Діячі культури Середньовіччя: розвиток освіти, середньовічні університети, розвиток наук

Середньовічна наука виступає як осмислення авторитетних даних Біблії. На думку церковних ідеологів будь-яке знання, якщо воно не має за мету пізнання Бога – гріховне.

Наука:

- обґрунтовує існування Бога. Світські науки вважаються нісенітницею – бо ведуть до “пекельного мороку”. “Які байки можуть розказати про небо фізики?”, хіба вона знає щось про душу і долю людини на небесах. Інакше кажучи, наука нічого не дає людині, коли та “на смертнім одрі”;

- розділяється на нижчу – засновану на пізнавальних можливостях людини, та вищу – берегиню Божого одкровення;

- орієнтована на ієрархічні зв’язки між речами (пошук небесних «прототипів» земних речей), а не на причинно-наслідкові,

- домінують повчальність, регламент, класифікація.

Провідні науки – богослов’я, схоластична філософія.

Однак алхіміки, виконуючи замовлення на винахід золота, водночас роблять кілька цікавих відкриттів.

Середні віки дали багато високоосвічених мислителів і християнських письменників, які обстоювали і розвивали ідеї свого часу. Найвпливовішими на сучасників були:

- Лактацій Фірман – “Християнський Цицерон” - критик елліністичного естетизму.

- Ієронім – православна церква називала Блаженним, а католицька – Святим – став перекладачем на латинську мову Біблії (т.зв. “Вульгата” – католицька церква приймає текст і сьогодні на правах канону); автор зводу біографій християнських письменників (“Про славетних мужів”) та ін.. творів.

- Василь Кесарійський вів життя ритора, писав судові промови, став єпископом, твори мають провідницький характер; вважав твір мистецтва важливішим за власну проповідь.

- Григорій Ніський вважав можливим на нових підставах відродити піфагорійську утопію – мрію про повернення людини до світової гармонії.

- Августин (Блаженний або Святий) – один з найвидатніших мислителів світової культури – близько 400 р. написав “Сповідь” – першу в історії європейської літератури ліричну автобіографію; “Про місто Боже” – таврує видовище.

- Фома Аквінський – “Сума теології”, “Сума філософії проти язичників” – на основі ідей богословських авторитетів і логіки Аристотеля звести воєдино міркування про сутнісні сторони світового і людського буття; помітно вплинув на становлення мистецтва, повністю подолавши будь-який магізм; розглядав мистецтво як засіб створення відповідного настрою у віруючих.

- Микола Хорезмський – видатн. франц. вчений і філософ; зробив внесок у розвиток математики та астрономії, був представником перехідної доби до Ренесансу.

- Іоанн Златоуст – викривач мирської суєтності.

Освіта передусім релігійна. Богословські знання домінують і в соборних (приходських) монастирських школах і у світській освіті (міські школи), а також в університетах, що з’явилися в ХІ столітті. Однак у ХV столітті, коли в Європі нараховувалося вже 65 університетів, в них крім богослов’я вивчали медицину, право, мистецтво, а подалі – природничі науки.

Кінець ХІІ – початок ХІІІ ст.. – час злету в середньовічній культурі.

Церква поступово втрачає свою монополію; провідна роль у культурному житті переходить до багатих міст і частково до королівської влади.

Духовне життя набуває динаміки. Суспільна потреба в знаннях про явища й предмети пробуджує бажання охопити розмаїття буття, спираючись не лише на святе письмо, а й на об’єктивні знання властивостей самої природи. Зростає роль позитивних знань; як відгук на це - виникають школи незалежні від церкви, а услід за ними – університети.

Університети в Оксфорді і Шартрі набувають загальноєвропейського визнання своїми природничо-науковими та гуманітарними студіями. Паризький університет стає центром боротьби із абсолютизацією віри.

4. Середньовічна культура Західної Європи. Середньовічне західноєвропейське мистецтво. Середньовічна ікона

Початок середньовічного світосприйняття в Європі сягає часів поширення інтеретнічних спільнот, витіснення демократії деспотіями, виникнення культу імператора, прирівняного до Бога.

Ця історична ситуація породила новий тип соціальних зв’язків – відносин центру і провінції.

Даний тип відносин наклав відбиток на суспільний ідеал феодальної епохи і став домінуючим способом правильного устрою, порядку – однією з парадигм середньовічної свідомості.

Центром нових величезних держав був імператор і його столиця. Структура “центр – периферія” чинить вплив на мораль: її головною формулою стає “мораль батьків і дітей”. Відданість старшому і вірність станові – основні моральні принципи епохи. Головне – жити відповідно до свого статусу. Відносини центру і периферії остаточно оформлюються в ідеї покори та ієрархії. На рівні світогляду – ідея єдиного Бога: всі – діти Божі.

У пізнанні переважає метод дедукції, який веде від віри, т.б. готової істини, до її доказів. Вірую – значить осягаю, т.б. дедукую знання з віри.

В епоху середньовіччя широко розглядалися різні знаки засновані на тому ж принципі “центр – периферія” - головне – побічне. Вся середньовічна культура мала своїм центром релігійний ідеал і навколо цього центру розвивалася. Без центру не бачили сенсу буття.

Одна з найважливіших особливостей релігійного ставлення до мистецтва – в тому, що християнство за своєю суттю було чисто виховним, “педагогічним” рухом, певною морально-релігійною школою людства. Вся його грандіозна соціальна утопія базується на вірі в необмежену “перевиховуваність” людей. Можливості радикально змінити, вдосконалити їх зсередини.

Специфіка середньовічного мистецтва:

- тісний зв’язок з релігією

- образний склад і мова

- зближення між філософією та мистецтвом

- прагне до “одностайності ”

- «центр – периферія» (

- головна увага приділяється світу потойбічному, Божественному

- поширення тематики смерті у художніх творах.

- розвиток таких форм мистецтва, які піклувалися про змістовну сторону творів; були засновані згідно з ретельно розробленою символічною мовою мистецтва – символізм. Унісонний хоровий спів (псалми) – найважливіший музичний символ церковного ідеалу

Суттєву роль у культурному житті відіграла рицарська культура, складовими якої були: куртуазність (складний комплекс ритуалів, звичаїв, манер), рицарські турніри та рицарська література. Кохання – провідна тема рицарської поезії. В цілому рицарська література започаткувала наступну європейську ліричну поезію, виробила поетичні форми, образи й стиль, які підготували ренесансну поезію Петрарки і Шекспіра.

Живопис. Головний жанр –іконопис. Головне в зображенні – очі, фігури часто відірвані від землі. Глибокий символізм. З живопису зникає пейзаж. Крім ікон образотворче мистецтво представлене розписами, мозаїками, мініатюрами, вітражами.