Договір факторингу

Поняття договору факторингу. Договір факторингу (від англ. іасіог — посередник) є новим інститутом цивільного права України. Набувши широкого розповсюдження наприкінці 50-х ро­ків у США, коли його стали використовувати такі американські банки, як «Бенк оф Америка», «Ферст нешенел бенк оф Бостон», «Траст компані оф Джорджия», а пізніше і в багатьох інших краї­нах світу, договір факторингу зараз здебільшого законодавчо не врегульований, хоча його широке розповсюдження у міжнародній торгівлі призвело до розробки та підписання в Оттаві (Канада) 28 травня 1988 р. Конвенції Юнідруа з міжнародних факторинго­вих операцій.

Не був законодавчо врегульований цей договір до останнього ча­су і в Україні, хоч і використовувався у діяльності банківських установ з початку 90-х років на підставі ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність»¹, ґрунтуючись на загальних нормах зобов'язального права та Методичних рекомендаціях із надання ко­мерційними банками факторингових послуг підприємствам та орга­нізаціям, затверджених рішенням Правління Національного банку України від 22 квітня 1992 р. № 2². Однак за ці роки договір факто­рингу не набув в Україні широкого розповсюдження. Будучи впер­ше в Україні законодавчо врегульованим, цей договір викликає під­вищений інтерес до себе з боку правознавців та підприємців. Остан­нє викликано як новизною цього інституту цивільного права, так ітим, що при розробці відповідної глави ЦК України були враховані найсучасніші досягнення правознавців інших країн та норми Кон­венції Юнідруа з міжнародних факторингових операцій, хоча до вказаної Конвенції Україна до цього часу не приєдналася.

Широке розповсюдження факторингових операцій у світі викли­кане його економічною вигідністю для багатьох суб'єктів підприєм­ницької діяльності. Економічною суттю факторингу є надання фак­тором клієнту фінансових послуг, завдяки яким клієнт може комп­лексно отримувати: фінансування обігових коштів; покриття ризи­ків (кредитних, валютних, відсоткових, ліквідних); адміністратив-

¹ ВВР УРСР. — 1991. — № 25. — Ст. 281.

² Лист Національного банку України від 4 травня 1992 р. № 12001/200.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

не управління дебіторською заборгованістю, а для фактора розши­рення спектру власних фінансових послуг та отримання прибутку від здійснення факторингових операцій.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторо­ві своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України).

Договір факторингу охоплює широке коло різноманітних відно­син. Незважаючи на те, що на відміну від цесії відносини факто­рингу мають значно складніший та різнобічніший характер, мож­на погодитися з Д. А. Медведєвим¹ з приводу того, що за своєю юридичною суттю інститут факторингу ґрунтується на відомому зобов'язальному праві-заміні кредитора у зобов'язанні (цесії). У зв'язку з цим відносини договору факторингу регулюються як нормами глави 73 ЦК України, так і загальними нормами, що ре­гулюють заміну кредитора у зобов'язанні в частині, що не супере­чить нормам Особливої частини цого Кодексу та суті зобов'язань за договором факторингу.

Договір факторингу є двостороннім та, як правило, відплатним. За домовленістю сторін договір факторингу може бути реальним (коли клієнт передає право грошової вимоги або фактор сплачує грошові кошти) або консенсуальним (коли клієнт зобов'язується пе­редати право грошової вимоги або фактор зобов'язується сплатити кошти).

Слід звернути увагу на те, що ст. 1077 ЦК України виділяє два типи факторингу: при першому — здійснюється безпосередньо фінансування під відступлення права грошової вимоги (купівля права грошової вимоги); при другому йдеться лише про можливість такого факторингу з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором (наприклад, банк, уклавши договір факто­рингу з постачальником, за договором поставки набуває право ви­моги до покупця у разі невиконання постачальником зобов'язань за кредитним договором). Останній за своєю суттю є ще одним видом забезпечення виконання зобов'язань, хоча він і не зазначений як та­кий у главі 49 ЦК України.

Критерієм, за яким типи факторингу розрізняються, є його ціль, що у свою чергу викликає і відповідні відмінності прав та обов'язків сторін договору факторингу. З викладеного вище випливає, що ци-

¹ Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. — М.: Проспект, 1997. — Ч. II. — С. 439.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

вільне законодавство України закріпило можливість здійснення сторонами договору факторингу двох видів факторингових опера­цій, поширених у країнах Західної Європи та США: факторингу «оій Ііпе іас£огіп£» та «пєлу зШе іасіогіп^»¹.

Особливістю договору факторингу є також те, що він, крім вико­нання основного зобов'язання фактора з передачі клієнту грошових коштів у розпорядження, може передбачати зобов'язання фактора щодо надання клієнту інших супутніх послуг, пов'язаних із грошо­вою вимогою, право якої йому відступається (ст. 1077 ЦК України). Зокрема ведення обліку стану і руху дебіторської заборгованості клієнта, надання маркетингової інформації про стан попиту на рин­ку клієнтів та конкурентів, ринковій кон'юнктурі, надання кон­сультацій з питань здійснення розрахунків та ін. Надання зазначе­них послуг не є обов'язковим елементом договору факторингу, а їх надання фактором здійснюється, як правило, у разі, коли угоди фінансування під відступлення права грошової вимоги вчиняються між сторонами неодноразово.

Сторони договору факторингу. Сторонами договору факторин­гу є фактор та клієнт. Згідно із законом фактором у договорі факто­рингу може бути банк або фінансова установа, а також фізична осо­ба — підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).

Фактором може бути банк, однак для цього він повинен мати банківську ліцензію, видану Національним банком України (ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»)², а для здійснення факторингових операцій, предметом яких є вимоги в іноземній валюті, — і відповідний письмовий дозвіл Національного банку України, який є генеральною ліцензією на здійснення валют­них операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лю­того 1993 р. № 15-93 (п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Націо­нального банку України від 17 липня 2001 р. № 275)³.

Інші фінансові установи (юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг), можуть укладати до­говори факторингу за умови, що право на надання цієї фінансової

¹ Гражданское и торговое право капиталистических государств: Учебник. — 3-є
изд., перераб. и доп. / Отв. ред. Е. А. Васильєв. — М.: Международньїе отноше-
ния, 1993. — С. 388.

² ВВР. — 2001. — № 5-6. — Ст. 30.

³ Офіційний вісник України. — 2001. — № 34. — Ст. 1601.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

послуги встановлено законами про діяльність відповідної фінансо­вої установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

У свою чергу, для здійснення фінансовими установами факто­рингових операцій, що є валютними, останні повинні мати гене­ральну валютну ліцензію Національного банку України, яка нада­ється їм згідно з Положенням про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валют­них операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 р. № 297^і. На сьогодні, за винят­ком Української державної інноваційної компанії, створеної поста­новою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2000 р. № 979 «Про питання Української державної інноваційної компанії»², чинне за­конодавство України не містить норм, які дозволяли б іншим ніж банки фінансовим установам (кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії та ін.) здійснювати факторингові операції.

У зв'язку з зазначеним вище факторингові операції в Україні фактично здійснюють лише банки, що значно відрізняє ринок факто­рингових послуг в Україні від закордонних, де значну частку фак­торингових операцій здійснюють спеціалізовані факторингові ком­панії.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридич­на особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (ст. 1079 ЦК України).

Отже, суб'єктний склад договору факторингу визначає, що цей договір може бути використаний виключно у підприємницькій діяльності.

Предмет договору факторингу. Предметом договору факто­рингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою на­став (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне у майбут­ньому (майбутня вимога) (ст. 1078 ЦК України). На відміну від це-сії, за якою іншій особі може бути передана будь-яка вимога, предметом договору факторингу може бути лише грошова вимога, тобто вимога на отримання грошей у рахунок оплати поставлених товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Предметом факторингу може бути грошова вимога у валюті України або в іноземній валюті. Однак здійснення факторингу гро­шових вимог при експорті товару, робіт, послуг клієнтом (так зва­ний «експортний факторинг») в Україні ускладнено. Останнє ви-

¹ Офіційний вісник України. — 2002. — № 36. — Ст. 1711.

² Офіційний вісник України. — 2000. — № 25. — Ст. 1048.

16 3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

кликано нормами Закону України «Про порядок здійснення розра­хунків в іноземній валюті»¹, які імперативно вимагають при здійсненні резидентом експорту товарів, робіт та послуг зарахуван­ня виручки в іноземній валюті саме на валютні рахунки експортерів в уповноважених банках у терміни, що не перевищують максималь­ні терміни, визначені цим законом, і встановлюють відповідаль­ність за незарахування цієї виручки на рахунки клієнта.

Грошова вимога, що є предметом договору факторингу, має бу­ти визначена таким чином, щоб її можливо було відокремити від інших грошових вимог, що не є предметом договору факторингу, тобто грошова вимога має бути конкретизована в момент укладен­ня договору (зокрема із зазначенням відповідного договору, на якому вона ґрунтується, боржника, виду товарів, робіт, послуг, за якими мають бути сплачені грошові кошти, суми платежу, строку його сплати, інших ознак вимоги), а майбутня вимога конкретизо­вана не пізніше ніж у момент її виникнення. Якщо зі змісту дого­вору немає можливості визначити, яку саме грошову вимогу від-ступлено клієнтом фактора, цей договір може вважатися неукладе-ним. Оскільки закон не встановлює відповідних обмежень, предметом договору факторингу можуть бути як одна, так і кілька грошових вимог, наприклад, усі грошові вимоги до одного боржни­ка за кількома угодами.

Слід зазначити, що на відміну від звичайної цесії, договір факто­рингу дозволяє сторонам вчинити відступлення не лише наявної грошової вимоги, а й майбутньої. Остання може ґрунтуватися на правочині, який ще має бути вчинений клієнтом із третьою особою.

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виник­нення у клієнта права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається пере­даним з моменту настання цієї події. Отже, до настання зазначеного моменту клієнт залишається суб'єктом відповідної вимоги, який має виконати усі зобов'язання за договором, з якого вона витікає, щоб мати в подальшому можливість вимагати виконання зобов'я­зань від свого боржника. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (ст. 1078 ЦК України).

Предметом договору факторингу можуть бути грошові вимоги незалежно від того, чи є між клієнтом та боржником домовленість про заборону відступлення права грошової вимоги або його обме­ження. Водночас у разі наявності такої домовленості між боржни­ком і клієнтом і укладення останнім з фактором договору факто-

¹ ВВР. — 1994. — № 40. — Ст. 364.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

рингу клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку з порушенням ним умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги (ст. 1080ЦК України). Отже, якщо договором, укладеним між клієнтом та борж­ником, не визначена конкретна міра відповідальності, боржник ма­тиме право вимагати відшкодування збитків, яких він зазнав при зміні кредитора у зобов'язанні (ст. 22 ЦК України).

Форма договору факторингу. Форма договору факторингу ви­значається нормами ст. 513 ЦК України, згідно з якою договір факторингу має бути вчинений у тій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким переда­ється клієнтом фактора.

Договір факторингу на вимогу будь-якої зі сторін договору може бути укладений у письмовій нотаріальній формі.

Договір факторингу, предметом якого є відступлення права гро­шової вимоги, що виникла з правочину і підлягає державній реєст­рації, має бути зареєстрований у порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Форма договору факторингу, укладеного з нерезидентом, визна­чається з урахуванням вимог ст. 6 Закону України «Про зовнішньо­економічну діяльність»¹.

Винагорода фактора та порядок розрахунків між сторона­ми. Як договір, що вчиняється виключно при здійсненні підприєм­ницької діяльності, договір факторингу, як правило, передбачає отримання фактором грошової винагороди.

За договором факторингу фактор сплачує клієнтові суму грошо­вої вимоги, права за якою придбані фактором, зменшеною на суму своєї винагороди. Розмір винагороди фактора може визначатися: у конкретній сумі грошових коштів; у вигляді відсотків від розміру вимоги, права за якою відступлені; у вигляді різниці між номіналь­ною вартістю права вимоги та її ринковою (оціночною) вартістю, а у разі авансування клієнта фактором розмір винагороди фактора мо­же визначатися залежно від розміру облікової ставки Національно­го банку України, збільшеної на деяку кількість відсотків.

На визначення сторонами договору факторингу розміру винаго­роди фактора можуть впливати різноманітні чинники, зокрема фор­ма розрахунків за договором, на якому ґрунтується вимога, права за якою відступаються; фінансовий та майновий стан клієнта та (або) боржника; строк платежу за договором, на якому ґрунтується вимога, право за якою відступається; розмір грошової вимоги, пра­во за якою відступається, та ін.

¹ ВВР УРСР. — 1991. — № 29. — Ст. 377.

16*3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

Розглядаючи умови розрахунків між сторонами договору факто­рингу, можна зазначити, що у практиці здійснення факторингових операцій найпоширенішими є два типи стандартних умов розрахун­ків між клієнтом та фактором: здійснення платежу на користь клієнта у розмірі, визначеному договором, після закінчення визна­ченої кількості днів після придбання фактором грошової вимоги (Гіхей Регіосі (РМР), та здійснення платежу на користь клієнта без­посередньо після того, як фактор отримує платежі за відступленою вимогою від боржника (рау-ав-раій)¹.

У разі використання сторонами перших із зазначених платіжних умов розрахунки, як правило, здійснюються таким чином: спочат­ку авансова сплата більшої частини (80-90 відсотків) вартості від-ступленої грошової вимоги, що сплачується фактором протягом ви­значеного у договорі строку після придбання фактором права вимо­ги; остання частина (10-20 відсотків) бронюються на випадок пред'явлення боржником вимог до заліку та сплачуються клієнтові за їх відсутністю після отримання всієї суми боргу від боржника за відрахуванням суми винагороди фактора².

За домовленістю сторони можуть визначити у договорі факторин­гу й інші умови розрахунків. Що ж до винагороди фактора та поряд­ку розрахунків між сторонами у договорах факторингу, метою якого є забезпечення виконання зобов'язань клієнта перед фактором, то слід зазначити, що ці договори мають свої особливості. Оскільки метою останнього договору є не отримання фактором прибутку від набуття грошової вимоги, а забезпечення виконання клієнтом інших зобов'язань перед фактором, такий договір не передбачає отримання фактором винагороди. Він має право лише на отримання суми борго­вих зобов'язань, що були забезпечені договором факторингу, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Зміст договору факторингу. Враховуючи вимоги чинного за­конодавства, включаючи вимоги ст. 6 Закону України «Про фінан­сові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», договір факторингу має містити: назву договору, назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності — фактора; прізви­ще, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує послуги фактора, та її адресу; найменування, місцезнаходження юридичної особи — клієнта; найменування фінансової операції — факторингу; визна­чення права грошової вимоги, яку клієнт передає або зобов'язуєть-

¹ Пятнова В. И. Современнме аспектні международного факторинга // Финансьі и
кредит. — 2000. — № 5.

² Жуков Е. Ф. Трастовьіе и факторинговьіе операции коммерческих банков // Серия
«Международньїй банковский бизнес». — М.: АО «Консалтбанкир», 1995. —
С. 38-39.

Глава 21.Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

ся передати факторові, сума коштів, яку фактор передає або зобо­в'язується передати клієнтові як плату за відступлене право вимо­ги, строк дії договору, порядок зміни і припинення дії договору, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, інші умови, передбачені законом та згодою сторін; підписи сторін.

Серед прав та обов'язків сторін договору факторингу треба зазна­чити:

для фактора:

• права: право на всі суми, які фактор одержить від боржника на виконання вимоги, що набув від клієнта, відповідно до умов догово­ру; право наступного відступлення фактором права грошової вимо­ги третій особі, якщо це встановлено договором; право на отриман­ня винагороди за здійснення факторингу, якщо це відповідає суті договору; інші права, встановлені законом або договором;

• обов'язки: сплатити клієнтові суму коштів за грошову вимогу, права за якою придбані фактором, зменшеною на суму винагороди фактора, якщо інше не встановлено договором; надати клієнтові по­слуги, пов'язані з його грошовою вимогою, право якої він відступає, якщо це встановлено договором; надати клієнтові звіт і передати су­му, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступ­ленням права грошової вимоги, якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зо­бов'язання клієнта перед фактором і інше не встановлено догово­ром; інші обов'язки, встановлені законом або договором;

для клієнта:

• права: право вимагати від фактора сплати суми коштів за гро­шову вимогу, права за якою придбані фактором, зменшеної на суму винагороди фактора, якщо інше не встановлено договором; право на отримання звіту та грошової суми, що перевищує суму боргу клієн­та, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з ме­тою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором і інше не встановлено договором; інші обов'язки, встановлені зако­ном або договором;

• обов'язки: передати право грошової вимоги фактору в порядку, встановленому договором (у договорі з консенсуальною конструк­цією); повідомити боржника про відступлення права грошової вимо­ги фактора, якщо це передбачено договором; сплатити фактору зали­шок боргу, якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, що був забезпечений відступленням права вимоги; сплатити винагороду факторові, якщо

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

це відповідає суті договору; інші обов'язки, встановлені законом або договором.

Права та обов'язки сторін за договором факторингу відрізняють­ся залежно від типу факторингу.

У разі, коли за договором факторингу безпосередньо фінансування клієнта здійснюється під відступлення права грошової вимоги шля­хом її купівлі фактором, він набуває права на всі суми, які він одер­жить від боржника на виконання вимоги, а клієнт при цьому не від­повідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від су­ми, сплаченої фактором клієнтові (ст. 1084 ЦК України).

При здійсненні зазначеного типу факторингу (так званий «безоборотний факторинг») увесь ризик невиконання боржником обов'язків щодо сплати грошових коштів фактора за відступленою клієнтом грошовою вимогою покладається на фактора, однак за та­ким договором розмір права вимоги, що відступається, може значно перевищувати розмір грошових коштів, сплачених за його відступ­лення клієнту.

У разі, коли договір факторингу укладається з метою забезпечен­ня виконання зобов'язання клієнта перед фактором (наприклад, після повернення суми кредиту), фактор зобов'язаний надати клієн­ту звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнту, який за­безпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу.

У свою чергу, якщо сума, одержана від боржника, виявилася ме­ншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факто­рові залишок боргу (ст. 1084 ЦК України).

Отже, за цим типом договору факторингу ризик фактора не отри­мати грошові кошти від боржника є значно меншим, оскільки у цьому разі клієнт залишається відповідальним перед фактором за залишок боргу, що не буде сплачений боржником (так званий «оборотний факторинг»).

При розгляді цього типу факторингу слід мати на увазі, що гро­
шова вимога переходить до фактора лише за умови невиконання
клієнтом основного зобов' було забезпечене відступлен-

ням права грошової вимоги.

Розглядаючи основний обов'язок клієнта щодо передачі права грошової вимоги фактору, слід зазначити, що зазначена вимога, право за якою відступається, має бути дійсною. Вимоги щодо її дій­сності, право на яку відступається клієнтом фактора, встановлені у ст. 1081 ЦК України.

Відповідно до вказаної норми дійсність грошової вимоги, право за якою відступається клієнтом, залежить від двох умов:

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

по-перше, клієнт повинен мати суб'єктивне право на відступлен-ня права грошової вимоги. Наявність цього права може бути під­тверджена документами щодо факту здійснення клієнтом купівлі-продажу майна, виконання робіт або надання послуг, за що клієнт має отримати грошові кошти від боржника (зокрема договір купів-лі-продажу та акт прийому-передачі товару за ним чи транспортна накладна до нього);

по-друге, клієнту мають бути невідомі в момент відступлення грошової вимоги відомості про обставини, через які боржник має право не виконувати вимогу. Тобто, якщо такі обставини у момент відступлення грошової вимоги були відомі клієнту (зокрема товар, що був проданий клієнтом за договором купівлі-продажу, не відпо­відає асортименту, визначеному договором; товар є некомплектним чи бракованим; закінчення за грошовою вимогою строку позовної давності), така грошова вимога є недійсною.

Від дійсності або недійсності відступленої грошової вимоги зале­жать правові наслідки її відступлення для клієнта. Згідно із зако­ном клієнт несе відповідальність перед фактором за дійсність гро­шової вимоги, право якої відступається, якщо договором не встано­влено інше. Тому, якщо, наприклад, клієнт мав у момент відступлення грошової вимоги фактору відомості про обставини, через які боржник має право не виконувати вимогу, то відступлена грошова вимога є недійсною. Останнє є підставою для притягнення клієнта до відповідальності фактором у разі невиконання боржни­ком зобов'язань за від ступленою грошовою вимогою.

Водночас сторони договору факторингу за домовленістю між со­бою можуть звільнити клієнта від такої відповідальності, зробивши відповідне застереження у договорі факторингу.

Закон не встановлює відповідальності клієнта за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої від­ступається і яка пред'явлена до виконання фактором. Однак клієнт може взяти на себе за договором факторингу таку відповідальність (ст. 1081 ЦКУкраїни). У цьому разі відповідальність клієнта перед фактором буде такою самою, як відповідальність первісного кредито­ра у зобов'язанні перед новим кредитором, який поручився за неви­конання боржником свого обов'язку (ст. 519 ЦК України), тобто буде відповідальністю поручителя (солідарною чи субсидіарною) залежно від того, що визначать сторони у договорі.

Права та обов'язки боржника. Регулюючи договір факторингу, закон, як і в разі звичайної заміни кредитора у зобов'язанні, здійс­нює регулювання не лише суто договірних внутрішніх правовідносин між клієнтом та фактором, а й зовнішніх правовідносин, що виника-

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

ють між фактором і боржником, який хоч і не є стороною за догово­ром факторингу, але зобов'язаний здійснити на користь фактора пев­ні дії. Згідно із вимогами закону боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові із зазначенням у ньому грошової вимоги, яка підлягає ви­конанню, а також із зазначенням фактора, якому має бути здійс­нений платіж. Однак боржник, у свою чергу, має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк (строк, достатній для до­ставки доказів від фактора боржникові) доказів того, що відступлен­ня права грошової вимоги факторові мало місце, наприклад, вимага­ти надання йому письмового повідомлення клієнта про відступлення грошової вимоги факторові та ін. (ст. 1082 ЦК України).

Останнє викликано тим, що за загальним правилом боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредитору до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'я­занні (ст. 517 ЦК України). Крім цього, надання відповідних по­відомлень боржнику є необхідним і внаслідок того, що у практиці здійснення факторингових операцій, залежно від того, чи має борж­ник інформацію про наявність договору факторингу та відступлен­ня права клієнтом, чи ні, факторинг поділяється на відкритий та невідкритий¹.

При останньому боржник клієнта не інформується про передачу права вимоги фактора при отриманні ним рахунків на оплату това­рів, робіт, послуг, що потребує надання боржникові такого повідом­лення, а у разі необхідності — і підтверджувальних документів.

Отже, обов'язок боржника здійснити платіж фактора виникає за умови отримання боржником письмового повідомлення клієнта чи фактора про відступлення права вимоги, а у разі наявості вимоги боржника про надання доказів такого відступлення, — лише після отримання їх боржником.

Якщо клієнт і фактор не виконають своїх обов'язків щодо по­відомлення боржника про відступлення вимоги, а фактор щодо на­дання у розумний строк доказів про таке відступлення, якщо є від­повідна вимога про це боржника, останній має право здійснити пла­тіж своєму первісному кредиторові (клієнту).

Водночас виконання боржником грошової вимоги фактора звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом (ст. 1082 ЦК України).

У разі, якщо боржник здійснить платіж на користь первісного кредитора (клієнта) за умови виконання фактором та клієнтом своїх

¹ Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации части второй (поста­тейний) / Отв. ред. О. Н. Садиков. — М.: Инфра М—Норма, 1998. — С. 395.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

зобов'язань за факторингом, платіж за відступленою грошовою ви­могою вважається не вчиненим. Останнє пов'язане з тим, що зобо­в'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), включаючи його виконання належній стороні (ст. 527 ЦК України), внаслідок чого боржник, виконуючи зобов'я­зання неналежному кредиторові, несе ризик несприятливих наслід­ків цього. Тому в разі настання такого випадку фактор буде мати право заявити до боржника позовні вимоги щодо сплати відступле-ної грошової вимоги та відшкодування збитків, що виникли через невиконання боржником своїх обов'язків.

Закон надає боржникові у відносинах з фактором не лише обо­в'язки, а й права.

По-перше, боржник має право при пред'явленні йому фактором вимоги щодо здійснення платежу пред'явити до заліку свої грошо­ві вимоги, що ґрунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли у боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові (ст. 1085 ЦК України). Наприклад, боржник за договором поставки може пред'явити фактору до заліку свої грошові вимоги щодо сплати не­устойки за порушення клієнтом строку поставки товару. Зазначе­ний залік здійснюється відповідно до норм статей 601-603 ЦК України.

Здійснення вказаного заліку може призводити до зменшення грошових сум, які мають надходити від боржника факторові. Тому зазначені наслідки заліку грошових вимог можуть бути врегульова­ні сторонами договору факторингу при визначенні розміру грошової вимоги, право за якою підлягає відступленню та розміру винагоро­ди фактора або встановлення права регресу до клієнта за наслідка­ми такого заліку.

У разі здійснення заліку боржник не має права пред'явити фак­торові вимоги до клієнта у зв'язку з порушенням ним умови про за­борону або обмеження відступлення права грошової вимоги (ст. 1085 ЦК України), оскільки наявність таких обмежень чи забо­рон та їх порушення клієнтом не впливає на дійсність договору фак­торингу (ст. 1080 ЦК України).

По-друге, боржник має право на захист своїх прав. Так, у разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укладеним з боржником, боржник не має права вимагати від фактора повернен­ня сум, уже сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта. Отже, боржник зберігає за собою право вимагати від клієнта сплати відповідних грошових сум у разі порушення ним

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

договірних зобов'язань (зокрема при сплаті фактором ціни товару за договором поставки, що виявився бракованим). Однак боржник, який має право одержати безпосередньо від клієнта суми, сплачені факторові за відступленою грошовою вимогою, має право вимагати повернення цих сум фактором, якщо фактор не виконав свого зобо­в'язання передати клієнтові грошові кошти, пов'язані з відступ-ленням права грошової вимоги, або передав клієнтові грошові ко­шти, знаючи про порушення клієнтом зобов'язання перед боржни­ком, пов'язаного з відступленням права грошової вимоги (ст. 1086 ЦК України).

Останнє викликано тим, що у зазначеному випадку фактор отри­мує від клієнта грошові кошти, не здійснюючи його фінансування або здійснює таке фінансування, знаючи, що відступлена вимога є спірною.