Кейнсіанська та класична теорії макроекономічного регулювання

Необхідність державного регулювання економіки, яка виникла під впливом світової економічно, кризи 30-х років, зумовила потребу в створенні відповідної теорії. Засновником теорії державні регулювання економіки вважається англійський економіст Дж. Кейнс. Основні її положення він виклав у книзі "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей", надрукованій у 1936 р. Тут Кейнс уперше піддав критим класичну теорію макроекономічного регулювання, що панувала доти. Тому без розкриття основних положень останньої неможливо зрозуміти сутність кейнсіанської теорії.

В основі будь-якої теорії макроекономічного регулювання є питання про те, як і за допомогою якого механізму забезпечується в економіці повна зайнятість, тобто такий стан економіки, коли наявні ресурси використовуються повністю. Це може забезпечувати ринковий механізм самостійно або поряд з ним відповідну регулювальну роль має виконувати держава. Прихильники класичної теорії вважають, що ринковий механізм здатний забезпечувати повну зайнятість самостійно, без державного втручання. Вони стверджують, що інколи на економіку можуть впливати зовнішні негативні фактори, такі як війни, політичні перевороти, посуха, біржові крахи тощо, які тимчасово виводять її зі стану повної зайнятості. Але здатність ринку до автоматичного саморегулювання через деякий час знову відновлює в економіці такий рівень виробництва, який відповідає повній зайнятості. Тобто можливий відхід економіки від стану повної зайнятості, на думку представників класичної теорії, є не внутрішнім продуктом ринкової економіки, а лише результатом впливу на неї зовнішніх обставин.

Відповідно до класичної теорії ринковий механізм регулювання економіки складається з таких елементів. Перший — процес виробництва товарів є лише іншим виразом процесу їх споживання. Тому товарна пропозиція породжує адекватний собі попит. Це означає, що кожний підприємець формує на ринку свій попит на чужі товари такої ж величини, як і та пропозиція, яку він створив своїм товаром, тобто його доход від реалізації власного товару дорівнюють вартості товарів, на які він пред'являє попит. Якщо така рівність існує для кожного окремого виробника, то вона повинна мати місце і для всього суспільного виробництва.

Прихильники класичної теорії погоджуються з тим, що зазначена рівність між виробництвом і споживанням стає неможливою, якщо певна частина доходів від реалізації товарів спрямовуватиметься не на споживання, а на заощадження. У цьому випадку витрати на споживання будуть недостатніми для закупівлі всіх вироблених товарів, в результаті чого скоротиться сукупний попит, знизиться обсяг виробницт­ва, виникне вимушене безробіття та інші негативні явища, які прита­манні неповній зайнятості. Але, на думку класиків, дана обставина не вимагає державного втручання в економіку. Ринковий механізм здатний самостійно та досить оперативно ліквідувати цей дисбаланс через ри­нок грошових ресурсів.

Суть другого елемента ринкового механізму регулювання економі­ки полягає в тому, що частина доходів, яка спрямовується на заоща­дження, знову повертається в потік "доходи-витрати" через грошовий ринок у вигляді інвестиційних витрат. Тому величина сукупних витрат через деякий час вирівнюється до своєї норми за рахунок збільшення інвестиційних витрат, що повертає економіку в стан повної зайнятості. Необхідною умовою для здійснення таких змін є рівність між заоща­дженнями та інвестуванням. Відповідно до класичної теорії ця умова забезпечується ринком грошей через коливання процентної ставки під впливом попиту та пропозиції. Якщо запропонований обсяг заощаджен­ня перевищує попит на них з боку інвесторів або зменшується порівня­но з ним, процентна ставка знижується або піднімається і приводить попит у відповідність з пропозицією. Таким чином, рівноважна ціна гро­шового ринку вирівнює заощадження та інвестиції автоматично без державного втручання.

Класики допускають тимчасове перевищення заощадження порів­няно з інвестиціями. Але така невідповідність, на їхню думку, необов'яз­ково викликає падіння виробництва, тому що, крім грошового ринку, ве­лику регулювальну роль виконує ринок ресурсів і продуктів. Звідси ви­пливає третій елемент механізму ринкового регулювання економіки. Суть його в тому, що коли ставка процента з певних причин тимчасово не здатна привести до, рівноваги заощадження та інвестиції, то обумо­влене цим зниження сукупних витрат (сукупного попиту) викличе змен­шення не рівня виробництва, а тільки цін на ринку продуктів. Останнє обумовить зниження попиту підприємств на виробничі ресурси і перед­усім на робочу силу. Це породжує не вимушене безробіття, а зниження цін на робочу силу, тобто падіння заробітної плати. Конкуренція між ро­бітниками змушує їх найматися на роботу за нижчими ставками заробітної плати і створювати таким чином рівновагу між попитом і пропозицією на ринку праці. Іншими словами, зниження цін на продукти, а потім на виробничі ресурси, не викликає спаду виробництва і скорочення робочих місць. Єдиним наслідком є утворення рівноваги між сукупним попи­том та сукупною пропозицією найнижчого рівня рівномірних цін.

На відміну від класиків, кейнсіанці відстоюють думку, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати повну зайнятість. Вони стве­рджують, що економіка може бути збалансованою, тобто забезпечува­тиметься рівновага між сукупним попитом та сукупною пропозицією, але одночасно може існувати й вимушене безробіття та високий рівень ін­фляції. Повна зайнятість при опорі лише на ринкові регулятори — це не закономірність, а випадковість. Для підтвердження цього положення вони наводять кілька аргументів, які заперечують здатність ринкового механізму самозабезпечувати повну зайнятість.

Перший аргумент — кейнсіанською теорією відкидається поло­ження про те, що ставка процента врівноважує заощадження та інвестиції, її прихильники вважають, що суб'єкти заощадження та інвестори - зовсім різні групи, які в процесі прийняття рішень про заощадження та і інвестиції керуються неоднаковими мотивами. При цьому ставка процента не виступає єдиним чинником. Крім неї, на рівень заощаджень впливають також інші фактори, які не відображають прагнення людей одержати доходи від заощадження. Досить часто заощадження здійс­нюються для вирішення інших проблем:

- з метою проведення великих закупок, вартість яких перевищує розмір потокових доходів;

- для створення резерву грошових засобів з метою здійснення непередбачених витрат, пов'язаних з лікуванням, безробіттям тощо;

- з метою нагромадження грошей, щоб задовольнити майбутні потреби, наприклад, для сплати витрат за навчання.

Процентна ставка не є єдиним чинником і при вирішенні питання про необхідність інвестування. На думку кейнсіанців, важливим факто­ром, який визначає величину інвестицій, є також норма чистого прибут­ку, очікувана від інвестування. Під час падіння або зростання виробниц­тва цей фактор діє по-різному.

Кейнсіанці вважають помилковим класичне положення пpо те, що єдиним джерелом інвестицій є поточні заощадження. На їх думку, крім них, на грошовому ринку існують два інші джерела інвестицій:

- готівкові заощадження домогосподарств, тобто населення збе­рігає гроші не тільки в банках у безготівковій формі, а й у готівковій фо­рмі на руках;

- кредитні установи, які збільшують пpoпозицію грошей у результаті надання позик, тобто вони мають здатність із грошей робити нові гроші.

Під впливом цих чинників інвестиційна пропозиція грошей може бути більша або менша, ніж заощадження.

Другий аргумент — кейнсіанці ставлять під сумнів класичне поло­ження про еластичність цін і заробітної плати в напрямі зниження останньої при зменшенні сукупного попиту. Спираючись на реальну практику, вони наводять два аргументи. По-перше, зниження заробітної плати на окремих підприємствах викликав в цілому по економіці змен­шення доходів, а отже, й сукупного попиту, що обумовлю спад вироб­ництва та збільшення безробіття. По-друге; наявність монополій, які стримують зниження цін, і профспілок, які стримують зменшення заро­бітної плати, перешкоджає істотному зниженню цін і заробітної плати, що скорочує сукупний попит, викликає спад виробництва та безробіття.