Німецька класична філософія та філософія марксизму.

Німецька класична філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філософії. Родоначальник німецької класичної філософії – І. Кант.

Йоганн Фіхте.Розглядав своє вчення як пряме продовження філософії Канта. Фіхте називає свою філософію вченням про науку. Теорія науковчення Фіхте базується на таких положеннях: 1. „Я покладає Я”, це стверджує самототожність Я, 2. „Я протипокладає не-Я”, це основоположення вводить категорію заперечення, 3. „Я покладає і Я, і не-Я” (теза – антитеза – синтез). Й. Фіхте був не тільки філософом, а й відомим громадським діячем, який ставив перед собою завдання об’єднати німецький народ і повести його на боротьбу із поневолювачами – французами. Тому його філософія орієнтована не стільки на аналіз проблем пізнання, скільки на проблему свободи, виховання молоді у патріотичному дусі, у дусі високих моральних цінностей.

Фрідріх Шеллінг.Розглядає проблему свободи і необхідності. Свобода – усвідомлена діяльність, необхідність – підсвідома діяльність. Головний спосіб пізнання – споглядання і ігнорував розсудкове пізнання. Шелінг вважав, що найвищим результатом емпіричного пізнання є закон. Теоретичне мислення є виведенням законів із принципів. За Шеллінгом існують два світи: перший – даний без людської участі, другий – перетворена людиною природа. Впливаючи на зовнішній світ, людина одна впливає також на інших людей. Людина, яка пробуджується до свідомості завдяки автономній діяльності відносно зовнішнього світу, впала б у несвідомий стан, якби не було впливу інших інтелектів на цей світ, а тим самим на неї.

Георг Гегель.„Феноменологія духу”.Вихідним пунктом філософії Гегеля є тотожність буття та мислення. Мислення є не лише суб’єктивною людською діяльністю, а й незалежною від людини об’єктивною сутністю, першоосновою всього сущого. Мислення відчужує своє буття у формі матерії, природи, яка є „інобуттям” цього об’єктивного існуючого мислення, або абсолютної ідеї. Гегель розглядає мислення як процес непереривного розвитку пізнання, як процес сходження від нижчого до вищого. Абсолютна ідея є активною і діяльною, вона мислить і пізнає себе, проходячи три етапи розвитку: 1. до виникнення природи і людини, коли абсолютна ідея перебуває поза часом і простором у стихії „чистого мислення” і виступає системою логічних понять та категорій, як систем логіки, 2. це духовне начало з самого себе породжує природу, яку Гегель наз-є інобуттям абсолютної ідеї, 3. абсолютний дух, на цьому етапі абсолютна ідея залишає створену природу і повертається до самої себе, але вже на основі людського мислення (самопізнання ідеї). Ці три етапи сформувались в самостійні складові частини його філософської системи: логіку, філософію природи та філософію духу. Через логіку абсолютна ідея розкривається в її всезагальному змісті у вигляді системи категорій, починаючи від найбідніших – буття, небуття і закінчуючи конкретними, багаторазово визначеними категоріями (це чисті думки, які перебувають у стані непреривного руху). Перетворюючись у природу абсолютна ідея визначає себе і тим самим відчужується від своєї істинної сутності, постаючи у вигляді кінцевих чуттєвих, тілесних одиничностей. Бог створює з тією метою, щоб з неї виникла людина і разом з нею людський дух. Суб’єктивний дух, перша стадія розвитку людського духу переходить до об’єктивного духу, що охоплює сферу людського соціального життя, яке відбивається в релігії, мистецтві, філософії. Рух абсолютної ідеї і всього предметного світу має свій початок і кінець, замкнений у певне коло. Вищою формою і кінцем розвитку абсолютної ідеї стає абсолютним духом або філософська система самого Г. Гегеля. Абсолютний дух є сукупною духовною діяльністю людських поколінь, що змінюють одне одного.

Виділяє три сходинки діалектичного методу, які діють у розвитку як загальнолюдського, так і індивідуального мислення. Перша – розсудок. Друга – негативний розум як проміжний етап між розсудком і розумом. Третя – спекулятивний розум, якого не спроможне досягти мислення, спрямоване на кінчені природні речі. Гегель сформулював також основні принципи діалектики: принцип переходу кількісних змін у якісні, принцип тотожності протилежностей, принцип заперечення заперечення.

Людвіг Фейєрбах.Головною метою його філософії була критика релігії. Філософія і релігія взаємно виключають одне одного. Філософія є наукою, вираженням ідеї науки, втіленням духу науки як такої, незалежно від будь-якого конкретно визначеного її предмета. Теологія є способом мислення, що перешкоджає дослідженню природи, тому і людина в ній завжди перебуває поза природою. Фундамент телеології – чудо, філософії – природа предметів, фундамент телеології – воля, філософії – розум. Вбачає своє завдання в тому, щоб показати, як виникає релігійна психологія, релігійні переживання. Бог є не фізичною, не космічною, а психологічною істотою, він є дзеркалом душі людини. Саме тому Фейєрбах поділив релігії на „природні”, хар-ні для раннього періоду розвитку суспільства, специфічною рисою яких є культ явищ природи, та „Духовні”, що сакралізують духовні властивості людини. В релігії відображається не лише почуття залежності, а й бажання людини бути незалежною, вільною, щасливою. Прагнення до щастя є глибинною основою релігії. Основні принципи пояснення релігії: 1. людина вірить у богів не лише тому, що має фантазію та почуття, а також тому, що їй притаманне прагнення бути щасливою, 2. вона вірить у досконалу істоту тому, що сама хоче бути досконалою, 3. людина вірить у безсмертну істоту тому, що сама не бажає помирати.

Вихідним у процесі пізнання Фейєрбах вважав відчуття, які дають людині безпосередньо і опосередковано всі відомості про об’єктивний світ. Проте це все здійснюється не без участі мислення. Завдання мислення – збирати, порівнювати, класифікувати дані чуттєвого досвіду, усвідомлювати і розуміти їх прихований зміст. Істинність наших понять встановлюється шляхом порівняння понять з даними чуттєвого досвіду, тобто мислення має узгоджуватись з чуттєвим сприйманням.

Марксистська філософія.Виникла як складова більш широкого вчення – марксизму. До його складу, окрім філософського вчення, входить також теорія економічного розвитку суспільства – політична економія і теорія соціально- політичного розвитку – науковий комунізм. Марксизм – спроба дати цілісне розуміння об’єктивного світу та місця і ролі людини в ньому, розкрити найзагальніші закони розвитку природи, суспільства, людського мислення. Батьківщина марксизму – Німеччина, виник у 40-х роках 19 ст.

Карл Маркс, Фрідріх Енгельс.Передумови марксизму: промисловий переворот в Англії в 18 ст., зміна феодалізму капіталізмом, поява нових класів – буржуазії та пролетаріату, глибшає прірва між бідними та багатими, зростає експлуатація робочого класу. Вплив на К. Маркса і Ф. Енгельса, формування їхніх поглядів справила філософія Гегеля, Фейєрбаха. Марксизм хар-ся вірою в силу розуму (раціоналізм), наукове знання, соціальний прогрес; відмовляється від традиції, яка визнавала філософію наукою наук, знанням про все. Філософія марксизму використовує знання цих наук, але кардинально відрізняється від них предметом і методом пізнання. Крім найзагальніших закономірностей розвитку природи, суспільства, пізнання, марксисти, включають до предмета філософії також людину, практику, відношення „людина – світ”. Ф. Енгельс висуває ідею про основне питання філософії, його суть – відношення мислення до буття, це відношення може розглядатися з двох сторін: 1. що існувало раніше – свідомість, дух чи матерія, 2. чи спроможна людина пізнати навколишній світ. Згідно з марксизмом філософів, які визнають матерію первинною, наз-ть матеріалістами, тих, хто визнає первинність духу або свідомості, наз-ть ідеалістами. Ідеалізм поділяється на суб’єктивний (першооснова буття у свідомості людини), об’єктивний (першопричина – дух або ідея, що існують об’єктивно). Марксизм став на бік матеріалізму.

Попередня філософія вбачала джерело розвитку сусп-ва в ідеях, поглядах, теоріях, що існували в різні історичні епохи і справляли вплив на життя людей, визначали політику, мораль, економіку, хар-р державного устрою. К. Маркс і Ф. Енгельс переносять акцент на економічне життя сусп-ва: виробничі відносини визначають усі інші відносини між людьми, становлять сусп-й базис. Економічний базис визначає сусп-ну свідомість (мораль, право, ідеї). Відкрили феномен повторюваності в сусп-х процесах і тим самим довели, що сусп-во розвивається за певними законами, виділили окремі етапи його розвитку, які були названі суспільно-економічними трансформаціями.

Природа людини, її сутність – це сукупність усіх сусп-х відносин. Відстоювали заборону експлуатації людини людиною. Це можливо лише за умови знищення приватної власності. Суспільством соціальної рівності, справедливості та гуманізму проголошується комунізм. По суті вся марксистська філософія – це спроба раціонально обґрунтувати шляхи зміни світу на кращий.

Релігія піддається нищівній критиці (атеїзм).

В. Ленін – послідовник К. Маркса та Ф. Енгельса. Намагався використати філософію марксизму для створення теорії боротьби робітничого класу. Діалектика цікавить його як філософський метод і як метод, що може використовуватися в політичній боротьбі. 2 форми діалектики: об’єктивна (розвиток дійсності, навколишнього світу в тому вигляді, як він відбувається сам по собі, незалежно від впливу людей, суб’єктивна (відображення, відтворення реального процесу розвитку (об’єктивної діалектики) в свідомості людей). Рушійна сила сусп-го розвитку – класова боротьба.

Серед тих, хто займався розробкою філософських ідей марксизму – Д. Лукач, Ж. – П. Сартр, Е. Фромм, Г. Маркузе, Л. Альтюссер, Ю. Хабермас.