Глава 13. Договір про надання послуг

ський рахунок, банківський вклад, управління майном, оплатне надання інших послуг, тощо.

Загальним для всіх договірних зобов'язань з надання послуг є те, що об'єктом їх є послуги нематеріального характеру. У цьому поля­гає основна відмінність їх від договорів підряду, де об'єктом є ре­зультат діяльності виконавця, тобто матеріальний об'єкт.

Російські вчені, вивчаючи зобов'язання з надання послуг, зазна­чали, що у римському праві надання послуг поділялося на дві вели­кі групи — надання фізичної праці за гроші та надання духовної діяльності¹. У російській дореволюційній літературі відокремлення договорів про надання послуг не здійснювалось. Так, Г. Ф. ІПерше-невич, проводячи класифікацію договорів, в основу поділу закла­дає, наприклад, мету договору. Однією із груп за цією ознакою він визначає надання користування чужими послугами².

У радянській літературі питанню виділення окремо договорів про надання послуг приділялася значна увага. Треба зазначити, що як ЦК УРСР 1922 р., так і ЦК УРСР 1964 р. не розглядали договір послуг окремо як такий. Але в науковій літературі це питання на­віть викликало дискусію. Деякі автори вважали, що робота підряд­ника може полягати і в наданні послуг³, інші — навпаки, розши­рювали поняття послуг до включення у них підрядних робіт⁴.

Особливу позицію займав А. Ю. Кабалкін. Поділивши всі догово­ри на дванадцять груп, окремо договір про надання послуг він не ви­діляв, а договори, що належать до договорів послуг, назвав догово­рами про здійснення юридичних чи фактичних послуг⁵. Проте будь-який інший договір також передбачає виконання юридичних або фактичних дій, і ця ознака є не особливою для певного виду до­говорів, а може належати і до будь-якого іншого.

Найбільш поширеною була позиція щодо відокремлення догово­рів послуг від договорів підряду, якої дотримувались О. С. Іоффе, Ю. X. Калмиков, В. Ф. Яковлєв, О. А. Пушкін⁶.

¹ Гражданское право // Под ред. Е. А. Суханова. — М., 2000. — Том II, полутом 2.

— С. 1-2.

² Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. — М., 1995. —
С. 315-316.

³ Шешенин Е. Д. Общие проблеми обязательств по оказанию услуг // Антология
уральской цивилистики. 1925-1989.— М., 2001.— С. 346-349.

⁴ Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга третья: Договори о
вьшолнении работ и оказании услуг. — М., 2002. — С. 201-212.

⁵ КабалкинА. Ю. Гражданско-правовой договор в сфере обслуживания. — М., 1980.

— С. 39.

⁶ На цю позицію вказували також Брагинський М. І., Вітрянський В. В. (Цит.
праця. — С. 211). У даній книзі подано аналіз зазначених точок зору.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобо­в'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення пев­ної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві за­значену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).

Договір послуг, як правило, є платним. Замовник зобов'язаний оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не передбачено договором.

За загальним правилом виконавець має надати послугу особисто.

Якщо за договором підряду основною метою є результат діяльно­сті підрядника, тобто матеріальний об'єкт, то за договором надання послуг результат здійснення діяльності виконавця має нематеріаль­ний характер, послуга споживається отримувачем у процесі її на­дання.

У деяких випадках, якщо це випливає з умов договору або замов­ник висловив свій намір чи бажання, або відсутність заперечень, виконавець може покласти виконання умов договору на іншу особу.

Вибір особи у цьому випадку та відповідальність за її добросовіс­ність, рівень кваліфікації та наслідки дій несе виконавець, який мо­же передати іншій особі як весь обсяг робіт щодо виконання послуги, так і окремі повноваження або окремі дії. Так, беручи на себе вико­нання договору перевезення, перевізник може доручити охорону ван­тажу на шляху слідування іншій особі. При цьому відповідальність за збереження вантажу залишається за перевізником. Замовник, як правило, навіть не знає, хто і в якій частині здійснює охорону.

Цивільним законодавством радянського періоду не виділялися окремо договори надання послуг, але в науці цивільного права давно робилися спроби провести систематизацію окремих видів зобов'я­зань. Так, окремо досліджувалися зобов'язання з передачі майна, зо­бов'язання на виконання робіт та зобов'язання про надання послуг.

З огляду на стан сучасного законодавства можна відокремити пе­вні види договорів про надання послуг. В юридичній літературі, з огляду на характер діяльності надавача послуг, їх поділяють на послуги фактичного характеру — перевезення, зберігання, оплатне надання послуг; послуги юридичного характеру — доручення, ко­місія; комплексно юридичного та фактичного характеру — транс­портне експедирування, управління майном, послуги фінансового характеру — позика, кредит, банківський вклад, банківський раху­нок, страхування.

Однією з істотних умов договору про оплатне надання послуг є оплата, тобто її розмір, терміни та порядок внесення.

Глава 13. Договір про надання послуг

у разі, якщо виконавець не може виконати умови договору не з власй°ї вини, замовник зобов'язаний виплатити йому розумну плату- Якщо неможливість виконання договору виникла з вини за­мовника» він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі» якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 903 ЦК України). Ця норма має диспозитивний характер. Сторони мо­жуть пом'якшити наслідки для замовника, якщо договір про надан­ня по^слУ^г неможливо виконати з його вини, або передбачити інший варіаЗ^т перебігу подій.

Закон передбачає обов'язок замовника відшкодувати виконавце­ві всі фактичні витрати за договором безоплатного надання послуг (ст. 904 ЦК України). Причому цей обов'язок зберігає свою силу у разі, коли такий договір неможливо виконати внаслідок винних дій _замо^ника або внаслідок дії непереборної сили.

Сторонами договору про надання послуг виступають: особа, яка надає послуги, — виконавець та особа, яка отримує послугу, — за­мовні* На них поширюються загальні правила щодо участі осіб у цивільному обігу.

у зв'язку з тим, що послуги переважно пов'язуються з особою, яка їх наД^ає> Д° ^неї ставляться певні підвищені вимоги. Це значить, що здебільшого виконавець має отримати спеціальний дозвіл — ліцензію для здійснення своєї діяльності; мати певну кваліфікацію, освіту, стаж роботи. Ця вимога стосується юридичної, туристичної, медичної, аудиторської діяльності, послуг страхування тощо.

Основним обов'язком виконавця є надання послуг або послуги за _завд₃яням замовника. Ризик неможливості виконання договору, що _в#ник внаслідок обставин, за які жодна зі сторін не відповідає, _несе замовник. Тому за договором про безоплатне надання послуг замо£^яик зобов'язаний відшкодувати виконавцеві всі фактичні ви­траті! » необхідні для виконання договору.

Ріізик втрати майна, що використовувалось у процесі виконання догой°РУ> оскільки про це ніде окремо не йдеться, несе, за загаль­ним правилом, його власник.

Однією з істотних умов договору надання послуг є якість виконан­ня роботи. Якщо послуги надані з відступом від умов договору або ін­шими явними недоліками, що роблять результат надання такої послу­ги неіїР^иД^атним> ^а^° виконавець своїми діями при виконанні договору _спри<Іинив шкоду замовникові, то сторони мають у договорі передба­чити наслідки такого неналежного виконання або керуватися загаль­ними правилами про відповідальність, передбаченими законом.

договір надання послуг, як і договір підряду, є двостороннім, тобто права й обов'язки за ним має кожна сторона.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

У ЦК України договір про надання послуг дістав своє врегулюван­ня у главі 63, але кілька статей, що дають визначення цього виду дого­вору та описують його істотні ознаки, не дають належного уявлення про таку важливу групу договорів, що їх об'єднують послуги. Тому при укладенні та виконанні договору про надання послуг сторони ма­ють відобразити усі особливості своїх відносин та їх специфічні риси.

Рекомендована література:

Зобов'язальне право / За ред. О. В. Дзери. — К., 1998.

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга третья:

Договори о вьіполнении работ и оказании услуг. — М., 2001. —

С. 201-237.

ПІешенин Е.Д. Общие проблеми обязательств по оказанию услуг // Ан-

тология уральской цивилистики. 1925-1989. — М., 2001.

ПІешенин Е. Д. Классификация гражданско-правовьіх обязательств по

оказанию услуг // Антология уральской цивилистики. 1925-1989. —

М., 2001.

Кротов М. В. Обязательства по оказанию услуг в советском гражданс-

ком праве. — Ленинград, 1990.

К понятию обязательства по оказанию услуг в гражданском праве //

Калмьїков Ю. X. Избранное: Трудьі. Статьи. Вьіступления. — М., 1998.

Глава 14

Перевезення. Договір перевезення та договір

транспортного експедирування

Перевезенню та договору перевезення присвячені статті 908-928 ЦК України та норми, які регулюють порядок здійснення переве­зення, що мають місце у ряді законодавчих актів — Повітряному кодексі України, Кодексі торговельного мореплавства України, Ста­туті залізниць України та ін.

До революції 1917 р. договір перевезення існував як один із видів договору підряду, причому значна увага приділялася лише заліз­ничним та морським перевезенням, інші види (наприклад річкове сполучення у межах країни) не регулювалися. Але доктрина вихо­дила з того, що це є самостійний договір, який вимагає детального регулювання. Так, Г. Ф. Шершеневич при класифікації цивільно-правових договорів виділяв перевезення як самостійний вид догово­ру в групі договорів на надання користування чужими послугами нарівні з підрядом, дорученням, комісією та ін.¹

¹ Витрянский В. В. Договор перевозки. — М., 2001. — С. 6.

Глава 14. Перевезення. Договір перевезення ...

У ЦК України, де містяться істотні умови, приводяться їх визна­чення та класифікація, договори перевезення та транспортного екс­педирування відображені узагальнено.

Договір перевезення за об'єктами поділяється на такі види: 1) перевезення вантажу; 2) перевезення багажу; 3) перевезення па­сажирів.

Залежно від виду транспорту існують такі види перевезення транспортом: залізничним; внутрішньоводним; повітряним; морсь­ким (міжнародні морські перевезення та перевезення всередині краї­ни (каботажні перевезення: малий каботаж — між портами одного моря, великий каботаж — між портами різних морів), автомобіль­ним (міські перевезення, що здійснюються у межах міста, примісь­кі — за межі міста (іншого населеного пункту) на відстань 50 кіломе­трів включно; міжміські — перевезення, що здійснюються за межі міста (іншого населеного пункту) на відстань більше 50 кілометрів; міжобласні — перевезення, що здійснюються на території двох та більше областей; міжнародні — за межі України).

За кількістю транспортних організацій, що виступають на стороні перевізника, договір може бути: договором перевезення лише одним видом транспорту, що називається перевезенням у місцевому сполу­ченні; при перевезенні вантажу за одним транспортним документом різними транспортними організаціями одного виду транспорту — до­говором перевезення у прямому сполученні; коли перевезення здійс­нюється за одним транспортним документом різними транспортними організаціями різних видів транспорту, його називають перевезен­ням у прямому змішаному сполученні (комбінованим перевезенням).

На залізничному транспорті залежно від кількості вантажу роз­різняють: дрібні перевезення; повагонні перевезення; помаршрутні перевезення (перевезення цілими составами).

На морському транспорті існують: лінійні регулярні перевезення (здійснюються на певних напрямках за твердим розкладом); трам-пові (нерегулярні) перевезення (здійснюються на основі вільної до­мовленості сторін).

У системі транспортних договорів особливе місце займає договір на перевезення вантажів, оскільки є найбільш поширеним.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправни­ком) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'я­зується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 ЦК України).

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі, оскільки перевізник зобов'язаний скласти та видати відправнику

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

відповідний документ про прийняття вантажу до перевезення. Цим документом може бути транспортна накладна, коносамент або ін­ший документ, передбачений транспортним статутом або кодексом.

Цей договір є реальним, оскільки відправник передає вантаж пе­ревізнику, а останній видає документ, що підтверджує цей факт.

Предметом договору є послуги з доставки, зберігання, видачі, завантаження-розвантаження вантажів.

Договір перевезення має оплатний характер. Плата за перевезен­ня вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального ко­ристування встановлюється за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими в установленому порядку (ст. 916 ЦК України).

Договір перевезення укладається на певні терміни, за порушення яких встановлюються штрафи, обумовлені, як правило, статутами чи кодексами. У разі прострочення доставки вантажу перевізник зо­бов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушен­ням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не вста­новлені договором, транспортними кодексами (статутами) (ст. 923 ЦК України).

Договір перевезення — двосторонній.

Сторонами договору виступають перевізник та відправник ванта­жів. Перевізник — транспортна організація, що здійснює функції гро­мадського візника і зобов'язана здійснювати перевезення на вимогу будь-кого, хто до неї звернеться. Відправник — будь-який суб'єкт ци­вільного права¹. У договорі може брати участь третя особа —■ вантажо­отримувач, який не брав участі в укладенні договору, але наділений певним обсягом прав — зокрема правом вимагати від перевізника ви­дачі вантажу, а також певними обов'язками — наприклад, доплати­ти провізну плату та отримати вантаж. Завдяки цьому договір схиля­ється за ознаками до договорів на користь третьої особи.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та ви­конання договору на перевезення вантажу. Договір перевезення є публічним договором.

Договір перевезення пасажира та багажу. За договором пере­везення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а при здаванні багажу — також за його провезення (ст. 910 ЦК України).

¹ Голованов Н. М. Обязательственное право. — СПб., 2002. — С. 227.

Глава 14. Перевезення. Договір перевезення...

Хоча ці два види договорів об'єднані однією статтею кодексу, це не дає права говорити про їх правову єдність. Деякі ознаки цих до­говорів дещо відрізняються. Так, договір перевезення пасажира — консенсуальний, а багажу — реальний.

Письмове оформлення цих двох видів договорів також різне. Укладення договору перевезення пасажира посвідчується проїзни­ми документами — квитками, а здача пасажирами багажу, відправ­никами вантажобагажу — багажними або вантажобагажними кви­танціями відповідно¹.

Стаття 911 ЦК України встановлює мінімальний обсяг прав паса­жира, що має бути забезпечений транспортною організацією, яка здійснює перевезення. Так, пасажир має право:

1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;

2) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести ро­ків, якщо вона не займає окремого місця;

3) купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки зі сплатою в пільговому порядку;

4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортними статутами (кодексами);

5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням стро­ку чинності проїзних документів не більше ніж на 10 діб, а в разі хвороби — на весь час хвороби;

6) відмовитися від поїздки з поверненням вартості або частини вартості квитка — залежно від строку здавання квитка згідно з пра­вилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);

7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце від­правлення транспортного засобу за вказаним у квитку маршрутом;

8) інші права, встановлені транспортними статутами (кодексами).

У разі порушення зобов'язання, що випливає із договору переве­зення, сторони несуть відповідальність, встановлену погодженням сторін, якщо інше не передбачено транспортними статутами та ко­дексами (ст. 920 ЦК України). Крім того, ЦК України встановлена також відповідальність перевізника за ненадання транспортного за­собу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу (ст. 921), а також відповідальність перевізни­ка за затримку відправлення пасажира та порушення строку доста-влення пасажира до пункту призначення (ст. 922). Перевізник від­повідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, ба­гажу, пошти (ст. 924).

¹ Гражданское право / Под ред. Е. А. Суханова. — М., 2000. — Том. II, полу-том 2. — С. 43.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошко­дження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у роз­мірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ст. 924 ЦК України).

Відповідальність перевізника та іншої сторони договору переве­зення, як правило, врегульована транспортним законодавством. Крім того, законодавство встановлює скорочені строки позовної дав­ності для притягнення до відповідальності за порушення зобов'я­зання щодо перевезення.

Організацію транспортних перевезень не завжди бере на себе без­посередній перевізник. У деяких випадках, особливо коли здійсню­ється комплексне перевезення, його організацію виконує професій­на особа на ринку перевезень — експедитор.

Договір транспортного експедирування

За договором транспортного експедирування одна сторона (екс­педитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієн­та) виконати або організувати виконання визначених договором по­слуг, пов'язаних із доставкою вантажу (ст. 929 ЦК України).

Цей договір є оплатним — взаємним (реальним, якщо виконують­ся послуги, і консенсуальним, якщо організовується виконання по­слуг).

Сторонами договору є клієнт та експедитор. Клієнтами є будь-які особи, зацікавлені в отриманні експедиційних послуг, експедито­ром може виступати лише особа, яка має ліцензію на здійснення транспортно-експедиційних послуг.

Предметом договору є послуги, пов'язані з перевезенням вантажу.

Форма договору — проста письмова.

Клієнт зобов'язаний надати експедитору доручення для підтвер­дження його повноважень, якщо це необхідно, оскільки транспорт­но-експедиційна угода є різновидом угод про представництво ін­тересів.

Для виконання договору експедитор може залучати третіх осіб, залишаючись при цьому відповідальним перед клієнтом за належне та своєчасне виконання транспортно-експедиційного договору.

Для виконання договору клієнт зобов'язаний надати експедито­ру інформацію про вантаж, його властивості та умови здійснення перевезення. Це необхідно для того, щоб експедитор належним чи­ном організував перевезення — отримав передбачені законодавст­вом дозвільні документи, вибрав оптимальний маршрут та виконав усі інші взяті на себе зобов'язання (ст. 933 ЦК України).

Невиконання цього обов'язку клієнтом надає експедиторові пра­во відкласти термін виконання перевезення, запросити додаткову

Глава 15. Договір зберігання

інформацію, вимагати від клієнта надання інформації при її нена-данні, а також відшкодувати збитки, завдані експедиторові таким неналежним виконанням.

Клієнт або експедитор мають право відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, зобов'я­зана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв'язку з ро­зірванням договору (ст. 935 ЦК України).

Рекомендована література:

Витрянский В. В. Договор перевозки. — М., 2001.

Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів

України від 6 квітня 1998 р. № 457 // ОВУ. — 1998. — № 14. — Ст. 548.

Кодекс торговельного мореплавства України, прийнятий Верховною

Радою України 23 травня 1995 р. // Кодекси України. — К., 2000. —

№ 5.

Повітряний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України

4 травня 1993 р. // Кодекси України. — К., 2001. — № 5.

Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР

// ВВР. — 1994. — № 51. — Ст. 446.

Глава 15 Договір зберігання