Балансу. Дефіцит і криза платіжного балансу

Дефіцит платіжного балансу – це макроекономічний показник, що свідчить про меншу частку сумарних чистих надходжень у країну іноземної валюти на поточний рахунок і рахунок руху капіталів порівняно з часткою виплат іноземної валюти центральним банком зі своїх резервів для покриття чистих потреб вітчизняних резидентів в такій валюті (або суми платежів, що здійснює країна за кордоном) за певний період часу.

Дефіцит платіжного балансу може утворюватися значною мірою внаслідок дефіциту торгового балансу, оскільки він є складовою частиною платіжного балансу

Криза платіжного балансу – це криза, під час якої від’ємне сальдо поточного рахунка (ПР) перевищує надходження фінансових активів з операцій рахунка капіталу (РК) платіжного балансу (ПБ):

Іншими словами, зовнішні зобов’язання країни перевищують суму надходжень від експорту товарів та послуг, а також за рахунок трансфертних платежів (приватних та офіційних), прямих і портфельних іноземних інвестицій, банківських кредитів тощо. Так, у США у 1999 р. дефіцит платіжного балансу становив майже $340 млрд. (3,7% ВВП), в тому числі дефіцит торгового балансу – $28 млрд.

Криза платіжного балансу – це наслідок діїнегативних зовнішніх та внутрішніх макроекономічних шоків.

Макроекономічний шок – це екстремальна подія, яка порушує існуючу в економічній системі рівновагу. Зовнішні макроекономічні шоки пов’язані зі зміною умов торгівлі, коливаннями попиту на світових ринках та ін. Внутрішні макроекономічні шоки переважно є наслідком помилок в економічній політиці.

Перебіг кризи може бути ускладнений „втечею” капіталу. В окремих випадках цю кризу провокують невдалі спроби фінансування або акомодації (тобто пом’якшення наслідків шоків в економіці, послаблення їх руйнівної сили) від’ємного сальдо платіжного балансу, що розглядається як тимчасове явище – наслідок короткочасних (стохастичних) шоків.

Політика радикального пристосування до негативних макроекономічних шоків систематичного характеру передбачає:

- структурні зміни в економіці;

- обмеження сукупного попиту рестрикційною фіскальною та монетарною політикою;

- заходи стимулювання експорту і імпорту, в тому числі застосування інструментів торговельного протекціонізму.

У 1960 – 80-х рр. ХХ ст. як інструмент досягнення рівноваги платіжного балансу широко використовували девальвацію національної грошової одиниці. У 90-х рр. переваги девальвації оцінюють досить неоднозначно, особливо щодо країн, які розвиваються, та країн з перехідною економікою, оскільки:

- важко досягнути умов так званої стабільної девальвації, коли знецінення національної грошової одиниці не спричиняє прискореного зростання інфляції, що, у свою чергу, негативно впливає на стан платіжного балансу через механізм реального обмінного курсу. Негативний зв’язок між девальвацією національної грошової одиниці та інфляцією значно посилюється за доларизації грошового обігу;

- існують численні теорії та факти, які заперечують роль обмінного курсу в ліквідації платіжних дисбалансів.

Приклад кризи платіжного балансу – ситуація, що склалася в економіці України у 1992 – 93 роках ХХ ст. через негативні макроекономічні шоки:

- підвищення цін на імпортовані енергоносії;

- зменшення попиту на товари експорту, передусім індустріальні, на традиційних ринках збуту;

- помилки у здійсненні експансійної монетарної та фіскальної політики.