Основні етапи становлення банківської системи

Польській варіант ринкової реформи банківської системи помітно відрізнявся від більшості країн Центральної і Східної Європи, у яких, як і в Росії, з центрального банку виділяли три-чотири великі галузеві банки, які і дотепер займають домінуючі позиції на ринку банківських продуктів.

Реформа банківської системи Польщі розпочалася з 1989року створенням дворівневої банківської системи. У Польщі, крім трьох національних спеціалізованих, було виділено дев'ять регіональних універсальних банків. Наступним етапом реформування банківської системи можна вважати 1991 рік, під час якого польський уряд прийняв рішення про приватизацію цих 9 банків. Завдяки цьому їх було перетворено в акціонерні компанії, причому до кожної з них входив один і той самий акціонер - Державне казначейство.

Основні функції та завдання центрального банку Польщі були визначені Законом "Про банківську діяльність в Республіці Польща", який було прийнято 31 січня 1989року. Також у ньому визначена основа створення комерційних банків (мінімальна кількість засновників для цих банків має бути три юридичних або 10 фізичних осіб).

У результаті перетворень рівень концентрації банківського капіталу дотепер помітно менший, ніж в інших країнах Центральної Європи. Ядро банківської системи утворюють 15 регіональних і спеціалізованих банків (62 % ринку).

Комерційні банки Польщі ще неглибоко проникли в економіку. Польща поки що країна, де переважають готівкові розрахунки - тільки 40 % населення мають банківський рахунок.

У 1996році держава планувала поглинання п'яти регіональних банків, що залишилися, двома великими спеціалізованими кредитними інститутами - Bank Handlowy і Pekao. Метою було створення могутньої сили з трьох національних банків для противаги банкам з іноземним капіталом. До 1996 року іноземцям належало 14 % сукупних банківських активів, у 2001 - більше 36 %.

До останнього часу створення великої кількості комерційних банків здавалося помилкою: вони були розкидані по всій території, заробляли в основному на держоблігаціях, прибутковість яких дозволяла не піклуватися про розвиток. Але в 1996 році ситуація почала змінюватися на краще. Конкуренція посилилася, прибутковість держоблігацій впала в півтора рази, дрібні банки ліквідовувалися або поглиналися, і на перший план висувалися регіональні банки.

Однак поки що найбільший банк у країні - РКО, який має велику філіальну мережу (аналог російського Ощадбанку). У Польщі, як і Угорщині приватизацію та продаж банків другого рівня в основному віддали іноземцям. Серед нерезидентів на польській сцені найбільш активний голландський ING, який купив сьомий за величиною банк, а у восьмому і дев'ятому придбав великі пакети акцій. ING називає Польщу своїм другим внутрішнім ринком і проводить там надзвичайно агресивну політику розширення.

Другий рівень банківської системи Польщі включає:

1. Державні банки, які створюються за розпорядженням уряду, оперують коштами, виділеними з державної казни.

2. Кооперативні банки, що здійснюють діяльність на основі кооперативного права.

3. Державно-кооперативні банки, які створюються за розпорядженням уряду, але фонди складаються і з державних, і з кооперативних коштів.

4. Банки у формі акціонерних товариств, що створюються за погодженням Національного банку Польщі та Міністерства фінансів.

Результатом поточних тенденцій, очевидно, стане боротьба п'яти-шести великих, добре капіталізованих банків, більшість з яких буде вільна від політичного втручання. Жорстка конкуренція уже приводить банки в нові сфери діяльності.

Макроекономічна ситуація в країні дуже сприятлива і створює хорошу кредитну і депозитну базу: найвищий темп зростання ВВП (5-7 % на рік), інфляція знижується (менше 20 % річних), бюджетний дефіцит тримається в межах 3 %. Хоча поки банківський сектор Польщі не можна назвати зрілим і здоровим, його перспективи оцінюються експертами як непогані щодо вступу Польщі до Європейської валютної системи і входження Національного банку Польщі до складу Європейських центральних банків.