За видами конверсійних операцій валютний ринок буває таким: ринок ф’ючерсів, ринок опціонів тощо.

У процесі торгівлі на валютному ринку відбуваєтьсяустановлення валютного курсу, тобто котирування валюти.

Котирування валют –це встановлення курсів іноземних валют у відповідності з діючими законодавчими нормами і практикою.

Валютний курс –це ціна грошової одиниці країни, виражена в грошових одиницях інших країн.

Основою валютного курсу є паритети: валютний і купівельної спроможності.

Валютний паритет – це законодавчо встановлене відношення між двома валютами.

Паритет купівельної спроможності – це співвідношеня купівельної спроможності двох чи більше валют відносно певного набору («кошика») товарів і послуг.

Валютний курс можна визначати як „курс національної валюти”, або як „курс іноземної валюти”.

Курс національної валюти визначається як кількість іноземної валюти, яку можна придбати або продати за одиницю національної валюти на певний момент часу:

де – номінальний валютний курс національної валюти;

– кількість іноземної валюти, запропонованої в обмін на національну;

– кількість національної валюти, запропонованої в обмін на відповідну кількість іноземної ( ) – наприклад, 1, 10, 100, 1000...

Курс іноземної валюти є кількістю національної валюти, яку можна купити за одиницю іноземної валюти:

де – відповідне натуральне число кількості одиниць іноземної валюти, яка обмінюється за кількість національної валюти.

Наприклад, курс національної валюти України – гривні , а курс іноземної валюти – долара США Як бачимо, номінальний курс іноземної та національної валют – обернені величини, які характеризують одну й ту саму пропорцію обміну двох валют.

Останнім часом на різних рівнях активізувалися дискусії щодо того, який режим валютного курсу є найприязнішим для України та якою має бути його величина сьогодні й у середньостроковій перспективі. Із цього приводу є багато думок – одні експерти (В. Стельмах, А. Шаповалов та ін.), посилаючись на розрахунки Світового банку, стверджують, що у попередні роки гривня була суттєво недооцінена і за різними оцінками сьогодні курс за паритетом купівельної спроможності може становити від 1,1 до 1,5 гривні щодо долара. Вони критикують політику підтримки стабільності номінального валютного курсу та обстоюють запровадження плаваючого режиму, за якого обмінний курс визначався би виключно під дією ринкових сил. Інші (П. Порошенко та ін.) критикують будь-яке коливання курсу, наголошуючи на втратах для економіки та виступаючи за підтримку курсової стабільності й надалі. Стосовно обмінного курсу гривні щодо долара США, то оцінки його рівня коливаються в дуже широкому діапазоні – від значного зміцнення гривні до її девальвації (зниження обмінного курсу власної грошової одиниці щодо валюти іншої країни) – із середніми між цими крайнощами значеннями 1,1 – 4,5 гривні за долар США.

У міжнародній практиці використовують три основних режими валютних курсів – фіксовані, плаваючі та змішані.

Фіксований валютний курс –це курс, якийпідтримується державними органами валютного контролю і передбачає наявність певного офіційного (зареєстрованого) співвідношення між національною грошовою одиницею та іноземною валютою, в основі якого лежить насамперед купівельна спроможність валют.

Фіксований валютний курс передбачає установлення певного офіційного курсу і його підтримку державними заходами. За умов фіксованого курсу центральний банк, зазвичай, бере на себе зобов’язання підтримувати курс національної валюти на відповідному рівні за рахунок власного резерву. Жорстко фіксований курс обходиться дорого, до того ж тривала фіксація може вступити в протиріччя з потребами реального товарообігу, розвитком ділової кон’юнктури тощо.

Прихильники фіксованого валютного курсу (прив’язка до однієї або кількох валют основних торговельних країн-партнерів) – Дж. Робінсон, А. Браун, Ф. Грехем – беруть до уваги політичні й економічні фактори. Стосовно економічних аргументів підкреслюється важлива роль валютного курсу як якоря при наведенні монетарної дисципліни.

Плаваючий (гнучкий) валютний курс – це курс, що встановлюється вільно ринком (на валютних біржах) на основі співвідношення попиту і пропозиції валют, що підлягають обміну.

В основі вільного плавання валюти лежить ринкова рівновага, яка відображає співвідношення попиту і пропозиції національної валюти.

Співвідношення попиту і пропозиції валют залежить від:

- стану платіжного балансу країни (позитивного чи від’ємного);

- співвідношення внутрішніх та світових процентних ставок;

- темпів інфляції;

- очікувань учасників валютного ринку;

- офіційних валютних інтервенцій тощо.

За умов плаваючого валютного курсу центральний банк лише частково зобов’язується шляхом валютних інтервенцій регулювати валютний курс у певному інтервалі, тому можливість дестабілізуючої спекуляції не виключена. Плаваючий курс не вимагає від держави затрат на його підтримання, але небезпечний для слабкої валюти.

Прибічники „вільного плавання”, в основному економісти неокласичного (монетарного) напрямку – М. Фрідмен (чиказька школа), Л. Эрхард, Г. Гірш (фрайбурзька школа) та інші – вважають, що ринок іноземних валют є найбільш ефективним і прозорим, а ринковим силам не варто перешкоджати.

Використання плаваючого валютного курсу дає змогу:

- загальмувати необґрунтоване зростання зовнішньої заборгованості та вчасно здійснювати зовнішні платежі, оскільки немає потреби у валютних інтервенціях для підтримки курсу національної валюти щодо іноземної;

- створити умови лібералізації валютних і торговельних операцій;

- значно скоротити обсяги діяльності „чорних” валютних ринків.

Плаваючий валютний курс на відміну від фіксованого не посилює „дисципліну” цін і не послаблює інфляцію. Водночас при дефіциті платіжного балансу в умовах плаваючого курсу зберігається найбільша свобода маневрування.

Змішаний валютний курс– це курс, який грунтується на поєднанні як елементів фіксованого, так і плаваючого валютного курсів.

Змішаний валютний курс (м’який варіант фіксації) передбачає періодичні (наприклад, поквартально) перегляди валютного курсу або установлення границі його коливань.

До змішаних режимів валютних курсів відносять:

- керований плаваючий курс;

- режим „повзуча прив’язка”;

- фіксований курс у межах валютного коридору;

- фіксований курс з можливими відхиленнями;

- курс, фіксований центральним банком;

- курс, фіксований валютною радою, або золотий стандарт;

- єдину валюту[табл. 12.1].

Таблиця 12.1. Режими та характеристика валютних курсів

–––––––––––

Джерело: Крюль О. Проблеми вибору режиму курсоутворення в умовах становлення ринкової економіки // Вісник НБУ. – 1998. – № 11. – С. 16.

Держави з перехідною економікою в умовах стабілізації валютно-курсової політики, зазвичай, „прив’язують” свою валюту до однієї з вільно конвертованих валют (долара США, EURO) або спеціально розрахованого кошика валют основних торговельних партнерів.