Класична теорія макроекономічного регулювання

1. Повна зайнятість є нормою для ринкової економіки. У стані повної зайнятості

обсяг випуску не може збільшитись, якби не змінювався сукупний попит, оскільки ресурси уже задіяні повністю.

2. Крива сукупної пропозиції є вертикальною лінією, яка бере свій початок у точці

потенційного ВВП. Згідно класичної теорії, рівновага досягається лише у стані повної зайнятості. Гнучкі заробітна плата, ціни та процентна ставка завжди повертають економіку у цей стан. Тобто ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку.

3. Кейнсіанська теорія як теоретична основа державного регулювання економіки

1. Ринкова економіка не здатна автоматично досягати та підтримувати стан повної зайнятості.

Економіка може досягнути короткострокової рівноваги у точці, яка є нижчою (рецесійний розрив) або вищою повної зайнятості (інфляційний розрив).

Можна здійснювати “точну настройку” економіки шляхом маніпулювання податками та державними витратами.

2. Крива сукупної пропозиції є горизонтальною. Це пояснюється тим, що оскільки не всі ресурси зайняті, збільшення сукупного попиту призведе до зростання реального ВВП. Рівень цін не збільшиться.

3. Згідно кейнсіанській теорії попит створює свою власну пропозицію. Сукупні витрати - змінне явище. Кейнсіанці акцентують увагу на елементах сукупних витрат і досліджують їх фактори

СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ = ВВП

4. Заробітна плата і ціни є негнучкими у бік зниження; заощадження залежать від

доходу; інвестиції залежать від очікуваного прибутку та процентних ставок. Заощадження та споживання більше залежать від доходу, ніж від процентних ставок.

5. Внаслідок того, що існує недосконала конкуренція, ринки не завжди

повертаються до стану рівноваги при повній зайнятості. Держава може і повинна відігравати позитивну роль у стабілізації економіки.

6. Активна фіскальна і монетарна політика проводиться для того, щоб забезпечити стабільність цін, повну зайнятість та економічне зростання.

Фіскальна політика:для збільшення ВВП необхідно знизити податки та збільшити державні витрати; для зниження темпу інфляції необхідно збільшити податки та зменшити державні витрати

Монетарна політика:впливає на економіку через процентні ставки і інвестиції; більш придатна для приборкання інфляції ніж для подолання спаду.

Фіскальна політика більш ефективна, ніж монетарна.