Класифікація витрат і методи їх диференціації.

Вартість виготовлених товарів та послуг визначається технологічним процесом і витратами на їх виробництво.

Витрати з економічної точки зору – це вартість усіх видів затрат основного і оборотного капіталу на виробництво та реалізацію продукції. Кількість ресурсів ніколи не буває достатньо. Для забезпечення всіх виробничих потреб. У практичні діяльності про виробництво певної продукції викликає необхідність відмовитися від використання тих самих ресурсів для виробництва інших споживчих вартостей.

З токи зору оптимізації витрат їх класифікують на постійні і змінні. Розрізняють також середні загальні витрати, середні постійні витрати, середні змінні витрати та граничні витрати.

Таким чином, всі витрати виробництва є альтернативними. Це є головною перешкодою, з якою стикається підприємство в процесі реалізації своїх можливостей максимізації прибутку.. Крім абсолютних величин витрат в аналітичних цілях розрізняють середні постійні, змінні та загальні витрати Їх розраховують шляхом ділення кожного виду витрат на кількість продукції. Особливе місце в дослідженні витрат посідають додаткові витрати, які розраховуються як різниця в загальних витратах між наступним і попереднім обсягами випуску продукції. Додаткові витрати, пов’язані зі збільшенням випуску продукції на одну одиницю, називаються граничними витратами. Вони обчислюються за таким алгоритмом:

Граничні Зміна суми загальних витрат

витрати = ---------------------------------------

Зміна обсягу виробництва

Середні загальні витрати залежать від середніх постійних і змінних витрат. Внаслідок інтеграції цих двох чинників формуються середні загальні витрати. Зі збільшенням виробництва вони спершу знижуються, а потім починають зростати.

Залежність витрат від обсягу випуску може бути як лінійною, так і нелінійною.

Для виявлення характеру і параметрів цієї залежності використовують спеціальні методи їх диференціації:

Інженерний метод (на основі технологічних схем)

Метод максимальної і мінімальної точки;

Графічний (статистичний) метод (оцінка коефіцієнта пропорційності “приблизно”;

Метод найменших квадратів;

Метод інтерполяції (будова прямої лінії по двох точках).

Інженерний метод полягає в тому, що на кожну статтю витрат технологи, інженери виходячи з технологічної необхідності встановлюють нормативи на витрачання ресурсів у натуральному вираженні, а витрати планують шляхом множення цих нормативів на ціни. Метод застосовується, якщо мова йде про нову продукцію, нову технологію, коли статистичні дані за минулі періоди відсутні.

Метод максимальної і мінімальної точки полягає в тому, що із всієї сукупності даних вибираються два періоди – з найбільшим і найменшим обсягом виробництва і витрати, які відповідають цьому обсягу. На основі цього вибору розраховується:

1. Ставка змінних витрат (СЗВ)за формулою :

Ставка максимальна мінімальна 100%

змінних = ( загальна сума - загальна сума) х---------------- : Kmax

витрат витрат витрат 100%-Кmin,%

де Kmin,% - мінімальний обсяг виробництва у відсотках до максимального;

Kmax - максимальний обсяг виробництва, в натуральних одиницях.

.Загальна сума змінних витрат (ЗВ) розраховується як добуток ставки змінних витрат (СЗМ) на максимальну кількість випущеної продукції:

ЗВ= СЗМ х Кмах

3. Загальна сума постійних витрат (ПВ) за формулами

Постійні = максимальна загальна - ставка змінних х Кmax

витрати сума витрат витрат

або ПВ= Заг.витрати – ЗВ

Графічний ( Статистичний) метод заснований на використанні кореляційного аналізу, хоча самі коефіцієнти кореляції не визначаються. Як відомо графічне відображення загальних витрат визначається рівнянням першого ступеня :

Y = a + bХ,

де Y – загальні витрати; a- рівень постійних витрат; b- ставка змінних витрат;

Х- обсяг виробництва у фізичних обсягах.

Статистичний метод заснований на використанні кореляційного аналізу, хоча самі коефіцієнти кореляції не визначаються.

На графік наносяться всі дані про сукупні витрати фірми. Приблизно, виходячи з досвіду роботи, проводиться лінія загальних витрат. Точка перетину з віссю витрат показує рівень постійних витрат. В цьому випадку ставка змінних витрат розраховується за формулою: Приклад будови графіку наведений на рис.3.

Сумарні 3800

Витрати,

Тис.гр.од. 3600

3400

3200

3000

2800

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

кількість одиниць, тис. шт.

Рис.3 Графічний спосіб визначення витрат

(сумарні витрати – постійні витрат)

СЗВ=------------------------------------------------

середньорічний обсяг виробництва.

При розрахунку загальних витрат і обсягу виробництва використовуються їх середньомісячні значення.

Метод найменших квадратів математично точніший, але із-за великого обсягу обчислень вимагає використання комп’ютера. Процес розподілу витрат на змінні і постійні складається з наступних етапів: групування витрат; збір статистичної інформації; будова графіку залежності витрат від обсягу; визначення численних параметрів залежності витрат від випуску; перевірка зв’язку між витратами і обсягом виробництва.

Алгоритм диференціації витрат на постійні і змінні наводиться нижче.

1.На основі даних за рік в розрізі місяців складається аналітична табл. 1, за допомогою якої розраховуються необхідні коефіцієнти:

Таблиця 1

Результати розрахунку коефіцієнтів

2.Розраховується ставка змінних витрат (СЗВ) за формулою:

_ _

сума (х - х) ( у- у)

СЗВ =-----------------------------------

_ 2

Сума (х-х )

Де Х – обсяг виробництва; У – витрати виробництва

3.Визначаються змінні витрат (ЗВ) в розрахунку на середньомісячний обсяг за формулою :

ЗВ = Х х СЗВ

4.Визначаються постійні витрати (ПВ) за формулою:

___

ПВ= у - ЗВ

Завершується диференціація витрат аналізом отриманих за різними способами ставки змінних витрат і вибирається оптимальний варіант, який використовується для розподілу витрат і закладається в облікову політику підприємства.