ПОКАЗНИКИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

Кількісна характеристика властивості продукції, що складає її якість і та, що розглядається стосовно до визначених умов її створення, експлуатації або споживання, називається показником якості продукції.

Поняття якості товарів або послуг як ступеня відповідності до вимог споживачів та суспільства спричиняє, в першу чергу, необхідність розрізняти природу потреби, що буває як упровадженою або передбачуваною, так і обов`язковою. Спочатку покупець має справу з набором варіантів товарів і оцінює надані можливості задоволення певної потреби. Вибір визначається сукупністю потреб покупця, у відповідності до яких і оцінюється кожний продукт.

Корисність – здатність продукції відповідати конкретним потребам покупця. Корисність, у свою чергу, оцінюється споживчою вартістю (СВ), що обумовлена рівнем споживчих властивостей. А сукупність основних споживчих властивостей складає якість продукції (ЯП). Отже, потреба перебуває у взаємозв`язку з якістю через призначення, корисність, споживчі властивості і споживчу вартість продукції.

За рівнем цін на товари споживач обрав би найбільш з них корисний. Цінність – це єдність ціни і корисності.

Таким чином, з точки зору ступеня використання сукупності споживчих властивостей товару, слід розрізняти поняття «споживча вартість», «якість» і «корисний ефект». Споживча вартість – здатність товару задовольняти визначені потреби. Якість – потенційна здатність товару задовольняти конкретну потребу. Корисний ефект – дійсна (фактична) здатність товару задовольняти конкретну потребу. Співвідношення цих понять з точки зору ступеня використання споживчих властивостей товару зображено на рисунку 1.1.

Часто якість продукції оцінюють за одним, проте головним показником, що характеризує її корисність. Так, наприклад, якість автомобільної гуми оцінюють, в основному, за її прохідністю, якість бензину – за октановим числом, якість бетону – за кубиковою міцністю на однобічне стиснення, якість коксу – за його калорійністю і т. ін.

Рисунок 1.1 – Співвідношення споживчої вартості, якості і корисного ефекту товару з точки зору ступеня використання його споживчих властивостей в конкретних умовах

Однак один, навіть визначаючий, показник дає однобічну, обмежену характеристику продукції, зазвичай таку, яка відрізняється великою кількістю властивостей, що складають якість. Тому практично для будь-якої продуції, особливо для складної і багатофункціональної, необхідно здійснювати оцінку якості за кількома її корисними властивостями. Найголовніше є те, що узагальнюючим показником якості може бути: головний найбільш значущий одиничний показник, що відображує основне призначення виробу, або середній зважений комплексний показник, або інтегральний показник.

Узагальнюючий показник являє собою функцію, що перебуває у залежності від одиничних показників, які, у свою чергу, характеризують однорідну групу властивостей.

У якості комплексного (узагальнюючого) показника часто використовують один, проте головний показник, що відображує, наприклад, функціональні можливості і призначення продукції. Суттєво, комплексним показником можна вважати моторесурс машини, річну продуктивність та інші подібні характеристики.

Один і той же товар, як споживча вартість, може використовуватися у різних сферах, за різними напрямами. Наприклад, сира нафта як споживча вартість у нафтопереробній промисловості використовується для виробництва бензину, мазуту і інших видів палива. У хімічній промисловості нафта може тепер використовуватися для виробництва абсолютно інших товарів – хімічних і синтетичних матеріалів. Завдання технологів зводиться до повного використання усіх споживчих властивостей кожної споживчої вартості, нехай у різних напрямах, проте без понаднормових відходів і втрат. Схематично варіанти використання споживчої вартості можна відобразити наступним чином (рис. 1.2):

Рисунок 1.2 – Варіанти використання споживчої вартості

Споживчі вартості у центрі великого кола використовуються у всіх трьох напрямах. Фактичне використання споживчої вартості, наприклад, продукції машинобудування складає 40-70%. Звичайно, це мало. Потрібно зменшити частку невикористаних споживчих властивостей будь-якого товару. Однак наближення корисного ефекту товару до споживчої вартості спричиняє розуніфікацію товарів, технологій та інших елементів системи за всіма стадіями життєвого циклу товарів. Для кожної потреби не створиш свій товар. З метою забезпечення оптимального рівня уніфікації перелічених елементів і використання закону ефекту масштабу необхідно економічно обгрунтувати співвідношення між споживчою вартістю і якістю або корисним ефектом товару. Наприклад, для продукції машинобудування воно має бути близько 0,8, тобто ступінь використання споживчої вартості становить не нижче 80%. Таким чином, якість продукції обумовлено двома сторонами товару – вартістю і споживчою вартістю.

1.1Показники призначення – упроваджують та характеризують властивості та віддачу продукції, визначають основні функції, для виконання яких вона призначена, і зумовлюють галузь її використання.

Для товарів, що використовують декілька основних функцій, визначається їх вагомість по відношенню одна до одної за методами, що перелічені у графі 4 таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 – Класифікація товарів за ознакою кількості показників і призначення товарів для оцінки їх корисного ефекту

Продовження таблиці 1.1

Таким чином, до групи показників призначення мають належати такі підгрупи:

– класифікаційні показники (потужність електродвигуна, місткість ковша екскаватора, вміст вуглецю в сталі);

– показники функціональної і технічної ефективності (продуктивність, точність і швидкість спрацювання, міцність або калорійність);

– конструктивні показники (габаритні розміри, наявність додаткових пристроїв, коефіцієнт ефективності взаємозамінності, коефіцієнт збірності (блоковості) виробу);

– показники складу і структури (відсотковий вміст компонентів у сталі, концентрація різних домішок в кислотах).

Для аналізу, співставлення та інших операцій, зумовлених оцінюванням рівня якості продукції, необхідно вибирати тільки найбільш необхідні характеристики показників призначення, які характеризують найважливіші властивості продукції.

1.2Надійність – це властивість виробу (об`єкта) зберігати у часі в запроваджених межах значення усіх параметрів, що характеризують його безвідмовність, ремонтопридатність, збережуваність властивостей та довговічність.

Безвідмовність – властивість надійності товару чи технічного об`єкта зберігати працездатність протягом певного часу чи деякого напрацювання у годинах без вимушених перерв.

До характеристик показників безвідмовності належать ймовірність безвідмовної роботи, середнє напрацювання до першої відмови, напрацювання до відмови, інтенсивність відмов, параметр потоку відмов, гарантійне напрацювання.

Безвідмовність властива об`єкту у будь-якому з режимів його експлуатації. Саме ця властивість складає головний зміст поняття надійності. Однак, навіть найбільш високий рівень безвідмовності системи не дає абсолютної гарантії того, що відмова не виникне.

Ремонтопридатність – властивість технічного об`єкта, що полягає у пристосуванні до попередження і виявлення причин пошкоджень та усунення їх шляхом проведення ремонтів та технічного обслуговування.

До характеристик показників ремонтопридатності відносять, наприклад, середню оперативну тривалість планового поточного ремонту або середню трудомісткість технічного обслуговування.

Ремонтопридатність об`єкта оцінюється коефіцієнтом готовності (технічного використання), котрий визначається за формулою 1.1:

(1.1)

де Т_о–середнє напрацювання до відмови поновлювального об`єкта,год.;

Т_в – середній час відновлення об`єкта після відмови, год.

Збережуваність (стабільність)властивостейякості об`єкта характеризує частку зниження найважливіших показників призначення, надійності, ергономічності, екологічності, естетичності (дизайну), патентоспроможності протягом його використання. Або, показники збережуваності визначають як такі, що характеризують властивість технічного об`єкта зберігати працездатний стан протягом і після зберігання, транспортування, або властивість продукту чи матеріалу зберігати до споживання працездатний стан. До характеристик цих показників належать, наприклад, частка зниження якого-небудь показника якості конкретного виду товару у визначений термін (річна продуктивність металорізальних верстатів протягом 2^х років знижується на 2 – 3% за рік) або гамма-відсотковий термін зберігання, чи середній термін зберігання.

Показники надійності оцінюють статистичними методами за результатами випробувань. Кожний показник якості за збереженням властивостей має свою функцію і відповідну частку зниження початкових показників. У загальному вигляді ця функція має наступний вигляд (рис. 1.3). Форма кривої показує, що спочатку використання об`єкта (Т<sub>поч</sub>) показники його якості не погіршуються. Потім починається щорічне зниження показників якості, і чим більше термін служби (використання) об`єкта, тим більша частка щорічного погіршення. Після настання критичного терміну (найбільшого, крайнього) (Т_кр) об`єкт списується. На жаль, на сьогодні існує мало результатів досліджень у цій галузі.

Рисунок 1.3 – Функція збережуваності показників якості об`єкта протягом його використання (зберігання)

Довговічність – властивість об`єкта зберігати працездатність до настання граничного стану за встановленої системи технічного обслуговування і ремонту.

До характеристик цих показників відносять нормативний термін служби (термін зберігання), середній термін служби до першого капітального ремонту, гамма-відсотковий ресурс (це напрацювання, протягом якого об’єкт не досягає граничного стану з заданою ймовірністю), середній ресурс, середній термін служби до списання тощо.

1.3Показники технологічності товару – показники якості, що демонструють, наскільки конструкція враховує вимоги існуючої технології і організації освоєння, виробництва, транспортування, технічного обслуговування і ремонтів об`єкта. Технологічна конструкція забезпечує мінімізацію тривалості робіт і витрат ресурсів на усіх стадіях життєвого циклу об`єкта. Однак рівень патентоспроможності і відповідно конкурентоспроможності об`єкта можливо підвищити тільки за рахунок застосування сучасних методів і забезпечення високої новизни конструкції, що у свою чергу, спричиняє зниження рівня уніфікації і запозичення. Тому технологічність як одна з найбільш складних властивостей якості об`єкта вступає у суперечність майже з усією рештою властивостей, тому що покращення будь-якої якості об`єкта потребує часу і ресурсів. Тобто показники технологічності характеризують властивості продукції, які зумовлюють оптимальний розподіл витрат матеріалів, засобів праці та часу при технологічній підготовці виробництва, виготовленні й експлуатації продукції. Один з шляхів подолання суперечностей між технологічністю та іншими властивостями якості – створення простих за компонуванням конструкцій з високоякісних існуючих агрегатів (компонентів).

Необхідно розрізняти такі характеристики показників технологічності: сумарну (загальну), структурну, питому, порівняльну і відносну трудомісткість, матеріаломісткість та собівартість. До основних показниківтехнологічності конструкції відносять наступні: коефіцієнт міжпроектної уніфікації (запозичення) компонентів конструкції, коефіцієнт уніфікації (запозичення) технологічних процесів, питому вагу деталей з механічною обробкою, коефіцієнт прогресивності технологічних процесів, коефіцієнт блочності конструкції.

Далі наводимо розрахунок показників технологічності конструкції. Коефіцієнт блочності (збірності) конструкції рекомедуємо визначати за формулою (1.2):

(1.2)

де С_БЛ – вартість самостійних, легковід’ємних блоків або агрегатів, що виконують самостійну функцію;

С – собівартість об’єкта.

Коефіцієнт міжпроектної уніфікації (запозичення) технологічних процесів виготовлення об’єкта:

(1.3)

де Н_ЗАПОЗ. – кількість найменувань деталей та інших складових частин об’єкта (без стандартного кріплення), запозичених з інших проектів;

Н – загальна кількість найменувань (назв) деталей та інших складових частин об’єкта (без стандартного кріплення), що дорівнює сумі запозичених та оригінальних.

Коефіцієнт уніфікації (запозичення) технологічних процесів виготовлення об’єкта:

(1.4)

де Н_ІСН.Т.П – кількість найменувань існуючих технологічних процесів, запозичених для виробництва нового об’єкта;

Н_Т.П – загальна кількість найменувань технологічних процесів виготовлення новітнього об’єкта, що дорівнює сумі запозичених і заново розроблених технологічних процесів.

Питома вага деталей об’єкта з механічною обробкою:

(1.5) де Н_мех – кількість найменувань деталей об’єкта, трудомісткість механічної обробки котрих вища за 10% загальної (сумарної) трудомісткості їх виготовлення;

Н – загальна кількість деталей цього об’єкта.

Коефіцієнт прогресивності технологічних процесів виготовлення об’єкта:

(1.6)

де Н_ПР.Т.П – кількість найменувань прогресивних технологічних процесів виготовлення об’єкта, що залежить від програми випуску предмета праці, віку технології і методу виготовлення;

Н_Т.П – загальна кількість технологічних процесів виготовлення об’єкта.

До методів, які забезпечують мінімальні витрати праці і енергії на виготовлення, вищий рівень автоматизації виробництва належать високоточне литво, штампування, обробка лазером, електрофізичні, електрохімічні та інші високотехнологічні прогресивні методи виготовлення.

Ці показники справляють безпосередній вплив на масу виробу, коефіцієнт використання матеріалів, на трудомісткість технологічної підготовки виробництва, саме виробництво, підготовку до функціонування, технічне обслуговування та відновлення об’єкта, на витрати за стадіями його життєвого циклу. Проте економічні показники неправомірно зараховувати до показників технологічності. Якість і витрати – відмінні боки товару, між якими існує прямий зв'язок: наприклад, чим вище якість, тим вище витрати на виробництво, що нижче – то нижче витрати на споживання. Тому тільки економічні розрахунки можуть підказати оптимальний рівень того чи іншого показника якості об’єкта.

1.4 Показники стандартизації й уніфікації (сумісництва) характеризують насиченість продукції стандартними, уніфікованими й оригінальними складовими, а також рівень уніфікації з іншими виробами.

Для встановлення єдиної методики розрахунків, складові виробів поділяють на стандартні, уніфіковані й оригінальні.

До стандартних належать складові виробу, які виготовляють за державними або галузевими стандартами. Уніфікованими є складові виробу, які виготовляють за стандартами підприємств. До оригінальних належать складові, розроблені тільки для певного виробу.

Стандартизація передбачає раціональне скорочення кількості типорозмірів складових у проектних і вироблених об’єктах. Тому показники стандартизації й уніфікації товару характеризують питому вагу стандартних складових частин виробу та раціональну їх повторюваність.

До характеристик показників стандартизації й уніфікації належать:

а) коефіцієнт стандартизації об’єкта:

(1.7)

де Н – загальна кількість типорозмірів складових виробу;

Н_ОРИГ – кількість типорозмірів оригінальних складових;

Н_СТ – кількість типорозмірів (найменувань) складових частин об’єкта, виготовлених за державними, галузевими стандартами, стандартами фірми (підприємства), окрім стандартних кріпильних виробів.

Визначаючи характеристики показників уніфікації, з розрахунку необхідно виключити такі деталі та збірні одиниці:

– кріпильні деталі (болти і гвинти всіх типів, шпильки, заклепки, штифти, шплінти, штирі, шурупи і цвяхи);

– пробки і заглушки;

– деталі з’єднання трубопроводів і арматури (муфти, ніпелі, накидні гайки, перехідні патрубки, трубки);

– гайки, різьбові кільця і шайби всіх видів;

– шпонки всіх видів;

– гачки, підвіски, рем-болти;

– електромонтажні деталі, наконечники проводів, ліхтарі;

– прокладки, накладки, планки, пломби;

– слюсарно-складальний інструмент;

– деталі тари й пакування;

– інші аналогічні деталі та складальні одиниці.

б) коефіцієнт міжпроектної(взаємної) уніфікації комплектів конструкції об’єкта або груп виробів:

(1.8)

де n_i – кількість типорозмірів складових у виробі;

n_max – максимальна кількість типорозмірів складових одного з виробів групи;

z – загальна кількість неповторних типорозмірів, з яких складається група виробів;

Н – загальна кількість виробів у групі.

в) коефіцієнт повторюваності складових частин виробу (об’єкта):

(1.9)

де n – загальна кількість складових виробу, що повторюються (без стандартних кріпильних виробів), одиниць;

Н – загальна кількість типорозмірів складових виробу або частин об’єкта (без стандартних кріпильних виробів).

Окрім перелічених показників, розраховуються й аналізуються коефіцієнти повторюваності й уніфікації за конструктивними елементами: розміри, радіуси, різьби, діаметри, фаски, матеріали, покриття, фарбування, термообробка, потужність та інші елементи. Оптимальний рівень уніфікації визначається на основі економічних розрахунків, що враховують витрати за стадіями життєвого циклу об’єкта.

г) Можливо коефіцієнт уніфікації для групи виробів (К_УН) визначати за формулою (1.10):

(1.10)

де m – кількість виробів у групі; К_СТі – коефіцієнт стандартизації для

і-го виробу; D_i – річна програма для і-го виробу; C_i – оптова ціна і-го виробу.

За відсутності даних про ціну кожного виробу групи коефіцієнт К_УН обчислюють за спрощеними формулами:

Оптимальний рівень уніфікації визначається на основі розрахунку виробничих і експлуатаційних витрат (рис. 1.4):

Рисунок 1.4 – Залежність витрат у сферах виробництва (З_вир) і експлуатації (З_екс) об’єкта від коефіцієнта міжпроектної уніфікації складових частин об’єкта (К_м.ун)

Аналіз 1.4 показує, що з підвищенням рівня уніфікації витрати у сфері виробництва зменшуються, а у сфері експлуатації, навпаки, – підвищуються, тому що доводиться застосовувати один і той же уніфікований об’єкт у різних умовах, інколи з недовантаженням. Тому оптимальний рівень уніфікації (К_{м.ун.опт.}) визначається на основі сумарних витрат (В_сум.). Цей підхід прийнятий для виробів крупносерійного та масового виробництв, для яких частка витрат у сфері виробництва не є суттєвою, рівень уніфікації визначається за єдиним критерієм – величиною сумарного корисного ефекту об’єкта на одиницю сукупних витрат за його життєвий цикл.

1.5 Показники транспортабельності визначають пристосовуваність продукції до транспортування та до підготовчих і заключних операцій, пов’язаних із транспортуванням, виключаючи її використання або споживання (середня тривалість підготовки продукції до транспортування; середня трудомісткість підготовки одиниці продукції до транспортування, включаючи вантаження і кріплення, в людино-годинах певного тарифного розряду; середня вартість пакування партії продукції в певну тару; середня тривалість установлення продукції на засіб транспортування визначеного виду; середня вартість перевезення одиниці продукції на 1 км. певним транспортним засобом (за виключенням витрат на вантаження, укладання і розвантаження); середня тривалість розвантаження партії продукції певного обсягу з залізничного вагона певного виду, з трюму судна, тощо). Визначення характеристик показників транспортабельності здійснюється експериментальним, розрахунковим або експертним методом. Найбільш переконливо транспортабельність оцінюється вартісними показниками, які дозволяють одночасно враховувати матеріальні і трудові витрати, кваліфікацію та кількість людей, які зайняті на роботах з транспортування.

1.6 Показники ергономічності товару – це показники якості, котрі використовуються за визначення відповідності товару ергономічним вимогам, що висуваються до розмірів, форми, кольору об’єкта та елементам його конструкції, до взаємного розташування елементів і т. ін.

Ергономічні показники характеризують зручність і комфорт споживання (експлуатації) виробу на етапах функціонального процесу у системі «людина – виріб – середовище використання» (оточення використання – простір, у якому людина здійснює функціональну діяльність, наприклад, кабіна автобуса, приміщення цеху і т.ін.) та враховують комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних і психологічних властивостей людини.

Розглянемо класифікацію групи ергономічних показників якості за підгрупами. Гігієнічні – показники, які використовуються для визначення відповідності виробу гігієнічним умовам життєдіяльності та працездатності людини під час взаємодії її з виробом. Гігієнічні показники характеризують відповідність виробу санітарно-гігієнічним нормам і рекомендаціям. До підгрупи гігієнічних належать показники, що містять характеристики рівня освітленості, температури, вологості, тиску, напруженості магнітного й електричного полів, запиленості, випромінювання, токсичності, шуму, вібрації, перевантажень (прискорень).

Антропометричні – показники, які використовуються для визначення відповідності виробу розмірам та формі, а також ваги тіла людини та його окремих частин; для людини, яка бере участь в обслуговуванні цього виробу. До підгрупи антропометричних показників належать показники, що характеризують відповідність:

– конструції виробу розмірам тіла людини і його окремих частин;

– конструкції виробу формі тіла і його окремих частин, що входять у контакт із виробом;

– конструкції виробу розподілу ваги людини.

Фізіологічні та психофізіологічні – показники, які використовуються для визначення відповідності виробу фізіологічним властивостям (вимогам) людини і особливостям функціонування її органів чуття (швидкісні та силові можливості людини, а також пороги слуху, зору, тактильного відчуття тощо). До підгрупи фізіологічних і психофізіологічних показників входять показники, що містять характеристики відповідності:

– конструкції виробу силовим можливостям людини;

– конструкції виробу швидкісним можливостям людини;

– конструкції виробу (розміру, форми, яскравості, контрасту, кольору і просторового положення об’єкта спостереження) зоровим психофізіологічним можливостям людини;

– конструкції виробу, який містить джерело звукової інформації, слуховим психофізіологічним можливостям людини;

– виробу (форми і розміщення виробу та його елементів) дотиковим можливостям людини;

– виробу смаковим та можливостям нюху людини.

Психологічні – показники, які використовуються для визначення відповідності виробу психологічним особливостям людини, що знаходять своє відображення в інженерно-психологічних вимогах, вимогах психології праці і загальної психології, які пред’являються до промислових виробів.

До підгрупи психологічних показників належать показники, що містять характеристики відповідності:

– виробу можливостям сприйняття і перероблення інформації;

– виробу при його використанні закріпленим і новосформованим (набутим) навичкам людини (з урахуванням легкості і швидкості їх формування).

Номенклатура ергономічних показників якості поширюється на промислові вироби та їх елементи: обладнання інтер’єра і робочих місць; пульти керування і контролю; мнемосхеми; прилади і сигналізатори; циферблати і покажчики приладів; таблиці з оцифровкою, написами і безтекстовими позначеннями; ручні і ножні органи управління; виробничі і побутові меблі; одяг; взуттєві вироби тощо. Рівень ергономічних показників визначається експертами-ергономістами, які спеціалізуються у конкретній галузі промисловості за розробленою спеціальною шкалою оцінок у балах. Оцінювання ергономічних показників може провадитися також шляхом зіставлення значень заданих і базових ергономічних характеристик. У більшості випадків за базу для порівняння приймають ергономічні вимоги, наведені у спеціальних довідниках. У цьому випадку оцінка ергономічних показників надається у вигляді «відповідає», чи «не відповідає» система «людина-виріб» ергономічним вимогам.

У тих випадках, коли можна визначити залежність між одним з основних показників призначення виробу, наприклад, показником продуктивності, і вибраними ергономічними показниками, то їхнє оцінювання необхідно проводити за величиною змінення показника призначення (наприклад: DП – приріст продуктивності).

1.7 Показники естетичності товару – показники якості, що характеризують комплексну властивість справляти вплив на чуттєве сприйняття людиною усього виробу в цілому з погляду на його зовнішній вигляд (форма, гармонія, композиція, стиль, колір та ін.).

Тобто до групи естетичних показників належать наступні підгрупи показників:

– інформаційна виразність, що характеризує здатність виробу відображати, завдяки формі, усталені в суспільстві естетичні уявлення і культурні норми (в якості її одиничних показників виступають: знаковість, оригінальність, стильова відповідність, відповідність моді);

– раціональність форми, яка характеризує відповідність форми об’єктивним умовам виготовлення й експлуатації виробів, а також правдивість вираження у ній функціонально-конструктивної суті виробу (функціонально-конструктивна та ергономічна обумовленість, організованість обсягово-просторової структури);

– цілісність композиції – гармонічна єдність частин і цілого, органічний взаємозв’язок елементів форми виробу і його узгодженість з ансамблем інших виробів (тектонічність – художнє осмислення реальної роботи конструкції і матеріалів; пластичність; впорядкованість графічних і зображувальних елементів; чистота виконання контурів та сполук; колорит і декоративність). Цілісність композиції визначає ефективність використання професійно-художніх засобів для створення повноцінного рішення і знаходить вираження в одиничних показниках, зазначених вище;

– досконалість виробничого виконання і стабільність товарного вигляду характеризується чистотою виконання контурів, округлень, зчленувань елементів; ретельністю нанесення покриттів і спорядження поверхонь; чіткістю виконання фірмових знаків, супровідної документації й інформаційних матеріалів; стійкістю до пошкоджень.

Процес оцінювання естетичних показників якості продукції передбачає вибір базових зразків і складання базового ряду, проведення аналізу поданого виробу і визначення характеристик естетичних показників у балах з використанням експертних методів.

1.8 Патентно-правові показники – показники якості, що характеризують ступінь захисту виробу авторськими свідоцтвами на винахід і патентами, безперешкодність реалізації товару на внутрішньому та зовнішньому ринках. Або ще, можливо визначити патентно-правові показники, як ступінь оновлення технічних рішень, що використані у продукції, їх патентний захист і патентну чистоту. Патентно-правові показники відносять до суттєвих чинників при визначенні конкурентоспроможності продукції.

Патентно-правовий рівень промислового виробу оцінюється за допомогою двох безрозмірних показників: показника патентного захисту (або патентоспроможності) і показника патентної чистоти.

Показник патентного захисту характеризує кількість і вагомість новітніх вітчизняних винаходів, реалізованих у цьому виробі, тобто виражає ступінь захисту виробу авторськими свідоцтвами України і патентами у країнах, в які передбачено експорт або продаж ліцензій на вітчизняні винаходи. Патент – це документ, що посвідчує право власності особи на будь-який винахід або відкриття. Авторське свідоцтво – документ, що посвідчує авторське право на винахід. Якщо автор винаходу зберігає за собою виключне право на його використання, то йому видається патент на винахід. За значущістю всі складові виробу поділяються на особливо важливі, основні й допоміжні.

Характеристика показника патентного захисту виробу (Р_пз) визначається за формулою (1.11):

(1.11)

де m_i – індивідуальні коефіцієнти вагомості особливо важливих складових; n – кількість особливо важливих складових у виробі; N_i– кількість складових основної та допоміжної груп, захищених авторськими свідоцтвами в Україні або патентами на вітчизняні винаходи у країнах, в які вироби мусять експортуватися; N_зі – загальна кількість складових виробу в основній або допоміжній групі; s – кількість груп значущості.

Товар має патентну чистотупо відношенню до певної країни, якщо він не містить технічних рішень, що підпадають під дію патентів, свідоцтв виключного права на винахід, показні моделі, промислові зразки і товарні знаки, що зареєстровані у цій країні.

Показник патентної чистоти виражає ступінь втілення у виробі, призначеному для реалізації всередині країни, технічних рішень, які не підпадають під дію виданих в Україні патентів виключного права, а для виробів, призначених для експорту, технічних рішень, які також не підпадають під дію патентів, виданих у країнах, куди передбачається експортування виробів. Тобто, він дозволяє робити висновок про можливість безперешкодної реалізації виробу в Україні та за кордоном.

Показник патентної чистоти (Р_ПЧ) визначається за формулою (1.12):

(1.12)

де m_i – коефіцієнти вагомості для основної чи допоміжної груп;

n – кількість особливо важливих складових, які мають патентну чистоту;

N_зi – загальна кількість складових в і-й групі;

N_ni – кількість складових виробу у групі, які підпадають під дію патентів, виданих у певній країні.

В окремих випадках, коли особливо важливі й основні складові виробу мають патентну чистоту, але відсутня патентна чистота виробу в цілому через те, що деякі другорозрядні складові не мають патентної чистоти, доцільно визначати вартісну характеристику патентної чистоти за формулою:

де V_З – загальна вартість виробу;

V_НПЧ – вартість складових виробу, які не мають патентної чистоти.

На практиці можуть бути випадки, коли для встановлення можливості реалізації виробу в Україні або за кордоном необхідно використовувати сукупність показників патентної чистоти.