Криза семи років. Соціальна ситуація розвитку

Незалежно від того, коли дитина пішла до школи – в 6 або 7 років, в якийсь момент свого розвитку вона пройде через цю кризу. Криза може початися і в 7 років, а може зміститися до 6 або 8 років. Це криза саморегуляції, яка нагадує кризу першого року. Її основні симптоми :

а) втрата безпосередності й щирості у поведінці (між бажанням і вчинком вклинюються внутрішні переживання щодо доцільності власних дій);

б) манірність поведінки (намагаючись виправдати сподівання дорослих, дитина відверто демонструє навіть ті позитивні якості, які їй не властиві);

в) симптом „гіркої цукерки” (дитині погано, але вона намагається приховати це).

В основі цих симптомів лежить узагальнення переживань. У дитини виникло нове для неї внутрішнє життя, безпосередньо не пов`язане з оточуючим. Змінюється структура її поведінки, формується смислова орієнтувальна основа вчинку. За словами Д.Б.Ельконіна, коли з`являється орієнтація на смисл вчинку, дитина переходить у новий вік. Дитина кожного разу приблизно однаково переживає ланцюг невдач або успіхів, що приводить до формування сталого афективного комплексу – почуття неповноцінності або почуття власної компетентності, індивідуальності, значущості. Деякі із цих новоутворень будуть фіксуватися в структурі особистості та впливатимуть на розвиток самооцінки дитини. Завдяки узагальненню переживань в сім років з`являється логіка почуттів. Таке ускладнення і привело до виникнення внутрішнього життя. Безумовно, зовнішні події, ситуації складають зміст переживань, але вони своєрідно відбивають події в свідомості, а емоційні уявлення про них складаються залежно від логіки почуттів дитини, її рівня домагань, сподівань тощо. Наприклад, одна й та ж оцінка на уроці у різних дітей викликає різний емоційний відгук. Для однієї дитини вона буде джерелом радості, а для іншої – образою та невдачею. Початок диференціації внутрішнього і зовнішнього життя дитини пов’язане із зміною структури її поведінки. З`являється смислова орієнтувальна основа вчинку – зв`язок між бажанням щось зробити і діями, які розгортаються. Це інтелектуальний момент, який дозволяє адекватно оцінити майбутній вчинок з точки зору його результатів та віддалених передбачень. Завдяки цьому втрачається механізм дитячої безпосередності: дитина розмірковує перед тим, як щось зробити, приховує свої переживання і намагається не показати іншим, що їй погано. Дитина зовні вже не така як „внутрішньо”, хоча протягом молодшого шкільного віку ще будуть зберігатися в значній мірі відкритість, потяг виплеснути свої емоції на дітей і дорослих.

Схема розвитку структури поведінки дитини:

Ранній вік	мотив (афективне сприймання предмета	дія	Оцінка результату дії дорослим	емоційна реакція на оцінку
Дошкільний вік	мотив (безпосереднє бажання) предмета	емоційний образ	дії	результат дій та його зовнішня оцінка
Молодший шкільний вік	мотив	смислова орієнтація	дії	безпосередній результат і його віддалені наслідки

Якщо криза трирічного віку була пов’язана з усвідомленням себе як активного суб’єкта у світі предметів, то тепер дитина починає усвідомлювати своє місце у системі суспільних відносин, що докорінно змінює її самосвідомість. Як вважає Л.І.Божович, криза 7 років – це період зародження соціального „Я” дитини.

Зміна самосвідомості зумовлює переоцінку цінностей. Те, що було важливе раніше, стає другорядним. Колишні інтереси, мотиви втрачають свою спонукальну силу, їм на зміну приходять нові.

Криза вимагає переходу до нової соціальної ситуації розвитку. Дитині потрібно вступити у стосунки із суспільством як із сукупністю людей. У сучасних умовах це виражається у прагненні дитини піти до школи, стати учнем. Усе, що стосується навчання, виходить на перший план, а те, що пов’язане з грою, стає менш важливим. Маленький школяр продовжує із задоволенням гратися ще довго, але гра вже перестає бути основним змістом його життя.

Соціальна ситуація розвитку. Основною особливістю цього віку є зміна соціальної позиції особистості: вчорашній дошкільник стає учнем, членом шкільного та класного колективу, де слід дотримуватися нових форм поведінки та вміти узгоджувати свої бажання. Усе це дитина сприймає як певний переломний момент у житті, що супроводжується до того ж перебудовою системи взаємин із дорослими, де найбільш авторитетною фігурою стає вчитель.

Нагадаємо, що розвиток психіки здійснюється передусім на основі провідної діяльності певного вікового періоду діяльності. Такою діяльністю для молодших школярів є навчання, яке суттєво змінює мотиви їхньої поведінки та відкриває нові джерела розвитку пізнавального та особистісного потенціалу.

Включаючись у навчальну діяльність, діти поступово звикають до її вимог, а дотримання останніх зумовлює розвиток нових якостей особистості, відсутніх у дошкільному віці. Такі якості (новоутворення) виникають і розвиваються у молодших школярів відповідно до формування навчальної діяльності.

Основними новоутвореннями психіки дитини молодшого шкільного віку є:

довільність як особлива якість психічних процесів;

внутрішній план дій та рефлексія (самопізнання у вигляді роздумів над власними переживаннями, відчуттями й думками).

Саме завдяки їм психіка молодшого школяра досягає рівня розвитку, необхідного для подальшого навчання у середніх класах, переходу до підліткового віку з його особливими вимогами та можливостями.

Відповідно до досліджень, успішність дітей у школі залежить від певних особливостей поведінки батьків. Батьки учнів, які успішно навчаються, постійно спілкуються з дітьми, читають їм книжки, уважно вислуховують їх думку, регулярно розмовляють, підтримують інтерес до пізнання і подають у цьому приклад. Такі батьки мають реалістичні уявлення про поточні досягнення своїх дітей, але вірять, що в майбутньому вони досягнуть успіху в кар’єрі, допомагають дітям розвивати впевненість у власних силах (Г.Крайг. Психология развития. СПб., 2000 с. 485.).

Розвиток молодшого школяра у процесі навчання забезпечується змістом навчання. Методи покликані забезпечувати створення на кожному етапі навчання систем навчальних завдань для кожного предмета, формування необхідних для їх розв’язання дій (розумових, мовних, перцептивних тощо). Навчання має передувати розвитку, спиратися не лише не його актуальні досягнення, а й на потенційні можливості.

На розвиток молодших школярів впливає і організація навчання, скільки саме вона визначає форми колективного співжиття, спілкування дітей між собою та з учителем.