Напрями та шляхи зниження проектних ризиків

Під зниженням ступеню ризику розуміють скорочення ймовірності його виникнення та обсягу можливих втрат.

Основні методи зниження проектного ризику:

– запобігання – це просте відхилення від діяльності або обставин, що спричиняють ризик;

– передача – переклад відповідальності за ризик на іншу сторону, головним чином на страхову компанію;

– скорочення – проведення власних спеціальних заходів для обмеження розміру ризику, створення спеціальних систем запобігання збитку (системи контролю, безпеки, технічні засоби охорони, пожежегасіння та ін.);

– утримання – зберігання відповідальності за ризик, готовність і спроможність покрити всі можливі збитки за рахунок власних коштів.

Для зниження ступеня ризику застосовуються різноманітні засоби захисту: страхування, хеджування, розподіл ризиків між учасниками угод, гарантії, лімітування, резервні фонди, застава та ін.

Страхування ризиків проекту.

Страхування є одним із найбільш поширених засобів зниження ризиків.

Страхування – це відносини із захисту майнових інтересів господарських суб’єктів і громадян при настанні визначених подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, страхових внесків (страхових премій). У процесі страхування відбувається перерозподіл коштів між учасниками створення страхового фонду: відшкодування збитку одному або декільком страхувальникам здійснюється шляхом розподілу втрат на усіх. Число страхувальників, що внесли платежі протягом одного або іншого періоду, повинно бути більш числа тих, хто одержує відшкодування. Страхове відшкодування може дорівнювати або бути меншим страхової суми виходячи з конкретних обставин випадку й умов договору страхування. Сума страхового відшкодування визначається різноманітними засобами в залежності від системи страхування. Страхування оформлюється у вигляді договору. Договір страхування – це двостороння угода між страхувальником і страховиком. Страхове покриття можна одержати що до цілого ряду видів проектних ризиків. Відповідно до договору, страхова організація бере на себе, як правило, ризик з проекту (втрати прибутки, політичний, страховий ризик, ризик неплатежу, втрати активів, дебіторської заборгованості, інфляційний ризик та ін.).

Хеджування –система укладання термінових контрактів і угод, що враховує можливість у майбутньому зміни курсів (цін), які зустрічні тим, що несуть ризик. Існують дві операції хеджування:

– хеджування на підвищення – біржова операція з покупки термінових контрактів або опціонів,

– хеджування на зниження – біржова операція з продажем термінового контракту або опціону.

Основними інструментами хеджування є ф’ючерси та опціони.

Ф’ючерсний контракт – угода між продавцем і покупцем фізичного товару або фінансового активу, з одного боку, і кліринговою палатою ф’ючерсної біржі – з іншого. Перевага ф’ючерсного контракту полягає в тому, що існує вторинний ринок для таких контрактів.

Опціон –це угода про продаж або купівлю права на купівлю або продаж ф’ючерсного контракту до визначеної дати за обговореною ціною, з оплатою покупцем відповідної премії. Опціон дозволяє його покупцю встановити мінімум або максимум ціни, яка його цікавить. Ризик покупця обмежений оплаченою ним премією, у той час як ризик продавця опціону по відношенню зміни ціни потенційно не обмежений. Вигодами для покупця є: обмежений ризик (сума премій), контроль над значними обсягами товару при обмежених коштах, можливість установити максимуми ціни під час очікування покупки або мінімум під час очікування продажу, можливість застосування різноманітних стратегій хеджування. Вигодами продавців опціонів є підвищений прибуток і збільшення потоків коштів.

Розподіл ризиків між учасниками.

Виявлені ризики інвестиційних проектів можуть бути розподіленими між ділянками угод. В угодах, де бере участь банк, доцільне пайове фінансування проектів. У даному випадку формою розподілу ризиків можуть бути пули банків для фінансування значних кредитів, консорціуми з інвестиційними і промисловими компаніями.

Гарантії.

Як правило, значні проекти здійснюються із залученням позичкового капіталу, у зв’язку з чим власник проекту повинний представити у фінансовий інститут письмове зобов’язання третьої сторони що до сплати боргу у випадку відмови від його сплати позичальнику.

Лімітування

Лімітування– це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту та ін. Застосовується у банках під час видання позичок при укладанні договору на овердрафт та ін.; власником проекту – під час продажу продукції проекту в кредит; інвесторам – при визначенні сум вкладань капіталу та ін.

Резервні фонди.

Резервні фонди формуються з метою покриття не передбачуваних витрат з проекту. Під час визначення суми резерву на покриття не передбачуваних витрат необхідно врахувати точність початкової оцінки вартості проекту і його елементів залежно від етапу проекту, на якому проводилася ця оцінка. Структура резерву на покриття не передбачуваних витрат формується на базі одного з двох підходів: визначення непередбачуваних витрат стосовно категорії витрат, наприклад, на робочу силу, матеріали та ін. Подальше уточнення розмірів непередбачуваних витрат здійснюється за рахунок установлення взаємозв’язку з елементами структури поділу робіт на різних рівнях цього розподілу, у тому числі на рівні комплексів робіт. Поділ резерву на загальний і спеціальний. Загальний резерв формується для покриття змін у кошторисі, спеціальний резерв включає надбавки на покриття зростання цін, асигнування для знову виявленої роботи з проекту та ін.

Застава.

Створювана продукція проекту може бути запорукою при одержані кредитів, застава здійснюється у вигляді поступки прав, – письмової контрактної угоди між кредитодавцем і позичальником, що деталізує зв’язок між терміном та умовами позики і закладного активу.

Контрольні питання

1. У чому полягає мета аналізу беззбитковості проекту?

2. Що Ви розумієте під точкою беззбитковості проекту? Як визначити точку беззбитковості проекту?