Формування особистості дитини в початкових класах

Розумові особливості.У процесі керованої учбової діяльності відбувається розумовий розвиток молодших школярів, виникають зміни в структурному складі розуму у співвідношенні його основних компонентів(О.В.Скрипченко). До ознак, за якими можна говорити про розумовий розвиток учнів, належать такі як: якість знань, вміння застосовувати їх в навчальній роботі, орієнтування у матеріалі, самостійне набування знань, знаходження нових способів навчальної роботи, темп і легкість у засвоєнні навчального матеріалу, міцність запам’ятовування, самостійне формулювання запитань, знаходження можливих способів розв’язання нових задач.

У розумовому розвитку є індивідуальні відмінності: в загальних здібностях (до математики, малювання, музики тощо); в швидкості виконання навчальних завдань; індивідуальне ставлення до навчання, уміння вчитися.

Вольові особливості.Помітних успіхів досягають молодші школярі в набуванні здатності долати внутрішні та зовнішні труднощі. Перш за все цьому сприяє шкільне навчання, організовані методи впливу на дитину. Виховувати волю означає: 1) організовувати діяльність, тренуватись в хороших вчинках; 2) формувати здатність до інтенсивної та систематичної роботи; 3) виробляти звичку завжди бути енергійним; 4)вміти підпорядкувати свою діяльність свідомо поставленим цілям, переборювати сторонні бажання, страх, лінощі тощо (М.П.Задесенець).

Індивідуально-типологічні особливості.На формування вольових та інших якостей особистості позначається тип нервової системи дитини, що є основою її темпераменту.

Діти з сангвіністичним темпераментом характеризуються легкою збудливістю почуттів. Вони швидкі та рухливі, але меншою мірою, ніж сангвініки дорослі.

Діти холеричного темпераменту характеризуються легкою збудливістю почуттів. Силою й стійкістю їх у часі. У групах вони часто виділяються прагненням до самоствердження. Люблять організовувати ігри, охоче включаються в громадську роботу. За правильних умов виховання ці діти виявляють наполегливість і активність у роботі, а за неправильних – стають неслухняними, запальними, образливими.

У дітей флегматичного темпераменту почуття важко збуджувані, однак тривалі і стійки. Молодший школяр-флегматик повільний, неохоче спілкується, часто нехтує справами, що вимагають від нього швидкості, турбот, зайвих рухів. Така спокійна дитина уникає доручень, дотримується порядку, організованості. Дитина-флегматик ухиляється від конфліктів, її важко образити, але коли вступає в конфлікт, то переживає глибоко, хоч зовні це не виявляється яскраво.

Діти з меланхолійним темпераментом надзвичайно чутливі, почуття у них виникають легко, вони міцні і стійки у часі. Такі діти сором’язливі, малоактивні, важко пристосовуються до нових обставин. Вони відрізняються хворобливою вразливістю, страхом перед труднощами швидко втомлюються, невпевнені в своїх силах. Меланхоліки скаржаться на ровесників, бояться образ, плачуть і намагаються гратися самотньо. Вони часто розгублюються при опитуванні, хоч і мають хороші знання.

Розвиток особистості, який почався в дошкільному дитинстві, у зв’язку із ієрархічністю мотивів і становленням самосвідомості продовжується. Але дитина молодшого шкільного віку знаходиться в інших умовах – вона є учасником суспільно значущої учбової діяльності, результати якої високо чи низько оцінюються близькими дорослими. Від оцінки дитини як успішного чи неуспішного учня безпосередньо залежить у цей період розвиток її особистості.

Мотиваційна сфера, як вважав А.Н.Леонтьєв, – ядро особистості. На початку шкільного життя дитина бажає вчитися, має внутрішню позицію учня. Тому серед широких соціальних мотивів перше місце посідає мотив отримання високих оцінок. У класі, де оцінка вчителя є єдиною можливою авторитетною думкою, яку враховують усі, високі оцінки і інші оцінки забезпечують відповідний статус.

Інші широкі соціальні мотиви – відповідальність, почуття боргу, необхідність отримувати освіту – теж усвідомлюються учнями, надають відповідного сенсу процесу навчання.

Пізнавальні інтереси. Глибокий інтерес до вивчення якої учбової дисципліни у початковій школі зустрічається досить рідко. Більшість дітей мають пізнавальні інтереси досить низького рівня. Важливим аспектом пізнавальної мотивації є учбово-пізнавальні мотиви, мотиви самовдосконалення. Якщо дитина починає радіти тому, що вона чомусь навчилася, це свідчить про розвиток у неї мотивації, адекватної структурі учбової діяльності. Багато невстигаючих учнів інтелектуально пасивні. Вони виявляють інтерес до найбільш легких дисциплін, які є неосновними (фізкультура або співи).

Мотивація досягнення. У молодшій школі стає домінуючою. У дітей, які добре вчаться, яскраво виражена мотивація досягнення успіху – бажання добре і правильно виконувати завдання, отримати високий результат. Мотивація досягнення успіху разом із пізнавальними інтересами – найбільш цінний мотив, якій потрібно відрізняти від престижної мотивації.

Престижна мотивація характерна для дітей із завищеною самооцінкою і лідерськими цінностями. Якщо престижній мотивації відповідають достатньо розвинуті здібності, вона стає сильним двигуном розвитку відмінника, який буде на межі працездатності і працелюбства намагатися досягти високої продуктивності у діяльності. Але потяг здійснити все краще і швидше за інших обмежує дитину у творчих пошуках. Якщо престижна мотивація співпадає із середніми розумовими можливостями, то глибинне почуття невпевненості у собі разом із великим рівнем домагань приводить до афективних вчинків у разі невдачі.

Мотивація уникнення невдачі. Діти намагаються уникнути низької оцінки та тих подій, які можуть бути викликані цією подією (незадоволення вчителя, сварка батьків, неможливість гуляти чи дивитися телевізор тощо). Ця мотиваційна тенденція розвивається протягом усього навчання у молодших класах, і до кінця молодшої школи учні, які не встигають, не мають мотиву досягнення успіху і мотиву отримання високої оцінки, а мотивація уникнення неуспіху набуває значної сили. Вона супроводжується тривожністю, страхом в оціночних ситуаціях і надає учбовій діяльності негативного емоційного забарвлення.

Компенсаторна мотивація. Це другорядні по відношенню до учбової діяльності мотиви, які дозволяють утвердитися дитині в інших сферах – спорті, музиці, малюванні тощо. Коли потреба в самоствердженні задовольняється в іншій сфері діяльності, низька успішність не стає джерелом тяжких переживань дитини.

Самооцінка. Самооцінка молодших школярів конкретна, ситуативна, багато в чому визначається оцінкою вчителя. Рівень домагань формується передусім унаслідок досягнених успіхів чи невдач у попередній діяльності. Якщо у навчальній діяльності дитини невдач більше, ніж успіхів, і подібну ситуацію вчитель до того ж постійно підкріплює низькими оцінками, то результатом стає розвиток почуття невпевненості в собі та неповноцінності, що мають тенденцію до поширення і на інші види діяльності.