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, що допускає невеликі коливання валютного курсу відповідно до встановлених правил;
-плаваючий валютний курс – курс, що вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції, на який держава може за певних умов впливати шляхом валютних інтервенцій.
Сьогодні у світі близько 1/3 країн дотримуються того або іншого різновиду фіксованого валютного курсу, у той час як 2/3 країн використовують різні види плаваючого валютного курсу Крім політики валютного курсу проводиться поточна валютна політика, що здійснюється у двох формах:
-обліковій (дисконтній) – означає зміну облікової ставки центрального банку для регулювання валютного курсу за допомогою впливу на рух короткострокових капіталів. Як правило, при від’ємному платіжному балансі центральний банк підвищує облікову ставку, стимулюючи приплив іноземного капіталу із країн, де цей ризик нижчий. Даний приплив короткострокових капіталів поліпшує стан платіжного балансу, створює додатковий попит на національну валюту, а тому й підвищує її курс;
-девізній політиці – спрямована на регулювання валютного курсу шляхом купівлі та продажу іноземної валюти (девіза). За сучасних умов девізна політика набуває форми валютної інтервенції - прямого втручання центрального банку в операції із іноземною валютою на валютних ринках при одночасному введені обмежень у сфері валютних операцій на внутрішньому ринку. Якщо спостерігається падіння курсу національної валюти , то центральний банк країни продає на валютних ринках великі суми іноземної валюти, що призводить до зростання курсу національної валюти, і навпаки, скуповування іноземної валюти спричиняє падіння курсу національної грошової одиниці.
За інших умов може мати місце девальвація і ревальвація валюти.
Девальвація валюти – зниження державою курсу валюти або центрального паритету при режимі фіксованого валютного курсу
Ревальвація валюти – підвищення державою курсу валюти або центрального паритету при режимі фіксованого валютного курсу.
Валютні ринки –це офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту і пропозиції. Тут розрізняють різні типи валютних угод:
1) валютні операції з негайним постачанням („спот”). За цією угодою іноземна валюта постачається банками-кореспондентами не пізніше двох наступних банківських днів із дня укладення угоди. Ці операції найбільш поширені, їхня частка становить більше 2/3 обсягу валютних угод на міжбанківському ринку;
2) форвардні операції – це міжбанківські угоди, в яких фіксуються курс і сума, але до настання терміну (1-6 місяців) розрахунки за зазначеними сумами не здійснюються;
3) ф’ючерсні операції – це торгівля стандартизованими контрактами, в яких детально регламентовані всі умови – сума, термін, метод розрахунку тощо. Їх головна мета – хеджування (страхування ризику) і спекуляція
У структурі міжнародних валютно-фінансових ринків чільне місце посідає міжнародний кредит,який охоплює рух позичкового капіталу. На міжнародному кредитному рикну в обігу перебувають боргові зобов’язання, які засвідчують право кредитора на отримання певної суми боргу з боржника. Ці боргові зобов’язання існують у різних формах. Так, Світовий банк класифікує боргові зобов’язання наступним чином:
-за строком погашення – на короткострокові (зі строком погашення до одного року) та довгострокові (зі строком погашення більше одного року);
-за типом боржника – на державні, гарантовані державою і приватні;
-за типом кредитора – на офіційні і приватні боргові зобов’язання.
Міжнародний кредитний ринок має великі масштаби, які вимірюються десятками трильйонів доларів. Він має такий склад учасників: приватні фірми, банки і ТНК – 40%, фондові біржі – 40% і міжнародні фінансові інститути – 20%. Доступ позичальників на міжнародний ринок кредитних капіталів є обмеженим. Основними позичальниками тут є: ТНК, уряди, міжнародні валютно-кредитні і фінансові установи.
Дата добавления: 2015-11-20; просмотров: 914;