Характерні риси філософії Просвітництва.

Просвітництво – суспільний рух, що зародився в Новий час. Просвітителями наз-ть філософів, праці і діяльність яких одержали широкий суспільний резонанс, задовольняли наступним критеріям: розумності, критиці соціально-релігійних традицій, соціальній перебудові світу. Філософія ставала практичною. Просвітництво – це ідеологічна програма широкого соціально-політичного руху, який виступав за удосконалення людини і суспільства на основі розуму та успіхів у розвитку науки і техніки. Найважливіша хар-ка філософії Просвітництва – раціоналізм. Для раціоналізму його періоду хар-ні звеличення людського індивіда як активної, вільної і рівноправної істоти, а також історичний оптимізм, віра в безмежні можливості людини в пізнанні і перетворення природи.

Шарль Луї де Монтеск’є.„Про дух законів”. Монтеск’є визнає Бога лиши творцем та охоронцем природи, який, створивши світ, більше не втручається в його справи. Підкреслює, що людина є частиною природи і підкоряється її об’єктивним законам, тому досягнення гідного і щасливого життя, справедливого і розумного суспільного устрою залежить від пізнання світу та від ефективності просвітницької діяльності. Наголошує на пріоритеті впливу природних географічних обставин на історичний розвиток народів, перш за все клімату, хар-ру ґрунту, площі. Помірний клімат сприяє формуванню хоробрості, войовничості, теплий – лінощів, покірності, родючий ґрунт, вимагаючи багато часу, сприяє правлінню однієї особи, а неродючі – утвердженню республіканського правління. Підкреслює, що республіки занепадають при послабленні в них доброчесності, монархії – честі, деспотії – страху.

Вольтер Франсуа-Марі Аруе,„Філософські листи”, „Метафізичний трактат”, „Роздуми про людину”. Завдання філософії вбачає в розвінчуванні релігійної догматики, що заважає людям будувати щасливе життя. Християнство – це сітка, якої шахраї протягом багатьох віків обплутують дурнів. Всю історію релігії та церкви він подає як ланцюг шахрайств, злочинів, пограбувань та вбивств, а джерело цього вбачає в самій сутності офіційної релігії та церкви як основи старих релігійних порядків. Проте релігію розглядає і як засіб мирного вирішення суспільних суперечностей, стримування бідняків проти зазіхань на власність багатих та запобіганню свавіллю сильних світу цього. „Коли б Бога не було, його слід було б вигадати ” – максима Вольтера. В гносеології схиляється до емпіризму Бекона, сенсуалізму Локк, фізики Ньютона, а в експериментальному природознавстві вбачає єдиний надійний шлях пізнання світу і природи людини. Був видатним істориком, створив школу просвітницької історіографії, намагався будувати історичну науку на достовірних письмових свідченнях та матеріальних пам’ятках минулого.

Жан-Жак Руссо.„Міркування про науки та мистецтва ”, „Міркування про походження та основи нерівності між людьми”, „Про суспільний договір”. Центральна проблема – проблема нерівності між людьми (перш за все майнова) та шляхи її подолання. Головну причину соціальної нерівності вбачав у майновій нерівності. Соціальна нерівність укорінена у взаємній залежності людей, викликаній суспільним поділом праці та розвитком цивілізації. Розвиток науки не сприяв удосконаленню моральності, звичаїв, життя людей в цілому. Основою суспільного життя вважав матеріальні „тілесні” потреби людей, а духовні потреби є їхнім наслідком і лише опосередковано можуть впливати на суспільне буття. Природнім станом людського життя він вважає такий стан, коли людина є самодостатньою, незалежною від інших людей ні як виробник, ні як споживач. В цьому природному стані всі люди були рівними, не знали, що таке приватна власність. Основою цього природного стану була моральна досконалість. Людина, яка загородила певну ділянку і сказала „це моє” є справжнім засновником громадянського суспільства. Прямим наслідком приватної власності є ворожнеча між людьми, прагнення збагачуватись за рахунок інших. Засобом подолання соціальної несправедливості і нерівності може бути лише суспільний договір, за яким Сувереном, єдиним правителем сусп-ва має бути об’єднаний народ.

Жюльєн Офре де Ламетрі.„Трактат про душу”, „Людина-машина”. Матеріальною основою душі людини вважає мозок, проте підкреслює, що мозок необхідна, але недостатня передумова людської свідомості. Щоб свідомість сформувалась, необхідне виховання та спілкування з іншими людьми. Людина – це особлива машина, яка здатна почувати, мислити, розрізняти добро і зло, сама себе „заводить”, людське тіло продовжує працювати навіть після серйозних пошкоджень. Намагався поєднати досягнення емпіризму та раціоналізму 17 ст. Він підкреслює, що пізнання починається з чуттєвого сприйняття, продовжується його подальшим дослідно-експериментальним дослідженням і завершується раціональним узагальненням дослідних даним. Вважав, що розум є надійним керівником у пошуках істини, коли спирається на дані чуттєвого досвіду та перевіряється ним.

Дені Дідро.„Думки про тлумачення природи”, „Продовження розмови”, „філософські принципи відносно матерії та руху”, „Енциклопедія”. Доводить, що в історії людство, особливо починаючи з епохи Відродження, спостерігається певний прогрес у пізнанні природи. У майбутньому він стане ще значнішим, набуде непереривного хар-ру. Внаслідок безконечності Всесвіту вичерпне пізнання природи неможливе, проте ніяких меж розвитку людського пізнання Дідро не ставив. В теорії пізнання він поєднує переваги емпіризму та раціоналізму, підкреслюючи необхідність нової раціональності, яка б функціонувала в органічній єдності з чуттєвим пізнанням. Критикував релігію, відзначав, що вона не веде людину до справжніх істин, а підкорює її свідомість забобонам. Прибічник повної ліквідації релігії і перетворення сусп-ва на атеїстичне.

Поль Гольбах.„Система природи”, „Універсальна мораль, або Права людини, засновані на природі ”. Конкретизує та обґрунтовує вчення про субстанцію, наголошуючи, що субстанцією може бути лише матерія – вічна, безкінечна, самопричинна. У світі немає нічого, крім матерії. У Гольбаха знаходимо одне з найперших визначень поняття „матерія” – це те, що діючи на наші органи чуття, викликає відчуття. Наголошує на єдності матерії і руху. Рух є способом існування матерії.

Всесвіт – неосяжний, безмежний та неперервний ланцюг причин та наслідків. Основа закономірностей природи – детермінізм, зведений ним до причинно-наслідкових взаємозв’язків. Людина підкоряється універсальним закономірностям природи. Людина вважає себе вільною, оскільки не помічає істинного мотиву, який спонукає її до дії. Гольбах констатує, що людина нещасна. Рабство, деспотизм у суспільному житті, всі конфлікти та вади, соціальне зло є продуктом неосвіченості, незнання людиною своєї природи. Щоб бути щасливою, людина має пізнати свою природу і діяти відповідно до неї.

Клод Адріан Гельвецій.„Про розум”, „Про людину”. Завдання філософії – пошук можливого суспільного стану, який би забезпечив умови для втілення моральності і досягнення щастя. Людину розглядає як частину природи, враховує, що суттєві її хар-ки неможливо пояснити лише природною організацією. Наголошує на зв’язку розвитку свідомості не просто з суспільним життям, а насамперед з трудовою діяльністю. Без цієї діяльності люди не змогли б вийти зі стану дикості і створити цивілізацію. Розум не дається людині від народження. Від природи людина має лише здатність відчувати, з якої потім уже розвивається розум. Подальша величезна розумова нерівність є результатом відмінностей у вихованні. Єдиний шлях до суспільства доброго, справедливого – це узгодження особистих та суспільних інтересів. Необхідно, щоб суспільні інтереси стали для громадян особистими, щоб служіння сусп-ву стало вищим особистим інтересом і пануючою пристрастю. Це можливо втілити в життя шляхом розумного законодавства, просвітництва та відповідного виховання.