Поняття договору зберігання
Договір зберігання є одним із найдавніших різновидів договорів. Ще у Стародавньому Римі мали місце зобов'язання, що виникали з дій для передачі на тимчасове зберігання речей (сіезрозіїшп). Вони були поширені виключно на побутовому рівні і тому носили здебільшого фідуціарний (особистісний), а значить, і безоплатний характер. Однак з подальшою комерціалізацією суспільних відносин договір зберігання починає виходити зі сфери безоплатності і набуває ознак оплатного договору1.
У дореволюційному праві відносини зберігання опосередковувалися договором поклажі. При цьому виділялися не лише загальні положення про поклажу, але й окремі його спеціальні види2.
1 Врагинский М. И. Договор хранения. — М.: Статут, 1999. — С. 35.
Більш детально про регулювання договору поклажі в дореволюційному законодавстві див.: Мейер Д. И. Русское гражданское право. — М.: Статут, 1997. — Часть 2. — С. 274-283; Синайский В. И. Русское гражданское право. — М.: Статут, 2002. — С. 438-445; Шершеневич Г. Ф. Курс гражданского права. — Тула: Автограф, 2001. — С. 493-503.
!> 3-290
Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...
За часів радянської влади у дію був введений ЦК УРСР 1922 р., що не містив спеціальних норм, якими регулювалися б відносини щодо зберігання. їх регулювання проводилось на підзаконному рівні локальними нормами права. Окрім цього, важливе місце відводилося не договірним відносинам щодо зберігання, а зберіганню, що випливає із закону.
Уже під час другої кодифікації цивільного законодавства, яка відбувалась у 1961-1964 рр., питанню зберігання приділялась особлива увага, про що свідчить введення до структури ЦК УРСР 1964 р. глави 36 «Схов». Зокрема, мають місце загальні положення про даний договір, вимоги до його форми, права та обов'язки сторін за договором, а також підстави і розмір відповідальності за порушення умов договору.
ЦК України принципово по-новому підійшов до вирішення цього питання. Насамперед на сьогодні договір зберігання має дворівневе регулювання, тобто він окремо врегульовує побутову особистісну сферу цих відносин та окремо — професійну сферу зберігання. У зв'язку з цим законодавець у ч. 1 ст. 936 ЦК України визначає, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Даний договір покликаний регулювати відносини щодо зберігання у побутовій сфері. Він характеризується односторонністю, безоплатністю, реальністю та особистісністю договірних зв'язків.
По-іншому це питання вирішується в ч. 2 ст. 936 ЦК України, коли йдеться про відносини зберігання у професійній сфері. Зокрема, встановлюється додаткове правило, у разі, якщо зберігачем є особа, яка здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана йому в майбутньому.
Тут прослідковується двосторонність, оплатність та консенсуаль-ність даного договору, а у разі, коли зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування, договір набуває ще й ознак публічного договору.
Зберігання, залежно від різноманітних ознак, слід поділяти на види: загальне та спеціальне.
Загальне зберігання регулюється загальними засадами про зберігання та поширює свою дію на всі спеціальні види зберігання (§ 1 глави 66 ЦК України).
Спеціальні види зберігання мають свої особливості, що витікають зі специфіки діяльності тих осіб, які здійснюють послуги щодо зберігання (§ 3 глави 66 ЦК України).
Дата добавления: 2015-07-24; просмотров: 639;