Гуманістична філософія епохи Ренесансу.

14 – початок 17 ст. в історії Європи прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу. Епоха Відродження на перше місце ставить Платона. Філософія Платона спрямовується проти католицької теології та авторитету Аристотеля в схоластичному його тлумаченні.. Звільнення від середньовічної схоластики. Одним із джерел філософії Відродження стали середньовічні єрисі. Єрисі підривали середньовічну церковну догматику, офіційну релігійну ідеологію. Особливий вплив мала східна, зокрема арабська філософія, для якої характерна сильна матеріалістична тенденція. Філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентрічним, в центрі його уваги була людина, тоді як античність зосереджувала увагу на природно-космічному житті, а в середні віки – Бог та пов’язана з ним ідея спасіння. Пріоритетними в ієрархії духовних цінностей стає не походження чи багатство, а особисті достоїнства та благородство (гуманізм). Метою життя тепер виступає не спасіння душі, а творчість, пізнання, служити суспільству, а не Богу.

Піко делла Мірандола:бог дав людині свободу волі, і таким чином людина сама має вирішити свою долю, визначити своє місце у світі. Людина – творець самої себе і цим вона відрізняється від інших живих істот. Людина стає хазяїном природи внаслідок усвідомлення себе творцем власного життя та волі.

Микола Коперник, Джордано Брунозробили світоглядний переворот в епоху Відродження. Геліоцентрична теорія Коперника повністю заперечувала середньовічні телеологічні уявлення про Всесвіт і місце людини в ньому. Вона відкривала принципово нові шляхи для розвитку природознавства. Дж. Бруно, розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безконечності Всесвіту та множинності в ньому світів; Всесвіт єдиний, безкінечний, він не породжується і не знищується, не може зменшуватися або збільшуватися. В цілому Всесвіт нерухомий, але в його просторі рухаються лише тіла, які є складовими частками Всесвіту.

Гносеологія епохи Відродження висувала на перший план досвід та чуттєве сприйняття. Н. Кузанський у процесі пізнання виділяв 4 ступені: чуттєвість, розсудок, розум, інтуїція (дух). Погляди на пізнання зводилися до таких положень: 1. визнається можливість пізнання навколишнього світу таким, як він є; 2. джерело пізнання – дія зовнішнього світу на органи чуття; 3. заперечується будь-яка нематеріальна субстанція, що керує процесом пізнання людини; 4. визнається сила розуму та логічної діяльності.

Мислителі Відродження піддають перегляду середньовічні погляди на суспільство. Розвиток нових виробничих відносин, поява нового класу – буржуазії, вимагали створення сильної єдиної національної держави. Робляться перші спроби теоретичного обґрунтування ідеї громадянського суспільства.

Ла Боесі: королі узурпували права, виступав не лише проти монархії, а й проти будь-якого державного устрою, заснованого на експлуатації. Ідеалом держави вважав державу, яка поєднує в собі традиції відстоювання вольностей (прав) з ідеями народного суверенітету.

Нікколо Макіавеллі:обґрунтував необхідність сильної монархічної влади, абсолютизму. Розумів, що в тих умовах лише сильна влада монарха, яка не рахується з будь-якими моральними традиціями та церковними вченнями, здатна призвести до національного об’єднання і створити нову державу.

В епоху Відродження з’являються перші ідеї утопічного соціалізму. Представники Томас Мор („Утопія”) і Томазо Кампанелла („Місто Сонця”). Переконані, що приватна власність спричиняє всі суспільні негаразди та злиденність абсолютної більшості народу. Основні принципи майбутнього суспільства: планове сусп-не госп-во, обов’язкова для всіх праця, результати якою розподіляють за потребами, всі дорослі члени сусп-ва беруть участь в управлінні, всі діти мають право на безоплатну освіту.