Біохімічні механізми, які лежать в основі нервово-психічних захворювань людини.

18.3.1. Алкоголізм.В основі алкоголізму та наркоманіїлежить заміна алкоголем чи наркотиком так званих «факторів внутрішньої винагороди», які продукуються за умов норми як наслідок успішної праці, вирішення життєвих проблем, досягнень тощо. До них належать дофамін, нейротензин, опіоїдні пептиди (β-ендорфін, енкефаліни, ендоморфіни), анандамід. Етанол модифікує опіоїдні рецептори, вміст ендогенних опіоїдних нейропептидів у мозку, спинномозковій рідині і крові. Алкоголь впливає на зниження рівня бета-ендорфіну в корі головного мозку, а також на активність енкефалінконвертази – фермента синтезу попередників енкефаліну. Етиловий спирт під дією ферменту алкогольдегідрогенази швидко перетворюється на оцтовий альдегід, який у багато разів токсичніший, ніж сам алкоголь. Оцтовий альдегід зв’язаний з обміном біогенних амінів, основним чином, серотоніну і діоксифенілаланіну. Зокрема, зміни обміну діоксифенілаланіну призводять до утворення в мозку речовин, подібних за структурою до морфіну (норморфін, кодеїн, норкодеїн), так званих “факторів внутрішньої винагороди”. Можливо, з цим пов’язана ейфорійна дія алкоголю і виникнення пристрасті до нього: при разовому вживанні алкоголю в невеликій дозі відбувається вивільнення дофаміну та норадреналіну, які сприяють виникненню ейфорії, тоді як при постійному вживанні алкоголю досягнення стану ейфорії вимагає збільшення дози, що згодом викликає фізичну залежність. Це, своєю чергою, спричинює деструктивні процеси в печінці, порушення її детоксикаційної функції, у результаті чого ейфорія розвивається від малих доз алкоголю, настає абстиненція та виникають алкогольні психози.

18.3.2. Наркоманії.Наркоманії (від греч. narke - оніміння, заціпеніння; mania - божевілля) становлять групу струм-сикоманій, які виникають внаслідок зловживань наркотичними засобами. З відкриттям опіоїдних рецепторів та енкефалінів і ендорфінів, які проявляють морфіноподібну дію, з’явилася можливість нових напрямків досліджень проблеми наркоманії. Залежність від наркотиків і толерантність до їх дії пов’язані зі змінами тих процесів, які виникають в результаті їх контакту з опіоїдними рецепторами. Відомо, що морфін блокує звільнення медіаторів із пресинаптичного депо.

При наркотичній ейфорії, крім піднесеного настрою, добросердя, почуття радості, виникають різні приємні тілесні відчуття. Порушується увага, мислення стає непослідовним, образним. Впродовж наркотичної ейфорії мають місце дві фази: 1) власне ейфорія – фаза гострих відчуттів психічного і фізичного збудження (1 – 5 хв); 2) фаза заспокоєння і розслаблення (1 – 3 год), що завершується дрімотою і сном.

В основі дії наркотиків лежить підміна екзогенним хімічним агентом природного внутрішнього біохімічного сигналу, що викликає приємні відчуття. В нормі цей сигнал спрацьовує тоді, коли атмосфера цьому сприяє, тобто коли навколо і всередині організму “все добре”. Наркотичні засоби викликають задоволення та добросердя, не виправдані ситуацією.

З біохімічної точки зору дія наркотиків на організм різноманітна і важко виділити ключову ланку патогенезу наркоманії. Вважають, що в формуванні наркотичної залежності істотну роль відіграє активація ферментів печінки, які беруть участь в детоксикації речовин. Наркотики проявляють сильний вплив на обмін нейропептидів (ендорфінів, енкефалінів), а також на вміст циклічних нуклеотидів. Так, морфін з опіумного маку взаємодіє з цими ж рецепторами головного мозку, що й опіоїдні нейропептиди. При цьому відбувається гальмування окиснювального фосфорилування і значно змінюється вміст медіаторів. Дію, яку викликає морфін, проявляють і деякі продукти обміну гормонів ( b-, g- і a-ендорфіни).

18.3.3. Хвороба Альцгеймера.Це захворювання належить до нейродегенеративних і супроводжується швидко прогресуючою деменцією аж до повної втрати пам’яті (в основному короткочасної) і неспроможності орієнтуватися в навколишньому середовищі. У період прогресування захворювання розвивається відчуженість, замкнутість, апатія, іноді агресивність, порушення мови, втрата пам’яті, малорухомість. Вважають, що на це захворювання страждають літні люди (після 65 років), однак все частіше воно зустрічається і в молодшому віці. Якщо в 2006 році кількість таких хворих у світі становила 26,6 мільйонів, то за прогнозами спеціалістів до 2050 року їх кількість зросте в 4 рази. Характерна ознака хвороби – щільні позаклітинні відкладення, які локалізуються здебільшого навколо аксонів і в стінках кровоносних капілярів. Ці утвори складаються з β-амілоїдного пептиду, протеогліканів, аполіпопротеїнів, ферментів – кислих протеаз, кислої фосфатази та холінестерази, інгібіторів цистеїнових і серинових протеаз, невеликої кількості іонів алюмінію і цинку.

Найважливішими біохімічними механізмами, яки призводять до дегенерації нейронів при хворобі Альцгеймера є порушення гомеостазу іонів Са²⁺, активування процесів вільнорадикального окиснення, енергетичний дефіцит, індукція апоптозу.

Прогресивно порушуються фізіологічні функції, після чого настає смерть. Сьогодні тривалість життя після встановлення діагнозу не перевищує 7 років.

18.3.4. Розсіяний склероз.Хронічне прогресуюче автоімунне захворювання головного та спинного мозку, для якого характерне ушкодження та деструкція мієлінових оболонок аксонів (демієлінізація). Співвідношення хворих жінок до чоловіків становить 2:1. У 60 % пацієнтів перші симптоми хвороби з'являються у віці 20 – 40 років. Хвороба супроводжується порушенням мимовільних форм руху аж до паралічів, у тяжких випадках спостерігають дезорієнтацію в часі та просторі та порушення пам’яті. Виникнення захворювання можуть спричинити як генетична схильність так і епігенетичні чинники (вірусні інфекції, травми, радіація, хімічні препарати тощо). Первинне руйнування мієліну викликає проникнення його компонентів через гематоенцефалічний бар’єр у загальний кровотік і, як наслідок, взаємодію Т-клітин із антигенами мієліну. Це спричинює запальну реакцію, активування каскаду цитокінів з подальшим руйнуванням мієліну, пряму токсичну дію цитокінів на олігодендроцити. у хронічних вогнищах демієлінізації порушується взаємодія між аксоном і мієліном, підвищується концентрація внутрішньоаксонального Са²⁺, порушуються процеси фосфорилування цитоскелетних білків і аксонального транспорту, все це в подальшому спричинює атрофію головного та спинного мозку. Це захворювання вимагає тривалого лікування впродовж усього життя з використанням протизапальних і нейропротекторних препаратів.

18.3.5. Хвороба Паркінсона.Це повільно прогресуюче захворювання, яке найчастіше розпочинається у віці 50 – 60 років. Характеризується посиленням тонусу скелетних м’язів, гіперкінезом, порушенням мимовільних рухів, їх ініціації та координації. В основі цього захворювання лежить послаблення дофамінергічної трансмісії в subst. nigra, де в тяжких випадках руйнується до 90 % дофамінергічних нейронів. При цьому в цитоплазмі нейронів з’являються тільця Леві – агрегати з мутантної форми білка α-синуклеїну, які володіють вираженим нейротоксичним ефектом, одним із проявів якого є виникнення окиснювального стресу. Розвитку захворювання сприяє зниження активності ДОФА-декарбоксилази, порушення холін-, серотонін- і ГАМК-ергічної трансмісії, зниження рівня холецистокініну-8, метенкефаліну, які модулюють дофамінергічну передачу. Для лікування широко використовують інгібітори МАО.

18.3.6. Епілепсія.Це достатньо розповсюджене хронічне захворювання нервової системи, котре проявляється повторними пароксизмальними розладами та судомними нападами з епізодичними розладами свідомості. нейрохімічна основа захворювання – порушення рівноваги між збуджувальною (глутаматергічною) та гальмівною (ГАМК-ергічною) системами. До додаткових чинників, які сприяють розвитку захворювання належать: порушення роботи іонних каналів (натрієвих, потенціалзалежних кальцієвих тощо), генетичні дефекти н- і холінорецепторів, ГАМК-рецепторів, травми та інфекції, які супроводжуються ушкодженням гематоенцефалічного бар’єру. різке посилення метаболізму мозку під час судомної активності призводить до виснаження енергетичних ресурсів, накопичення АМФ і аденозину, які є агоністами А₁-типу пуринових рецепторів. Активування цих рецепторів лежить в основі седативної, протисудомної дії і сприяє відновленню енергетичного статусу мозку.

.