Основні підходи у менеджменті

Відомо чотири основних підходи, що внесли суттєвий вклад у розвиток теорії та практики управління:

1. Підхід з позицій виділення шкіл управління

2. Процесний підхід

3. Системний підхід

4. Ситуаційний підхід

Системний підхід базується на використанні теорії систем у менеджменті з кінця п’ятдесятих років. Система – це деяка цілісність, що складається із взаємозалежних частин, кожна з яких певною мірою характеризує ціле. Суть системного підходу в управлінні характеризується:

1. Формулюванням цілей і встановленням їх ієрархії (формування дерева цілей).

2. Одержанням максимального ефекту в досягненні поставлених цілей шляхом порівняльного аналізу альтернативних шляхів і методів досягнення цілей та здійснення вибору.

3. Кількісною оцінкою цілей і засобів їх досягнення.

Можна виділити три форми використання системного підходу:

1. Це використання системного підходу на чисто-описовому рівні, як основи для організації матеріалів досліджень і розробок.

2. Це розробка прикладних проектів, що називаються системами, а також рішення складних проблем із застосуванням найновіших методів аналізу й обчислюваної техніки. Сюди відносять прикладний системний аналіз використання економіко-математичних методів для прийняття рішень, дослідження згідно з теорією організаційних і управлінських систем.

3. Це системні дослідження по управлінню.

Системний підхід використовується для описання організації і процесів управління в ній на основі формулювання понять: системи управління, її підсистем і процесів, регульованих і нерегульованих змінних.

Так, наприклад, згідно з системним підходом керівник має розглядати підприємство як сукупність взаємозв`язаних елементів, таких як люди, структура, завдання, технологія, що орієнтовані на досягнення певних цілей і тісно переплетені з зовнішнім середовищем. Дещо спрощено підприємство як систему можна описати і так. Підприємство отримує із зовнішнього середовища інформацію про капітал, матеріали, трудові ресурси. Ці компоненти мають назви „входи”. У процесі перетворення ці входи перетворюються на підприємстві у продукцію та послуги. Вони і є виходами підприємства. Якщо організація ефективна, то в процесі перетворення утворюється додаткова вартість. За цих умов збільшується обсяг продажу, зростають прибуток, задоволення працівників результатами своєї праці.

Теоретичні дослідження останнього часу, в основному, тісно пов’язані із конкретними видами систем: виробничих, банківських, муніципальних і інших в організації.

Наступний підхід до управління, який розглядався теоретиками і практиками менеджменту, отримав назву “процесійний підхід”. Процесійний підхід трактує управління як процес – сукупність безперевних взвємоповязаних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі вже є процесом, значною мірою визначають успіх діяльності підприємства, Вони отримали назву „управлінські функції”. Процес управління є сумою всіх взаємопов’язаних функцій.

Сутність ситуаційного підходу полягає у спробі теоретично сформулювати, емпірично перевірити і практично рекомендувати різні типові рішення, характерні для діяльності організації.

Ситуаційний підхід розроблений на при кінці 60-х років і ґрунтується на тому, що пріоритетність методів управління визначається ситуацією. Через те, що існує безліч факторів як у самому підприємстві, так і в зовнішньому середовищі, не існує єдиного спрощеного методу управління. Щодо конкретної ситуації найефективнішим є той, що найбільш повно відповідає її суті. Він спрямований на підбір прийомів менеджменту для розв’язання конкретних управлінських ситуацій з метою найбільш ефективного досягнення цілей організацій. При цьому менеджер повинен:

- розуміти процес управління, аспекти індивідуальної та групової поведінки поведінки, процедури системного аналізу, методи планування, мотивації і контролю, кількісні методи прийняття рішень;

- вміти оцінювати сильні та слабкі сторони методик, які використовуються;

- правильно оцінювати фактори, які відіграють найважливішу роль у даній ситуації, і ефект від впливу змінних величин;

- знаходити прийоми менеджменту, які будуть мати найменший негативний ефект.

Ситуаційний підхід розширив практичне застосування теорії систем, визначивши основні внутрішні і зовнішні змінні, які вливають на організацію.

У теорії та практиці менеджменту окрім вище описаного висвітлення еволюції менеджменту з виділеннями наукових шкіл та підходів існують також і інші. Так, Роберт Ем, Фалмер “Енциклопедія сучасного управління” поділяє історичний розвиток менеджменту на три основні школи.

1. Наукове управління, яке підкреслює важливість ефективності.

2. Людські відносини, які враховують людські аспекти ефективності.

3. Адміністративне управління, яке спирається на аспекти в координації в управлінні.

Гарльд Кунц виділяє такі підходи до управління:

1. Емпіричний підхід;

2. Підхід з точки зору суспільної системи.

3. Підхід з точки зору поведінки;

4. Підхід з точки зору прийняття рішення.

5. Математичний підхід;

6. Операційний підхід.

Шонессі, ДЖО розглядаючи принципи організації управління фірмою, групує школи управління згідно з такими підходами до управління:

1. Класичний підхід.

2. Теорія людських відносин, біхевіоральний підхід;

3. Системний підхід;

4. Ситуаційні теорії організації. Шонессі Дж. О: принципи організації управління фірмою М. 1979 р.

Попов А.В., Аверин Ю.П. виділяють також такі школи чи теорії:

1. Теорії індустріального менеджменту.

2. Школи наукового управління.

3. Теорія бюрократичної організації управління.

4. Теорія людського фактору в управлінні;

5. Концепція „виробничої демократії”.