Об'єктивна необхідність і сутність державного регулювання економіки

Держава в системі макроекономічного регулювання.

Досвід світової економіки підтверджує, що держава в усі часи тією чи іншою мірою була вимушена втручатися в економічні процеси. Але ступінь цього втручання на окремих етапах розвитку товарного вироб­ництва був неоднаковим.

Спочатку таке втручання було зумовлене самим існуванням дер­жави та необхідністю вилучення значної частини суспільного продукту для покриття загальнодержавних витрат, пов'язаних з утриманням апа­рату чиновників державної влади, армії, поліції тощо. Таке вилучення та перерозподіл вимагали від держави створення відповідного законодав­ства, яке охороняло б державні інтереси і визначало б обов'язки всіх членів суспільства стосовно держави. Втручання держави в економіку виключно з "утриманських" інтересів обмежувало її економічні функції, перетворювало в пасивного наглядача за економічним розвитком краї­ни. І це є не історичною випадковістю, а навпаки, закономірністю. Вона відображає найсуттєвішу рису товарного виробництва, в якому не дер­жава, а ринковий механізм є головним регулятором економіки. "Невидима рука" ринкового механізму регулює найважливіші параметри еко­номічного розвитку. Насамперед ринковий механізм об'єднує виробни­ків і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробницт­во вимогам задоволення суспільних потреб через платоспроможний попит. Крім того, він стимулює розробку та впровадження у виробницт­во науково-технічних досягнень, зменшення витрат, підвищення якості товарів, постійне розширення їх асортименту, що в кінцевому підсумку забезпечує підвищення продуктивності суспільної праці. І нарешті, він виконує велику селективну функцію серед товаровиробників, завдяки чому із товарного виробництва вибувають ті господарські суб'єкти, результати діяльності яких не відповідають сучасним вимогам.

Проте регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується повною мірою лише за ідеальних умов, які відповідають ринку вільної конкуренції. Сучасне товарне виробництво таких умов не має циклічний характер сучасного виробництва, високий рівень його монополізації та інтернаціоналізації, великі соціальні та екологічні вимоги до його результатів відчутно обмежують регулюючий потенціал ринкового механізму. Ці обмеження можна охарактеризувати таким чином.

1. Ринковий механізм не має надійного внутрішнього імунітету, який здатний протистояти таким негативним явищам макроекономічно­го рівня, як затяжний спад виробництва, високий рівень довгострокової інфляції, надмірний рівень безробіття.

2. Ринкова система може реагувати лише на ті суспільні потреби, які виявляються через платоспроможний попит. Тому ринок не має ме­ханізму, який здатний забезпечувати задоволення загальнодержавних, тобто колективних потреб, пов'язаних з утриманням апарату державно­го управління, армії, поліції, науки, культури, освіти та ін.

3. Взаємодія людей через ринковий механізм породжує деякі не­гативні побічні ефекти, зовнішні стосовно ринку. До них належати над­мірна поляризація людей залежно від рівня доходів, нерівномірний розвиток окремих регіонів, порушення екологічних умов життя людей,
недопустимі відхилення від стандартів якості споживчих товарів тощо. Ринковий механізм у багатьох випадках не має власних засобів, здатних усувати чи мінімізувати ці ефекти.

Перелічені вище обмеження ринкового механізму можуть бути компенсовані лише за допомогою спеціального державного механізму. Тому на сучасному етапі розвитку товарного виробництва держава об'­єктивно змушена виконувати роль суб'єкта регулювання економіки.

Держава завжди виконувала певні економічні функції. Вона зако­нодавче встановлювала "загальні правила гри", тобто систему нормативних актів, що регулюють діяльність суб'єктів ринку, в тому числі та­ких інструментів, як комерційні банки, біржі, акціонерні товариства. В державних судових органах розглядалися не тільки кримінальні справи, але й майнові, господарські конфлікти. Держава збирала податки, за рахунок яких не тільки утримувала чиновників, але й фінансувала закупівлі зброї і спорядження у приватних компаній. В ряді країн державі нале­жали залізниці і так звані "казенні" заводи. Однак у цілому економічна роль держави ще на початку XX століття була гранично обмежена, народне господарство залишалося майже винятковою сферою приватно­го бізнесу.

До початку 30-х років серед західних економістів панувала думка про те, що економічні спади (кризи) пояснюються випадковими причи­нами, що механізм ринкового саморегулювання в принципі забезпечує відповідність між сукупним попитом і сукупною пропозицією, отже, і автоматичний вихід економіки з кризи та наступне її піднесення на базі оновлення основного капіталу й ліквідації нерентабельних підприємств. Звідси робиться висновок про небажаність і навіть шкоду державного втручання в економічне життя.

Однак глибока криза і затяжна депресія 30-х років докорінно супе­речили зазначеній теорії. Стало очевидним, що механізм ринкового са­морегулювання не справляється з своїми функціями, не забезпечує ав­томатичний вихід з кризи, що й потребувало переходу до активного державного регулювання економіки. Таке регулювання на практиці ста­ло здійснюватися в США з 1933 р. Теорія державного регулювання рин­кової економіки була як відомо створена Дж. М. Кейнсом і його послідо­вниками. Кейнс зробив висновок про те, що вихід з глибокої кризи, зро­стання обсягів виробництва та рівня зайнятості неможливі без активної участі держави, яка має не тільки стимулювати зниження дисконтної норми комерційних банків (процента), але й здійснювати масштабні державні закупівлі з метою збільшення сукупного платоспроможного попиту. Крім того, держава повинна виплачувати соціальні допомоги безробітним, людям похилого віку та іншим непрацездатним членам су­спільства з метою не допустити соціального вибуху.

Таким чином, найбільш далекоглядні державні діячі та економісти західних країн приходять до принципового висновку про те, що ринковий механізм має бути доповнений механізмом прямого регулювання ринкової економіки. В результаті реалізації даної концепції склався своєрідний тандем: ринковий механізм і механізм державного регулювання при провідній ролі, який і регулює сучасну ринкову економіку

На сучасному етапі розвитку виробництва держава об'єктивно змушена виконувати роль суб'єкта регулювання економіки. В цій якості вона мусить виконувати багато економічних функцій. Головні функції держави такі:

1. Визначення головних цілей та пріоритетів макроекономічного роз­витку країни виходячи з сучасного стану економіки та перспективних умов її розвитку. Це означає, що держава розробляє стратегію соціально-економічного розвитку країни, визначає ресурси, необхідні для її ре­алізації, пріоритетні напрями, очікувані економічні, соціальні та міжна­родні наслідки макроекономічного розвитку країни. Визначені державними органами головні цілі та пріоритети макроекономічного розвитку країни становлять основу індикативних планів і економічних програм.

2. Розробка та затвердження правових основ функціонування рин­кової економіки, які раціоналізують ринкове середовище та надають йому цивілізований характер. Економічне законодавство визначає передусім права приватної власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, розробляє закони, які регламентують діяльність окремих підприємств і організацій в умовах ринку. Держава приймає за­кони, які регулюють товарно-грошові відносини між суб'єктами ринку між окремими громадянами, господарськими суб'єктами та державою
тобто встановлює "правила гри" на ринку. Спираючись на економічне законодавство, вона виконує роль арбітра в сфері господарських відно­син, виявляє випадки незаконної діяльності та застосовує відповідні заходи щодо порушників.

3. Цілеспрямований вплив на економічну діяльність господарських суб'єктів за допомогою системи економічних регуляторів. Для цього ви­користовуються такі важелі, як державний бюджет, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата тощо.

4. Захист конкуренції як головного "мотора" ринкового механізму. З цією метою держава розробляє антимонопольне законодавство та здійснює постійний контроль за його дотриманням у господарській практиці.

5. Регулювання зовнішньоекономічних відносин. З цією метою держава розробляє закон про митницю, встановлює експортне та імпортне мито, визначає режим експорту та імпорту товарів і капіталів.

6. Здійснення контролю за додержанням у країні відповідних соціа­льних параметрів. Ця функція об'єктивно зумовлена внутрішньою при­родою ринку, який жорстко пов'язує доходи окремих господарських су­б'єктів та громадян з результатами їхньої трудової діяльності, що неминуче породжує надмірну розбіжність в особистих доходах або, взагалі, відсутність їх у непрацездатних членів суспільства. З метою виконання даної функції держава встановлює мінімальний рівень заробітної пла­ти, розробляє закони, які гарантують право на працю та соціальне за­безпечення. Вона застосовує також різноманітні пільги при оподатку­ванні особистих доходів, їх індексацію з урахуванням рівня інфляції, розробляє фінансові програми допомоги малозабезпеченим членам суспільства, виплачує пенсії, регулює ціни на товари першої необхідності то що.

7. Фінансування загальносуспільних благ та послуг, які є неподіль­ними,— благоустрій населених пунктів, будівництво доріг, закладів культури, утримання армії, розвиток науки, освіти та ін.

Державне регулювання економіки — це діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для функціонування економічного механізму згідно з цілями й пріорите­тами державної економічної політики. Раціональне державне регулювання економіки не протистоїть механізму її ринкового регулювання і не підміняє його, а свідомо використовує його регулюючий потенціал, надає ринковим регуляторам цілеспрямованіший характер. В кінцевому підсумку це сприяє досягненню поставлених державою цілей і пріоритетів з меншими економічними та соціальними витратами.

Ринковий механізм, його інструменти становлять основу держав­ного регулювання економіки. Але воно не обмежується використанням цих інструментів. Поряд з ними держава спирається й на неринкові інструменти, які доповнюють ринковий механізм, надають усьому економічному механізмові системніший та цивілізованіший характер. Так, індикативні плани, соціально-економічні прогнози, цільові програми, бюджетна форма фінансування колективних благ не є інструментами ринкового механізму. Але без їх використання не можна вирішити важливі питання соціально-економічного розвитку країни.

Державне регулювання економіки — це суб'єктивна форма її регулювання. Тому його ефективність обумовлена тим, якою мірою держава в процесі виконання своїх регулюючих функцій враховує об'єктивні економічні закони, і передусім закони ринку, згідно з якими функціонує ринковий механізм. У цьому розумінні закони ринкового механізму створюють об'єктивну межу для втручання держави в економіку. Іншими словами, ринковий механізм — це сфера державного невтручанням. Більше того, держава повинна сприяти розвитку ринкового механізму, усувати штучні перешкоди, які можуть створювати для нього монопольні підприємства. Вона може втручатися в ринковий механізм тільки в одному випадку — коли цей механізм ще не досяг необхідного потенціалу і тому нездатний виконувати свою позитивну роль в економіці.

В умовах розвинутого ринку державне регулювання економіки - це втручання держави не в ринковий механізм, а в передумови та побічні наслідки його функціонування. У першому випадку держава з метою одержання необхідних зрушень в економіці повинна не підміняти закон ринку штучними законами, а впливати на те економічне середовище, в якому діють ринкові закони. Впливаючи на це середовище, вона спрямовує розвиток економіки відповідно до визначених цілей та пріоритетів, так, застосовуючи політику "дорогих" або "дешевих" грошей, держава не втручається в закон ціноутворення, а впливає лише на співвідношення між попитом і пропозицією на гроші і через це співвідношенні використовує ціну для стримування чи стимулювання виробництва.

В другому випадку держава, враховуючи обмежені можливості ринкового механізму, його здатність породжувати негативні побічні наслідки, може нейтралізувати тa за допомогою неринкового механізму. Так, державні програми допомоги малозабезпеченим, непрацездатними і тимчасово безробітним членам суспільства забезпечують їхній соціальний захист без втручання в ринковий механізм.

Важливою передумовою, яка визначає ефективність державного ре­гулювання економіки, є врахування в регулюючих діях держави індивідуа­льних умов конкретної країни. Ці умови характеризуються такими показни­ками, як частка державного сектора в економіці, структура економіки, до­сягнутий технічний рівень виробництва, місце національної економіки в світовому поділі праці, демографічні, національні та політичні умови тощо. Врахування цих умов вимагає від кожної держави пошуку особливих під­ходів до межі та змісту свого втручання в економіку.