Вивчення древніх залишків організмів і слідів їх життєдіяльності з метою фаціального аналізу

При вивченні залишків організмів необхідно в першу чергу з’ясувати, з якими формами знахідок зустрічається дослідник: біоценозами або танатоценозами.

Біоценоз – це скупчення організмів на даній ділянці, яке сформувалось за певний період під впливом особливостей середовища, властивих для цієї ділянки. Місце проживання біоценозу називається біотопом. У біотопах зустрічаються залишки організмів, які зберегли своє прижиттєве положення, не зазнавши переносу.

Танатоценоз – це посмертне скупчення організмів, часто, різних біоценозів, на ділянках, куди організми переносяться після відмирання.

Викопні біоценози мають автохтонне залягання органічних решток і слідів їх життєдіяльності. Це, зокрема, колоніальні та одиничні організми в стадії росту, прикріплені безхребетні (брахіоподи, пелециподи та ін.) в прижиттєвому положенні, ходи черв'яків та мулоїдів, норки свердлильників, коріння рослин і т. д. Поховані біоценози характеризуються залишками організмів одних і тих же видів, різних розмірів і без слідів переносу.

Танатоценози відрізняються аллохтонним заляганням залишків організмів. Для них характерна наявність стулок різних організмів (брахіопод, пелеципод, остракод та ін.), сортування черепашок за розміром, орієнтування по площі, багато битих черепашок з ознаками обкочування. Тут часто зустрічаються скупчення таких організмів, які ніколи не могли проживати разом.

Вивчення біоценозів має дуже важливе значення для фаціального аналізу, оскільки на основі екології організмів можна реконструювати фізико-хімічні умови їх проживання, глибину басейну, його солоність, кліматичні умови. Наприклад, різноманітна фауна і флора за родовим і видовим складом свідчить про умови сприятливі для існування в даному середовищі, зокрема про нормальні морські умови. Навпаки, коли видовий склад організмів одноманітний і в значних кількостях, то умови досить одноманітні, специфічні, коли міг вижити тільки один вид або декілька, які розвивались, не зазнаючи впливу інших організмів. Відхилення від оптимальних умов можуть бути обумовлені різними причинами. Це зміна солоності, температури, гідродинаміки в морських умовах і т. ін.

У зоні сильних течій розвиваються ті організми, які пристосувались до таких умов – товстостінні черепашки, які часто приростають одна до одної.

Наявність повзаючих по дну організмів свідчить про нормальний газовий режим, збагаченість киснем.

Присутність організмів, які зариваються в ґрунт, свідчить про пухке дно і різні глибини. Наявність свердлильників характеризує скелисте морське дно в певних зонах моря, в озерах таке дно не зустрічається. За цими ознаками можна визначити положення берегових ліній і т.д.

Морські водорості розвиваються тільки на малих глибинах (сині на глибинах до 20 м, зелені до 50 м, а червоні – до 150 м), для їх розвитку потрібне світло, яке не проникає на значні глибини.

Розмір і маса черепашок залежать від температури і солоності води. В холодних глибоких зонах черепашки більш крупні, але тонкостінні, в теплих морях, навпаки, що пояснюється споживанням з води карбонату кальцію.

Танатоценози мають також важливе фаціальне значення. Вони характеризують не середовище проживання, а умови морського дна, його гідродинаміку, глибину басейну, а також в сукупності з вивченням біоценозів і солоність, газовий режим, температуру басейну.

Орієнтування організмів вказує на напрям течій або спокійну гідродинаміку.