Інвестиційний потенціал економіки України

Суб'єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій. До складу інвестиційної сфери включаються:

- - Капітальне будівництво, де відбувається вкладення інвестицій в основні та оборотні виробничі фонди галузей. Ця сфера об'єднує діяльність замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання, громадян в індивідуальному житловому будівництві та інших суб'єктів інвестиційної діяльності;

- - Інноваційна сфера, де реалізуються науково-технічна продукція та інтелектуальний потенціал;

- - Оборот фінансового капіталу (грошового, позикового та фінансових зобов'язань у різних формах).

Перераховані сфери інвестування становлять інвестиційний потенціал країни. Для формування сучасного інвестиційного потенціалу економіки України потрібно:

- Обґрунтувати стратегічну роль і обсяг виробничого накопичення в системі розширеного відтворення, спрямувати фінансові кошти на пріоритети сучасного економічного зростання;

- Активізувати діяльність територіальних організацій інвестиційного комплексу, сформувавши систему регіональних інвестиційно-будівельних комплексів у формі будівельно-фінансових корпорацій;

- Забезпечити певну синхронність динаміки фінансування та інвестицій у розвиток виробництва в базових галузях економіки;

- Формувати фінансово-промислові групи, що створюються на замкнутим відтворювальним і технологічним структурам для здійснення структурно-інвестиційної політики в галузях, міжгалузевих комплексах, економічних районах;

- Вживати заходів щодо стимулювання виробничих інвестицій, а також обмеження накопичення невиробничих капітальних активів;

- Визначити пріоритетними і здійснити комплекс заходів щодо прискореного розвитку машинобудування, промисловості будівельних матеріалів, капітального будівництва, виробництва товарів народного споживання.

Передумови формування інвестиційного потенціалу України сучасного типу:

1. Наявність цілісної Концепції інвестиційної політики Україна, передбачає, виходячи з найближчих і стратегічних інтересів країни:

- Поєднання інвестицій з інноваціями;

- Визначення найбільш ефективних напрямків використання обмежених ресурсів та їх швидку окупність;

- Контроль за витрачанням і поверненням державних коштів, термінами їх окупності.

2. Державне сприяння активізації інвестиційних процесів за допомогою правового, податкового механізмів, амортизаційної політики, залучення приватного та іноземного капіталів і інших чинників.

3. Інтенсифікація ринкових механізмів та їх інфраструктури (банків, бірж, інвестиційних фондів, страхових компаній та інших установ ринкової інфраструктури).

4. Господарська та фінансова самостійність регіонів у рамках адміністративно - територіального устрою України.

Основним інструментом науково-технічної та інвестиційної політики повинні стати федеральні цільові програми (науково-технічні, інноваційні, виробничі, соціально-економічні, оборонні та ін.)

Інвестиційний потенціал національної економіки характеризується рядом показників, кількісних і якісних. Оцінка з кількісної боку показує можливі надходження інвестицій в економіку країни з основних джерел інвестування. Така характеристика повинна відображати обсяги інвестицій в основні фонди виробничого та невиробничого призначення, обсяги прямих і портфельних інвестицій (стосовно до вливання іноземного капіталу в національну економіку), обсяги надходження фінансових коштів та обсяги введення в дію основних виробничих фондів і т. д. Ця характеристика також відображає обсяги надаваних кредитів на безповоротній і поворотній основі.

Важливе значення має соціальний аспект розвитку інвестиційного потенціалу. Це перш за все: сприяння у забезпеченні зайнятості та доходів населення, розвиток і збільшення кількості об'єктів соціальної інфраструктури, підтримка галузей і виробництв, що мають життєво важливе значення (медична промисловість, охорона здоров'я, виробництво засобів захисту та профілактики населення і т. п.), реформування соціального сектора економіки, проведення прогресивної технічної політики в галузі капітального будівництва і реконструкції житла і т. д.

З одного боку, інвестиційний потенціал - це вкладення вільного капіталу в об'єкти, що хазяюють, а також в цінні папери з метою отримання доходу або встановлення впливу, контролю над інвестуються об'єктом, з іншого - це сприяння і реальну участь у соціально-економічної діяльності об'єктів та сфер національної економіки. Отже, першочергове призначення інвестиційного потенціалу - участь у матеріальному виробництві як основі функціонування національної економіки.

Головне ж призначення інвестиційного потенціалу співзвучне основній загальнонаціональній задачі і передбачає перехід до стабільного динамічного економічного зростання. Іншими словами, інвестиційний потенціал як невід'ємна частина економічного потенціалу країни служить передумовою і базою вирішення соціально-економічних завдань, що стоять перед національною економікою України.

У ринковій економіці, хоча і діє механізм саморегулювання інвестиційно-інноваційних процесів, коли інвестування є наслідком прийняття інноваційних рішень, однак цей механізм потребує державної підтримки і розвитку. В умовах конкуренції досягнення НТП користуються найбільшим попитом, а капіталовкладення лише обслуговують процес їх впровадження у виробництво.

Інвестиційно-інноваційні процеси в індустріально розвинених країнах побічно підтримує держава за допомогою жорсткої амортизаційної політики, митних тарифів, податків, впливу на норму банківського відсотка, бюджетного фінансування державних програм і т. п. У той же час держава здійснює і пряму підтримку науки, яка розглядається як стратегічний джерело інновацій.

Так, в США з федерального бюджету фінансується від 65 до 70% витрат на фундаментальну науку.

У трансформаційній українській економіці саморегулятори практично відсутні, ринкова економіка ще формується, і не вступила у фазу підйому, а управління наукою зруйновано і не замінено іншими, більш ефективними формами керівництва, що враховує ринкові реалії. Внаслідок цього знизився попит на наукову продукцію, скоротився обсяг фінансування; почалися процеси фізичного старіння виробничого апарату, його подальшого технічного відставання.

Для виправлення такого становища необхідна активна державна політика, що запобігає руйнування ядра науково-технічного потенціалу, так як втрата інноваційного потенціалу з руйнації природного механізму відтворення вітчизняної науки може призвести до тривалого (15-25 років) «провалу» в його функціонуванні, що може позбавити країну джерел майбутнього розвитку.

В даний час необхідно розробити стратегію збереження та розвитку науково-технічного та інноваційного потенціалу країни.