Суть і значення біологічної рекультивації земель.

☺ Біологічна рекультивація земель ~ це комплекс біологічних заходів, спрямованих на відновлення родючості порушених земель з метою вирощування на них сільськогосподарських і лісових культур.

Вона поділяється на два основні види: сільськогосподарську рекультивацію і лісову, або лісогосподарську, рекультивацію.

☺ Сільськогосподарська рекультивація передбачає вирощування на порушених землях відповідного асортименту сільсько­господарських культур і в подальшому переведення цих земель у ріллю, кормові та інші види сільськогосподарських угідь.

☺ Лісова, або лісогосподарська, рекультивація передбачає виро­щування на порушених землях відповідного набору лісових культур, які пізніше можна використовувати як товарні чи паркові лісо­посадки, спортивно-оздоровчі та захисно-декоративні зони.

Вибір того чи іншого виду біологічної рекультивації базується на аналізі і врахуванні економічних, господарських і фізико-геогра­фічних особливостей родовища або окремих його копалин, до яких належать: цінність землі та її призначення, склад і властивості ґрунтових субстратів, складених у відвали, а також перспектива можливого використання порушених земель після їх гірничотех­нічної та біологічної рекультивації.

Враховуючи, що в Україні спостерігається тенденція до скорочення площ ріллі, що припадає на душу населення, перевага повинна віддаватися сільськогосподарській рекультивації. Проте для неї потрібне обов'язкове нанесення на сплановану поверхню відвалів родючого шару ґрунту або потенційно родючих розкривних порід. Так, згідно з існуючими рекомендаціями, у випадку сільськогосподарської рекультивації товщина кореневмісного шару має бути не меншою 1 м, і він повинен мати такі фізичні та агрохімічні властивості: щільність складення (об'ємна маса) - не більше 1,5 г/см³; вміст гумусу - не менше 2 % у сільськогосподарському освоєнні та 1,0 % у лісовому; вміст водорозчинних сульфатів натрію і магнію - не більше 5 %, хлоридів - не більше 0,01 %, рН - 6-8.

Вибираючи культури для вирощування на рекультивованих землях, необхідно передусім орієнтуватися на рослинність, яка росла на території родовища або росте на відпрацьованих відвалах і сусідніх староорних землях. У тих випадках, коли на території відпрацьованих відвалів розкривних порід можливе осідання, у перші роки не можна висівати багаторічні трави, а доцільніше замінювати їх однорічними бобово-злаковими сумішками.

Важлива практична мета біологічної рекультивації - скорочення розриву між початком відчуження земель і їх наступним використан­ням, чого, на жаль, не дотримуються гірничо-видобувні під­приємства.

Тривалість рекультивації може сягати 10-15 років і більше. Адже цей цикл закінчується лише тоді, коли гумусу в новоствореному шарі буде на рівні сусідніх староорних земель.

Під час відновлення земель треба враховувати, що без належного догляду рекультивовані землі може знищити ерозія. Щоб цього не сталося потрібно вже з самого початку біологічної рекультивації передбачити відповідні протиерозійні заходи.

Звичайно, у біологічній рекультивації не завжди вдається виконати усі вимоги проекту з рекультивації або накреслені заходи. В такому випадку треба провести коректування або визначити нові науково обґрунтовані роботи з рекультивації земель.

Слід зазначити, що меліоративні заходи на відновлених землях тривають навіть на біологічному етапі рекультивації. До агротехнічних прийомів боротьби із забрудненням ґрунту важкими металами належать вапнування і внесення органічних добрив. Завдяки вапнуванню вдається у декілька разів зменшити вміст свинцю у сільсько­господарських культурах, які вирощують на забруднених ґрунтах. Вапно найбільш ефективне на ґрунтах, забруднених кадмієм. Високими властивостями детоксикації володіють гній, компости, а також цеоліти.

Велику роль в локалізації важких металів відіграють зелені насадження. Так, посадка вздовж автомагістралей суцільної смуги з глоду і клена польового знижує вміст свинцю в овочах, які вирощуються у зоні впливу автострад, на 30-50 %.

Існує і ряд біологічних методів. Наприклад: вирощування рослин, які слабо реагують на надлишок важких металів у ґрунті і не накопичують їх у кількостях, токсичних для тварин і людей; вирощування на забруднених ґрунтах культур, які не вживають тварини і люди. Найбільш забруднені ділянки необхідно відводити для лісопосадок і вирощування декоративних рослин.