Методичні поради з вивчення теми. Вивчення цієї теми передбачає засвоєння питань, пов’язаних із оцінкою рівня якості продукції в системі менеджменту якості

Вивчення цієї теми передбачає засвоєння питань, пов’язаних із оцінкою рівня якості продукції в системі менеджменту якості. Основи економіки якості розглядалися під час вивчення дисципліни «Економіка підприємств», «Маркетинг» тощо. Повторення названих питань є необхідною умовою успішного засвоєння матеріалу даної теми.

Розпочати вивчення теми треба із розгляду проблемного питання, що викликає значний інтерес як у науковців, так і практиків, — з’ясування характеру співвідношення між підвищенням якості продукції та зростанням загальної суми витрат виробників на забезпечення високої якості. Необхідно розглянути традиційні та сучасні точки зору на вартість якості.

Працюючи в цьому напрямі, доцільно зосередити увагу на вивченні змісту традиційного підходу до визначення «оптимальної ціни якості», який довгий час був провідним. Даний підхід засновано на формуванні традиційних уявлень про процес підвищення якості, згідно з якими із підвищенням якості продукції виробником, як правило, зростають його витрати (витрати на якість). Підвищення витрат приводить до підвищення ціни продукції, що викликає зменшення обсягів продажу. Щоб продукція купувалася споживачем за більш високою ціною, необхідно, щоб її вдосконалення приводило до підвищення економічного ефекту споживача, тобто до підвищення цінності даного продукту. Виробник може забезпечити підвищення цінності продукції для споживача за рахунок зниження витрат на експлуатацію, виключивши або значно зменшивши дефекти під час використання продукту, що у свою чергу вимагає певних витрат. При цьому поширювалася думка, що 100 %-ва відповідність продукту технічним умовам є практично недосяжною через нескінченно великі витрати. Виходячи з цього, обґрунтовано можна робити висновок про існування оптимального рівня якості, що відповідає мінімальній вартості якості як для виробника, так і для споживача. Графічно традиційну точку зору на вартість якості зображено на рис. 4.1.

Рис. 4.1. Модель «оптимального рівня якості»

Наведені на рис. 4.1 криві широко використовувалися на практиці, коли зусилля в галузі управління якістю було спрямовано не на запобігання виникненню дефектів, а на їх усунення, що врешті-решт приводило до досягнення незначних результатів (підвищення якості) за значних витрат. Однак у 1970-х рр. об’єктивні обставини, які зумовлювалися ринком, змусили організації переглянути традиційну точку зору на вартість якості (див. рис. 1.2).

Підґрунтя сучасної концепції управління витратами на якість склали розробки Е. Демінга та Г. Тагуті (див. тему 2), де авторами за допомогою засобів математичної статистики доводилося, що продукцію можна виготовляти без дефектів, за 100 %-ої відповідності продукції технічним умовам, значно скоротивши при цьому витрати невідповідності. За допомогою функції втрат, розробленої Г. Тагуті, аргументувалась ідея підвищення якості із одночасним зменшенням витрат. Успішна практика японських компаній яскраво доводить її справедливість. Отже, із позицій «акценту на споживача» і відповідного зростання прибутку виробника, «оптимальна точка» втрачає свою практичну значимість. Сучасна концепція 100 %-ої якості, що базується на використанні методології «6δ», у першу чергу зосереджує увагу не на визначенні оптимального рівня якості, а на аналізі співвідношення витрат, пов’язаних із забезпеченням якості. При цьому акцент робиться саме на запобігання виникненню дефектів виходячи з того, що витрати зростають на порядок із кожним етапом життєвого циклу продукту. Тобто якщо попередження або усунення помилки на стадії проектування коштує 1000 грн, то на стадії виробництва продукту воно обійдеться в 100 000 грн, а на стадії експлуатації — у 1 000 000 грн [22, с. 20]. Таким чином, у процесі управління витратами на якість, слід орієнтуватися на аналіз складу та структури витрат, докладаючи зусиль до зменшення тих груп витрат, які за принципом Парето можуть дати значну економію на сумарних витратах.

Наступним кроком у вивченні теми є визначення складу витрат на якість. Це питання досить ґрунтовно розглянуто в науковій літературі. Узагальнюючи ряд підходів до розгляду складу витрат на якість продукції або визначення вартості якості [16, 31, 20, 46], можна виділити такі групи витрат: витрати відповідності та витрати невідповідності, класифікацію яких наведено на рис. 4.2.

Заслуговує на увагу підхід до класифікації витрат на забезпечення якості за факторною ознакою, який виходить із того, що якість виготовлення продукції визначається станом засобів праці, предметів праці та елементів їх організаційної взаємодії. Виходячи з цього, основними факторами, що впливають на якість називаємо такі: трудові, організаційні, матеріальні, технічні, технологічні [31].

Рис. 4.2. Класифікація витрат на якість

Основні складові витрат на якість на рис. 4.2 відповідають за своєю структурою класифікації витрат, наведеній у стандарті ISO 9004-1[12]. Згідно зі стандартом витрати на якість поділяються на 4 групи:

1. Попереджувальні дії, до складу яких включають витрати, пов’язані з побудовою та функціонуванням системи менеджменту якості, її документуванням, навчанням та підготовкою персоналу; із правовим та інформаційним забезпеченням системи менеджменту якості, а також витрати на організацію обліку, оціню­вання й аналіз витрат на забезпечення якості.

2. Витрати на оцінювання якості, до складу яких належать витрати на функціонування підрозділів контролю, внутрішніх лабораторій та служб метрологічного забезпечення, тобто це група витрат, пов’язаних з установленням невідповідностей і дефектів, що виникають у процесі виробництва продукції.

3. Витрати, пов’язані з усуненням дефектів, виявлених у процесі виробництва, тобто це всі види внутрішніх витрат підприємства, які пов’язано з ліквідацією невідповідностей процесів або продукції (витрати на перероблення браку товарних виробів, суцільний контроль усієї партії виробів у випадку незадовільних результатів вибіркового контролю тощо).

4. Витрати на усунення дефектів, виявлених у споживача, — це додаткові витрати виробника на виправлення невідповідностей продукції, яку поставлено споживачеві (гарантійний ремонт, рекламації, втрата іміджу фірми).

У багатьох організаціях, незважаючи на розуміння керівництвом необхідності впровадження попереджувальних заходів, витрати на якість, пов’язані з дефектами, у декілька разів перевищують витрати на оцінку. Втрати від випуску дефектної продук­ції складають, за різними оцінками, від 25 до 40 % сумарних витрат [16], у той час, як на попереджувальні заходи витрачається від 0,5 до 5 % сумарних витрат.

У процесі вивчення даного аспекту теми доцільно ознайомитися із концепцією «втрат бізнесу». Згідно з нею досліджуються та аналізуються різні види «хронічних втрат» компанії від неякісного ведення бізнесу та відшукуються шляхи їх зниження. До втрат бізнесу включено: втрачені ринкові можливості; втрати від неефективної організації бізнес-процесів; втрати від браку; наявність безнадійних боргів. Оцінка втрат бізнесу на українських підприємствах, що належать до різних галузей промисловості,
у середньому на рік складає більше ніж 50 % виручки. Для порівняння — європейські промислові компанії мають не більше ніж 25 % втрат, американські — до 7 % [42].

Наступним кроком у вивченні теми є розгляд підходів до обліку й аналізу витрат на якість у межах організації. Зосередити увагу треба на трьох основних підходах, що рекомендуються до використання стандартом ISO 9004.

1. Управління витратами на якість, коли калькуляція витрат здійснюється за трьома групами: запобігання виникненню дефектів (профілактика), оцінка якості продукції та контроль, усунення дефектів. Даний метод іноді називають методом ПОД (профілактика, оцінка, дефекти).

2. Управління втратами якості, коли зусилля організації спрямовуються на встановлення розміру втрат від низької якості. Цикл управління будується за такою схемою: калькуляція вартості низької якості ® установлення причин виникнення невідповідностей ® класифікація причин невідповідностей за розміром заподіяного збитку ® установлення пріоритетів серед причин невідповідностей ® усунення причин невідповідностей відповідно до встановленої черговості ® наступна калькуляція вартості низької якості. Управління вартістю низької якості спрямовано на визначення необхідності додаткових витрат на якість і виявлення проблем хронічного характеру, не охоплених системою якості.

3. Управління витратами на процеси, коли фінансова звітність включає витрати 2-х видів: 1) пов’язані із забезпеченням відповідності, тобто витрат на задоволення вимог споживача за умови відсутності дефектів процесів; 2) пов’язані з усуненням невідповідностей, тобто витрат, зумовлених дефектами процесу. Даний підхід є найбільш виправданим в умовах формування системи менеджменту якості за вимогами стандарту ISO 9000:2000 та засвоєння принципів TQM.

Завершуючи вивчення даного питання теми, слід зупинитися на розгляді сутності методів, що можуть бути використані в процесі аналізу складу та структури витрат на якість, характеристику яких наведено на рис.4.3 [46].

Рис. 4.3. Методи аналізу витрат на якість

Подальшу роботу над темою слід спрямувати на розгляд методів оцінювання рівня якості продукції. Для поглибленого вивчення цього питання теми студентам у першу чергу необхідно повторити основні підходи до класифікації показників якості продукції та методики встановлення значень показників якості з курсу «Економіка підприємства». Студентам варто розглянути різні підходи до класифікації показників якості продукції, котрі досить ґрунтовно висвітлено в наукових працях [44]. Залежно від характеру завдань, що розв’язуються, під час оцінювання якості продукції, показники можна класифікувати за різними ознаками, які наведено в табл. 4.1. У процесі оцінювання рівня якості продукції широкого застосування отримали показники, згруповані за властивостями, що характери­зуються. Узагальнену характеристику одиничних показників якості за групами наведено в табл. 4.2.

Таблиця 4.1

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОКАЗНИКІВ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Таблиця 4.2