Методи аналізу: імуноферментний (ІФА), імунолюмінесцентний, імунорадіологічний

Висока специфічність антитіл відносно антигену перетворює їх у потужний інструмент для ідентифікації різних речовин, будь то макромолекули, клітинні фрагменти або цілі клітини.

Початок широкому використанню антитіл у діагностичних цілях поклав в 1955 році американський імунолог А. Кунс. Він приєднав до антитіл барвник, що світиться. Флуоресцентні антитіла зробили видимими місця розташування молекул, які його цікавили, у клітині. Цей метод отримав назву імунофлуоресцентного. Чутливість методу можна підвищити декількома шляхами.

У першому випадку імунна відповідь підсилюється за рахунок застосування антитіл декількох порядків:

Антиген іммобілізується на підкладці, до нього додаються антитіла 1-го порядку, що зв’язуються безпосередньо з антигеном. У досліджуваний зразок додаються антитіла 2-го порядку, що зв’язуються з антигенними детермінантами антитіл 1-го порядку. Антитіла 2-го порядку мають флуоресцентну (або іншу) мітку. Оскільки ділянок зв’язування може бути декілька, то реакція проявляється більш чітко.

Інша система посилення сигналу заснована на високій спорідненості біотину (низькомолекулярного розчинного вітаміну) до стрептовідину (бактеріального білка). В даному випадку можливі два варіанти:

А. Якщо можливо ковалентно зв’язати біотин безпосередньо з антитілами, то стрептовідин мітять маркером і використовують аналогічно антитілам другого порядку:

Б. Система “біотин-антитіло + стрептовідин + мічений біотин”:

У цьому випадку утвориться ціла сітка з молекул стрептовідину, зв’язаного з міченим біотином. Отже, відбувається багаторазове посилення сигналу.

Застосування антитіл другого й третього порядків дозволяє також спрощувати процедуру визначення мікроорганізмів у мазку. При цьому не обов’язково мати мічені антитіла проти всіх бактерій. Досить мати звичайні антитіла кролика або миші проти мікроорганізму, що цікавить, і мічені МКА проти цих імуноглобулінів. Якщо мікроорганізм у мазку присутній, то до нього “приклеються” специфічні антитіла, а до них уже – мічені. У результаті мазок буде світиться при люмінесцентній мікроскопії. Фотометричні або флуоресцентні методи можуть бути використані не у всіх випадках, наприклад, якщо вимірювання проводять в дуже мутному середовищі.

Крім барвника в якості мітки можна використати фермент (імуноферментний аналіз) або радіоактивний ізотоп (імунорадіологічний). Від чутливості детекції маркера залежить чутливість методу аналізу.