Історико-культурний феномен античності: теоретичний чинник. Етапи розвитку давньогрецької культури
Колискою європейської цивілізації цілком справедливо вважають Стародавню Грецію. Саме античний світ заклав основи пізніших європейських філософських, правових, етичних, художніх, наукових систем.
Під античністю мають на увазі греко-римську культуру. Стародавня Греція та Рим – дві взаємопов’язані частини цілого, але не тотожні.
Термін «античність» (від лат. antiguus - давній) вперше з’явивися у фр. Мові й спочатку означав особливий вид мистецтва, що належав до ранніх історичних періодів. У подальшому вживанні рамки терміну були звужені до культурної спадщини давніх греків та римлян.
Існувала глибока обумовленість античного світогляду ладом соціального життя.
Бурхливе зростання та розквіт античної культури тісно пов’язані з рабовласництвом, яке вперше зумовило розподіл фізичної та розумової праці. Рабовласництво яке б воно не було жахливе, перебуває у повній єдності з народженою на його ґрунті культурою.
Відмінною рисою елліна вважається вміння організовувати дозвілля.. античність – це суспільство дозвілля. У давньогрецькій мові поняття визначалося словом «схоле». Це й вільний час, й інтелектуальні заняття (звідси наше слово «школа»). Все це створювало можливість активної творчої праці вільних людей, стало передумовою розвитку культури.
Античний лад мав особливий рівень сприйняття краси. Насамперед античність базується на принципі об’єктивізму. В античності є свій абсолют – почуттєво-моральний космос. Космос – абсолютне божество. Античні боги – ідеї, що втілюються в космосі, закони природи, які ними управляють. Звідси античний пантеїзм. Те, що наказує «космос», те й буде.
Космос – це лад, порядок, краса, витвір мистецтва, а людське мистецтво – тільки наслідування йому. Античність скульптурна, їй властиві симетрія, гармонія, ритміка, міра. Тілесна скульптура статична. Давньогрецьке мистецтво не знало портрета, тому що не знало про існування особистості. Особистість для еллінів – це лише добре організоване живе тіло, а космос – це «що», а не «хто». В цьому і була безвихідність, яка, нарешті, спіткала античність.
Модель особистості грека – фізично й морально досконала людина. Ритм тіла виховувався атлетикою, а ритм душі – «музикою», що для грека означало мусичні (т.б. під знаком муз) мистецтва: триєдність поезії, танцю і власне музики. Це програма для кожного грека.
Періодизація античної культури пов’язана з виділенням особливих, значних в культурному відношенні етапів, які характеризуються певною цілісністю.
В історії давньогрецької культури виділяють декілька етапів.
| періоди | ||||
| Кріто-Микенський ( егейський) (ІІІ-ІІ тис. до н.е.) | «гомерівський» (від ХІ до VІІІ ст.. до н.е.) | Архаїчна епоха (VІІ – VІ ст.. до н.е.) | Класичний період (V-ІV ст.. до н.е.) | Епоха еллінізму (ІІІ-ІІ ст.. до н.е.) |
| досягає розквіту культура о.Крит, зростає творча активність ахейських племен на Балканському півострові | характеризується відомими епосом, розповсюдженням кераміки й дрібної пластики геометричного стилю | виникнення самостійних міст-держав на Балканському півострові й бурхливого розвитку мистецтва | розрізняють ранню класику (1/п V ст.. до н.е.), високу класику (3/4 V ст.. до н.е.) та пізню класику (ІV ст.. до н.е.) | характеризується широким розповсюдженням еллінської культури серед народів Середземного моря |
Закат еллінізму пов'язаний з розвитком культури античного Риму.
Дата добавления: 2015-08-04; просмотров: 3297;