Криза 13 років

Ламання старих психологічних структур призводить до справжнього вибуху непокори, зухвальства та важковиховуваності. Основну причину таких бурхливих проявів одні психологи вбачають у тому, що дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу у підлітків прагнення до нових форм взаємин із батьками та вчителями (Д.Б.Ельконін). Інші розглядають „кризу тринадцяти років” як пряме відображення процесу статевого дозрівання, що мало пов’язане з особливостями виховання, а треті вважають, що така криза не є загальною і в багатьох підлiтків її взагалі не буває (Т.П.Гаврилова).

Нагадаємо, що суть кризи, за Виготським, полягає в глибокій, якісній зміні всього процесу психічного розвитку людини,а не в якихось яскраво виражених зовнішніх ознаках цієї зміни. Одиницею соціальної ситуації розвитку особистості, де нерозривно пов’язані психічні особливості дитини і соціальне середовище, є переживання, які відображають актуальні потреби дитини та рівень їх задoволення. Внаслідок того, що в критичні періоди розвитку змінюються провідні переживання дитини, перебудову системи переживань можна вважати критерієм кризи психічного розвитку. Саме з такою перебудовою ми зустрічаємося у підлітковому віці.

Симптоми кризи:

1. Зниження продуктивності навчальної діяльності (а також спроможності нею займатися), навіть у тих сферах, де підліток обдарований. Регрес виявляється при виконанні творчих завдань, а здатність виконувати механічні завдання зберігається. Зумовлено це переходом від конкретного до логічного мислення.

2. Негативізм. Підліток ніби відштовхується від оточуючого середовища, схильний до сварок, порушень дисципліни, переживає водночас внутрішнє занепокоєння, невдоволення, прагнення до самостійності та самоїзоляції.

Поведінка підлітка під час кризи не обов’язково має негативний характер. Л.С.Виготський пише про три можливі варіанти.

1) Негативізм яскраво виражений у всіх сферах життя. Триває таке від кількох тижнів до випадків, коли підліток надовго самоізолюється від родини, є надмірно збудливим, або ж, навпаки, байдужим. Подібні болісні і гострі прояви негативізму спостерігаються у 20% підлітків.

2) Приблизно 60% підлiтків демонструють негативізм лише в окремих життєвих ситуаціях, насамперед, як реакцію на негативний вплив середовища (сімейні конфлікти, гнітюча атмосфера в школі, тощо).

3) У 20% підлітків негативізм у поведінці взагалі не проявляється.

Усе дозволяє висловити припущення, що негативізм зумовлений недоліками педагогічного підходу.

Цікаво, що батьки та вчителі суб’єктивно пов’язують труднощі виховання не з кризою як такою, і не з докризовим періодом, коли власне і починається процес руйнування старих психологічних структур, а з після кризовим (14-15 років). Тобто для дорослих суб’єктивно є складнішим період формування нових прогресивних психологічних структур.