Розвиток пізнавальних психічних процесів. Мислення. У цей період здійснюється перехід від наочно-образного, конкретного мислення, притаманного дошкільнятам

Мислення. У цей період здійснюється перехід від наочно-образного, конкретного мислення, притаманного дошкільнятам, до понятійного, науково-теоретичного. Конкретність мислення першокласників виявляється при розв’язанні розумового завдання, під час якого вони опираються на означені словами конкретні предмети, їх зображення або уявлення. У дитини з’являються логічні міркування, розмірковуючи, вона застосовує певні розумові операції. Операції для даного віку Ж.Піаже назвав конкретними, оскільки їх застосування відбувається тільки на конкретному, наочному матеріалі. Однак це ще не формально-логічні операції, міркувати гіпотетично молодший школяр ще не може. Дитині легше проаналізувати конкретний факт та зробити відповідні висновки, ніж навести приклади до загального правила.

Аналізмає практично-дієвий і образно-мовний характер. Від елементарного аналізу, коли до уваги береться лише якась частина прeдмета, діти поступово перeходять до комплексного, прагнучи розглянути усі частини чи властивості предмета пізнання, хоча ще не вміють встановлювати взаємозв`язки між ними.

Розвивається систематичність аналізу, уміння знаходити серед різних частин і властивостей предметів головні.

Аналіз поступово пов`язується із синтезом, однак для молодших школярів перший є доступнішим розумовим процесом. Їм легше виділяти елементи в цілому, ніж об`єднувати у ціле окремі поняття.

Зокрема, засвоєння уміння порівнювати підносить їх аналітико-синтетичну діяльність на вищий рівень. Аналіз поступово переходить в абстрагування, яке стає важливим компонентом розумової діяльності учнів, необхідним для узагальнення і формування понять.

Способи узагальнення: від переважно наочно-мовних способів діти переходять до уявно-мовних, а згодом і до понятійно-мовних. Відповідно змінюються і результати узагальнення.

Спеціальна робота, спрямована на формування умінь узагальнювати, групувати, класифікувати об’єкти є умовою успішного розвитку у молодших школярів цієї розумової операції. Узагальнення виступає основою розвитку конкретизації, тобто уміння застосовувати результати узагальнення в нових пізнавальних і практичних ситуаціях.

Експериментальні дослідження пошукового характеру переконливо довели, що за дотримання ряду умов можна забезпечити набагато ефективніший пeрехід учнів не тільки від конкретного до абстрактного, а й від абстрактного до конкретного (В.В.Давидов, С.Д.Максименко).

Спостерігаються істотні індивідуальні відмінності розумової діяльності молодших школярів, виражених у рівнях розвитку аналізу і синтезу, абстрагування і узагальнення, у співвiдношеннях конкретно-образних і абстрактно-словесних компонентів, у гнучкості мислення.

Існують різні типи розвивального навчання. Одна з таких систем, що дає розвивальний ефект, була розроблена Д.Б.Ельконіним та В.В.Давидовим. У початковій школі діти отримують знання закономірностей відношень об’єктів та явищ; уміння самостійно здобувати знання та застосовувати їх при рішенні різноманітних конкретних завдань; навички переносяться в практичні ситуації. Завдяки цьому теоретичне мислення (в своїх початкових формах) складається на рік раніше, ніж при навчанні за традиційними програмами. Також раніше на рік, проявляється і рефлексія – усвідомлення дітьми своїх дій, результатів та засобів аналізу умов задачі.

Також з’ясувалася важливість кооперації дій дітей. Коли вчитель при організації спільної діяльності враховує важливість налагодження ділового спілкування між учнями, то інтелектуальна активність молодших школярів значно зростає, краще засвоюється навчальний матеріал. Розвивається саморегуляція, оскільки контроль за спільною діяльністю сприяє кращому оцінюванню можливостей та рівня знань. Розвиток інших психічних функцій залежить від розвитку мислення.

Сприймання молодших школярів досить розвинуте. Їм притаманна висока гострота зору та слуху, діти добре орієнтуються у різноманітних формах та кольорах, але це не завжди диференційовано. Наприклад, дитина часто плутає схожі по написанню букви чи цифри. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об’єктів. Вибираючи предмети, вони здебільшого орієнтуються на їх форму та колір (Є.І.Ігнатьєв). Чим старші учнів початкових класів, тим більша роль у сприйманні належить формі. Молодші школярі широко використовують форму для впізнавання і порівняння предметів навіть у тих випадках, коли вони не знають назви форми. Зростання обізнаності учнів з назвами форм (трикутник, круг тощо) відіграє важливу роль у розвитку точності та повноти сприймання. Діти цього віку не вміють здійснювати цілеспрямований аналіз результатів сприймання, виділяючи серед них головне, істотне. Включення школярів у процес навчання сприяє формуванню спостереження. У процесі навчання зростає швидкість перебігу процесів сприймання, обсяг запам’ятовування.

Отже, хоч у дитини ще залишається домінуючим наочно-образне мислення, але безпосереднє сприймання об’єктів дає можливість робити правильні висновки. В 7-8 років зникають феномени Ж.Піаже. Якщо в дошкільному віці для аргументації факту дитина застосовувала “Я це бачу”, то зараз інтелектуальні операції дозволяють не залежати від наочної ситуації.

Пам’ять розвивається у двох напрямках: довільності і свідомого керування нею. Безумовно, діти краще запам’ятовують той матеріал, який викликає інтерес і відбувається у процесі гри, але на відміну від дошкільнят, вони вже спроможні цілеспрямовано, довільно запам’ятовувати матеріал, який ім не цікавий. За даними досліджень П.І.Зінченка, А.О.Смирнова, Г.А.Орпстейна, цей психічний процес молодших школярів характеризується якісними змінами. Значно підвищується здатність заучувати і відтворювати, зростає продуктивність. Порівняно з першокласниками, в учнів другого класу запам’ятовування конкретного матеріалу збільшується на 28%, абстрактного – на 68%, емоційного – на 35 %. З кожним роком навчання будується з опорою на довільну пам’ять. Діти молодшого шкільного віку мають добре розвинуту механічну пам’ять. Удосконалення логічної пам’яті дає можливість засвоїти достатньо великий обсяг мнемонічних прийомів, тобто раціональних способів запам’ятовування. Умовно вони поділяються на два напрямки:

1) Це формування прийомів осмислення того, що запам’ятовується (поділ тексту на смислові частини, дослідження основних смислових ліній, виділення смислових опорних пунктів або слів, повернення до прочитаних частин, їх уточнення, раціональні прийоми заучування). Як наслідок, навчальний матеріал добре завчається, розуміється і пов’язується із старим. Такий осмислений матеріал легко відтворюється із системи зв’язків і значень.

2) Формування прийомів відтворення, розподілу в часі, прийомів самоконтролю за результатами відтворення. Оволодіння відтворенням має свої особливості та проходить ряд етапів:

· багаторазове повторення матеріалу;

· застосування впізнавання (відтворення з “підгляданням”);

· власне відтворення.

Така послідовність роботи рекомендується, наприклад, при заучуванні віршів.

Саме на довільну пам’ять спирається навчальна діяльність, і дитина приходить до розуміння того, що її пам’яті необхідно працювати. У 8-10 років покращується здатність заучувати (наступні сенситивні періоди для ефективного формування здатності заучувати – з одинадцяти до тринадцяти років, шістнадцять, двадцять – двадцять п’ять років). Для формування кращої мнемічної діяльності молодших школярів потрібно ознайомлювати із закономірностями пам’яті: “ефектом краю”, законом “відстроченого відтворення”, дією реактивного та проактивного гальмування тощо. Знання закономірностей пам’яті допоможе дитині керувати її розвитком.

Отже, у молодшому шкільному віці відбувається інтенсивний розвиток довільної пам’яті, довільного запам’ятовування й відтворення. На розвиток пам’яті вливають не тільки тенденції, притаманні віковим можливостям дитини, а й методи та способи роботи учителя, змістова і структурна побудова підручників. Особливо інтенсивно розвивається словесно-логічна пам’ять.

Увага. Без достатньої сформованості цієї психічної функції процес навчання неможливий. Учитель намагається утримувати увагу дітей достатньо тривалий час, перемикає її з одного виду роботи на інший. Діти цього віку більш уважні, ніж дошкільнята, але ще в більшій мірі мають мимовільну увагу. Для них зовнішні враження – сильний відволікаючий фактор. Увага характеризується малим обсягом (одна справа – не більше 10-20 хвилин). Ускладнюється розподіл і переключення уваги з одного виду діяльності на інший.

Розвиток уваги у дітей має індивідуальні варіанти. Одні школярі мають сталу увагу, але вона погано переключається на інші види діяльності, вони довго і старанно вирішують одну задачу, але швидко перейти до іншої вони не можуть. Інші легко переключаються з одного виду роботи на інший, але й легко відволікаються на зайві справи. Розвиток довільної уваги в молодших школярів здійснюється успішно, якщо створюються умови для їх цілеспрямованої роботи, за яких вони привчаються керуватись самостійно поставленою метою (М.Ф.Добринін, М.С.Горбач, І.В.Страхов). Нестійкість уваги є однією з причин неуспішності в школі. Причинами нестійкості уваги можуть бути: недостатня розумова активність, недосконалі методи навчання, поганий рівень готовності до шкільного навчання, непереборні труднощі в навчанні, поганий стан здоров`я.

Мовлення. На початок періоду розвитку дитина вже володіє певним словниковим запасом та граматикою мови. Новим у розвитку мовлення є передусім свідоме вживання різних форм слова, оволодіння письмом, збагачення внутрішнього мовлення. На думку В.В.Андрієвської, щоб формувати засоби розвитку думки в мовленні учнів початкових класів, необхідно: 1) створювати активну установку на адекватну передачу думки в мовленні; 2) підбирати завдання, у виконані яких поєднувалося б розв’язання розумових і комунікативних задач; 3) допомагати учням усвідомлювати типові порушення структури в мовленні їхніх товаришів; 4) сприяти їм в усвідомленні та аналізі власних прийомів уточнення думки в мовленні; 5) виробляти в учнів спеціальні форми самоконтролю власного непідготовленого мовлення. За даними дослідження Ж.Піаже, мовлення дітей шести-восьми років виявляється в таких функціональних формах: повторення, монолог, колективний монолог, повідомлення, критика, наказ, прохання, погрози, питання і відповіді.

Уява. Основна тенденція в розвитку уяви молодших школярів полягає в переходах від переважно репродуктивних форм до творчої переробки уявлень, від простого комбінування до логічно обґрунтованої побудови нових образів. На думку деяких психологів (Ю.Ю.Самарин, О.В.Скрипченко та ін.), якщо не розвивати відтворювальну уяву в молодшому шкільному віці, то це неминуче призведе до гальмування художнього сприймання не тільки в цьому віці, а й на наступних етапах розвитку особистості.У цьому віці уява надзвичайно бурхлива, яскрава, із характерними рисами некерованості. У процесі навчання вона поступово розвивається, вдосконалюється відтворювальна уява. Інтенсивно формується творча уява. На основі попереднього досвіду виникають нові образи, від простого довільного комбінування уявлень діти поступово переходять до логічно обґрунтованої побудови нових образів.

Малюнки першокласників – це малюнки-описи, тоді як третьокласники спроможні відтворювати композиції. Діти здатні змінювати сюжетну лінію опису, довільно вводять умовність. Вид уяви молодшого школяра – відтворюючий. Згідно з Ж.Піаже, уява має генезис подібно тому, як відбувається генезис інтелектуальних операцій: спочатку вона статична (внутрішнє відтворення станів), а згодом стає більш рухливою, набуває здатності до перетворень та передбачення.

Зростає швидкість утворення образів фантазії, а також вимогливість дітей до витворів власної уяви. Рівень уяви у дітей залежить від роботи вчителя з нагромадження у них системи тематичних уявлень.

Дуже важливо постійно пам’ятати про небезпечні прояви дитячої уяви. По-перше, це –фіксація негативних переживань: довготривале перебування дитини під владою пережитих страхів або інших негативних емоцій, і по-друге, аутизм – занурення в світ фантазій. Потрібно регулювати інформацію, яка здатна викликати негативні емоції у дитини, - фільми жахів, бойовики, свари батьків та інше. Не в якому разі не потрібно лякати дітей. Аутизм є наслідком особистісного розладу. Діти оселяються в світі фантазій тоді, коли не мають змоги отримати бажаного в реальному житті.