Християнство і культурний процес. Середньовічний тип міста та його культура

Системоутворюючим чинником культури європейського середньовіччя стало християнство. Його становлення зумовлене греко-римською духовною культурою.

Однак у європейських народів християнізація відбувалася з великими ускладненнями. Довгий час зберігалося двовір’я (багатовір’я). підсумком пошуку розумної рівноваги між новою вірою та язичництвом стала культурна трансформація традиційних релігійних стереотипів у християнські обряди.

Зростання популярності нового віровчення було зумовлене актуальністю ідеї про загальне спасіння. Недосконалість людських відносин пояснювалося початковою гріховністю, тому головною метою кожного мало стати стремління до спокутування гріхів перед Богом для отримання особистого безсмертя.

Світ існує не інакше як опосередкований Богом, а сама ідея Бога як вищого, всеохоплюючого начала займає центральне місце в середньовічній картині світу. Ідея Бога-творця пронизувала весь процес осягнення Всесвіту та всього існуючого в ньому.

Основний принцип “побудови” та упорядкування світобудови – ієрархія різних рівнів. Верхній рівень – світ небесний, нетлінний, вічний, довершений у своїй організації. Другий – світ земний – мінливий, недосконалий, підпорядкований занепаду і зникненню.

Людина не здатна осягнути ні суті своєї долі, ні долі навколишнього світу, адже це все продукт Божої волі, зрозуміти яку людина неспроможна. І все ж місце людини в цій ієрархії особливе, оскільки саме в людині з’єднуються в ціле духовне і матеріальне, божественне та земне.

Людина не просто живе в цьому світі, а здає іспити на відповідність “світу горньому”. Цей світ стає єдиною надією християнства

Церква у середні віки була найсильнішою соціальною організацією, яка визначала вигідну їй культурну політику.

Головним догматом християнства є віра у всемогутнього й всеблагого Бога. Рішуче значення для християнства має те, що Бог є Отець, Бог-Любов, а люди діти Божі.

Християнська релігія – особливо в деяких обрядах (молитви, каяття, спокути) – це тонкий механізм виховання почуттів і самовдосконалення.

Християнство:

- вважає земне, видиме, природне існування недосконалим і таким, що має долатися

- стверджує вищою земною цінністю душу людини

Риси:

- традиційність, ретроспективність (чим давніше, тим правильніше)

- символізм (текст (Біблія) дає привід для роздумів, тлумачення)

- дидактизм (головне в діяльності проповідників, вчителів богослов’я – передати людям велич божого задуму)

- універсальність, енциклопедичність знання (головним досягненням мислителя є ерудиція)

- рефлективність, психологічна самозаглибленість духовної культури (роль сповіді, очищення, щирість для душевного спасіння)

- історизм (обумовлений християнською ідеєю неповторності подій, їх одиничності. На відміну від античної циклічності часу, християнство просякнуте очікуванням Страшного суду, стремлінням до кінцевої мети, долі людини, світу в цілому (есхатологізм)

Вся історія середньовічної культури – це історія боротьби церкви й держави, стремління до уподібнення церкви (папства) державі і реалізації його божественних цілей.

Соціальна утопія християнства (на відміну від античної філософії позбавлення людиною страждань, досягнення щастя, здатності людиною змінити певні обставини) ґрунтувалася на надії, що кожний член суспільства зможе і захоче своєю сумирністю і всепрощенням, своєю аскезою спокутувати свої та загальні гріхи.

Церква наполягала на тому, що мистецтво має бути морально-виховним; даючи насолоду воно має благотворно впливати на людську душу. Якщо для цього треба спростити техніку мистецтва – тим краще.

1. етичні мотиви почали замінювати естетичні

2. церква вимагає від мистецтва “соборності” – об’єднання людей в єдиному християнському світосприйнятті

Взірець особистості - людина смиренна, духовна, яка страждає, жадає спокути гріхів, спасіння з Божою допомогою.

Головним знаряддям церкви стало лицарство. Яскравим проявом бажання церкви звеличитися через лицарство є хрестові походи – спроба мечем об’єднати й розширити християнський світ під владою папства.

До власності церква спочатку ставиться негативно, оскільки згідно з ученням, власність виникла разом з гріхопадінням.

До сімейно-шлюбних стосунків раннє християнство ставилося теж негативно (Адам і Єва були вільні від кохання, еротики). Повагою користуються люди, що віддали себе служінню Богові. З часом прагнення відмовитися від плотських втіх досягло великого масштабу. Щоб запобігти масовому психозу Франциск Ассізький (який сам же пропагував відмову від плотських задоволень) почав переконувати людей не поспішати йти в ченці.

Щодо праці, то в середні віки перевага віддається спогляданню, а не діяльності. Є три щаблі сходження до досконалості: 1 – мирські люди, 2 – проповідники, 3 – ченці (вища). працю не відкидали, але визнання вона здобуває як засіб урятування від гріховності (“стомлюватися так, щоб засинати...”). Праця заради матеріальної вигоди зневажалася. Працювати, щоб задовольнити найнеобхідніші потреби, а не заради накопичення.

Отже, значення християнства неможливо переоцінити. Ставши однією з перших світових релігій, воно сприяло об’єднанню європейських народів, роблячи їх єдиновірцями, тим самим формуючи їх духовну спільність.