Якісні та кількісні методи прогнозування в стратегічному аналізі.

У стратегічному аналізі досить широко застосовуються різноманітні методи прогнозування параметрів зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства, причому однаково важливими є і якісні (експертні) і кількісні (статистичні) методи.

Якісні методи прогнозування побудовані передусім, на думках і припущеннях експертів та фахівців. Існує ціла низка методів, які передбачають використання оцінок експертів (індивідуальних і колективних).

До складу індивідуальних експертних оцінок належать методи «інтерв’ю», за якого здійснюється безпосередній контакт експерта зі спеціалістом за схемою «запитання-відповідь», аналітичний метод, за якого здійснюється логічний аналіз певної ситуації, складаються аналітичні доповідні записки; метод написання сценарію, який базується на визначенні логіки процесу або явища у часі за різних умов, метод колективних експертних оцінок, журі експертів-виконавців, опитування покупців (клієнтів), Метод Дельфі, огляди і опитування. Серед цих методів широко використовується в прогнозуванні є метод Дельфі. Метод Дельфі – це способів отримання узгодженої думки експертів. Згідно з цим методом вибирається група експертів для вивчення специфічного питання. Членів комісії не збирають у групу – вони навіть можуть не знати один одного. Членів комісії просять (як правило з допомогою надсилання анкет) висловити думку щодо певних майбутніх подій або прогнозів. Після того, як у першому колі думки експертів були визначені і зібрані, підставі отриманої інформації

. члени комісії заново продумують результати різних відповідей і роблять другий прогноз.

Ця процедура продовжуються до моменту досягнення згоди між експертами або до моменту, коли відповіді перестають помітно змінюватися. Метод Дельфі є відносно недорогим і комплексним.

У практичній діяльності розрізняють прогноз і прогнозування. Прогноз – оцінка майбутньої діяльності, а прогнозування – це вид передбачення, оскільки ті, хто цим займається, отримують інформацію про майбутнє.

У системі управління соціально-економічними процесами суспільства, регулюванні підсумків та динаміки його розвитку, у забезпеченні нормального функціонування комерційних організацій особливе місце посідає прогнозування. Роль прогнозування зростає в умовах ринкової економіки.

Прогнозування – це найважливіша процедура стратегічного планування розвитку національної економіки в цілому, її окремих ланок і структурних елементів. Суть стратегічного прогнозування полягає в розробці довготермінових та середньо термінових прогнозів щодо економіки підприємства в цілому та його структурних підрозділів.

Під стратегічним прогнозом слід розуміти емпіричне або науково обґрунтоване судження про можливі стани об’єкта прогнозування в майбутньому, альтернативні шляхи і терміни досягнення цих станів.

Стратегічне планування виступає як важлива зв’язувальна ланка між теорією та практикою регулювання діяльності підприємства. Воно виконує дві головні функції: передбачення (опису) і розпорядна (безпосередньо пов’язана з першою). Друга функція сприяє оформленню прогнозу в план діяльності.

Складання кожного виду прогнозу має свої особливості. У зв’язку з цим виникає потреба в їх класифікації. Вона може будуватися незалежно від різних критеріїв та ознак, цілей, завдань, об’єктів прогнозування і методів його організації. Найважливішими з них є: масштаби прогнозування, термін, на який робиться прогноз, характер та специфічні особливості об’єкта, призначення прогнозу.

За масштабами прогнозування прогнози розподіляються на:

- макроекономічні та структурні;

- розвитку окремих комплексів економіки;

- галузеві та регіональні;

- діяльності господарюючих об’єктів, їх асоціацій, а також окремих виробництв і продуктів.

За терміном і характером розв’язуваних проблем:

- стратегічні; довгострокові; середньострокові; короткострокові;

- оперативні.

За функціональною ознакою:

- пошукові;

- нормативні.

Стратегічні прогнози мають на меті передбачення найважливіших характеристик (параметрів) формування керованих об’єктів у середньостроковій та довгострокових перспективах. Оперативні – призначені для виявлення можливостей для вирішення конкретних аспектів стратегічних прогнозів, короткострокових перспектив і поточної діяльності.

Загальні методи прогнозування можна розділити на такі групи:

- методи експертних оцінок;

- методи екстраполяції трендів;

- методи регресивного аналізу;

- методи економіко-математичного моделювання;

- метод системного аналізу;

- інформаційний метод.

Найбільш поширеними аналітичними методами прогнозування є метод екстраполяції

трендів, який базується на статистичних спостереженнях за динамікою певного показника, визначенні тенденції його розвитку і продовженні її у майбутньому періоді, тобто за допомогою цього методу закономірності минулого розвитку об’єкта переносяться в майбутнє.