Основні типи інфляції, механізм її розвитку та соціально-економічні наслідки

В залежності від середньорічного темпу приросту цін розрізняють: помірну

(повзучу) інфляцію, галопуючу та гіперінфляцію.

Помірна інфляція – приріст цін, який становить не більше 10% на рік. Вона характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу. Коли ціни відносно стабільні, люди довіряють грошам і охоче накопичують їх, оскільки впевнені, що рівень цін не дуже перевищить існуючий.

Галопуюча інфляція – приріст цін, який вимірюється десятками або сотнями відсотків на рік (до 200%). Коли помірна інфляція переходить у галопуючу, виникають економічні спотворення. Гроші втрачають свою вартість, фінансові ринки звужуються, населення нагромаджує товари, купує нерухомість і не віддає гроші в позику за низькими номінальними процентними ставками. Люди намагаються вкласти свої гроші за кордоном, що призводить до скорочення внутрішніх інвестицій. Тобто за даної інфляції значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві. Окремі групи економічних суб’єктів добиваються різкого підвищення цін, що змушує й інших посилювати свої економічні й соціальні вимоги.

Гіперінфляція – приріст цін, який вимірюється тисячами відсотків на рік. За гіперінфляції гроші починають втрачати свої функції. Вони відіграють дедалі меншу роль в економіці, порушуються фінансовий та кредитний механізми, починають розвиватися стихійні процеси в економіці та ін. Гіперінфляція, як правило, пов’язана з непродуманою державною політикою, руйнівно впливає на обсяг національного виробництва і зайнятість, може підірвати фінансову систему і прискорити крах.

Для того, щоб управляти інфляцією потрібно знати чинники (причини), що її викликають. Серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо інфляційних чинників.

Прихильники кейнсіанської теорії розглядають це питання у форматі інфляції попиту. Вони виходять із того, що в умовах неповної зайнятості інфляція, як правило, відсутня, оскільки за даних умов зростання сукупного попиту не викликає зростання цін, а втілюється лише у збільшення обсягів виробництва. В умовах повної зайнятості, коли економіка виробляє потенційний ВВП, збільшення сукупного попиту означає виникнення надмірного попиту, який спричиняє інфляцію попиту.

Спираючись на позицію кейнсіанців, рівень цін в економіці можна визначити так:

РЦ= AD/ВВП п (6.3), де:

РЦ – рівень цін; АД – сукупний попит; ВВП п – потенційний ВВП.

Якщо за повної зайнятості в економіці спостерігається рівновага (AD=ВВП п), то ціни стабільні і тому РЦ=1,0. Але якщо сукупний попит перевищує потенційний ВВП, то виникає надмірний попит, торбо рівновага в економіці порушується. Для усунення нерівноваги ціни мають зрости (РЦ > 1,0). Отже, згідно з кейнсіанською теорією причиною інфляції є надмірний сукупний попит (або надмірні сукупні витрати), що виникає в умовах повної зайнятості та відсутності циклічного безробіття.

Кейнсіанська теорія щодо причин інфляції не повною мірою відповідає дійсності. Сучасна економічна практика свідчить, що інфляція спостерігається не лише за умов повної зайнятості, а й за умов неповної зайнятості і наявності безробіття. Крім того, інфляція не обмежується лише інфляцією попиту. Важливим елементом загальної інфляції є інфляція витрат. Певний вплив на інфляцію можуть спричинити також інфляційні очікування.

Прихильники монетаристської теорії вважають, що причиною інфляції є надмірна, порівняно з вартістю товарів та послуг за даних цін, кількість грошей в обігу. Тобто, інфляція виникає тоді, коли «надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів». На думку основоположника монетаристської теорії М.Фрідмана «інфляція завжди і всюди є монетарним явищем». Теоретичною базою монетаристської позиції слугує рівняння кількісної теорії грошей:

ГM х ШОГ = PЦ х ВВП (6.4), де:

ГМ –грошова маса, кількість грошей у обігу;

ШОГ – швидкість обігу грошей;

РЦ – рівень цін;

ВВП – реальний обсяг ВВП.

Використовуючи рівняння кількісної теорії грошей, можна визначити рівень цін в економіці за такою формулою:

РЦ= ГМхШОГ/ВВП р (6.5).

Оцінюючи формулу(6.5) слід зазначити, що монетаристи виходять із двох передумов, які, на їх думку, притаманні довгостроковому періоду: 1) швидкість обігу грошей є стабільною величиною; 2) обсяг реального ВВП визначається не монетарними, а лише реальними чинниками, тобто факторами виробництва. За цих передумов згідно з формулою (6.5), збільшення грошової маси викликає прямо пропорційне зростання сукупного попиту і цін. Тому у прихильників монетаристської теорії надмірне збільшення грошової маси є причиною зростання сукупного попиту та інфляції.

Розрізняють два види інфляції: інфляцію попиту й інфляцію пропозиції (витрат).

Інфляція попиту - інфляція, що викликана випереджаючим зростанням сукупного

попиту стосовно сукупної пропозиції. Зростання сукупного попиту може бути викликано збільшенням кожного з компонентів сукупних витрат (споживчих, інвестиційних, державних і чистого експорту) або зростанням пропозиції грошей. Інфляція попиту пов’язана з надлишковою емісією грошей, яка призводить до перевищення попиту над пропозицією товарів та послуг. Вона простежується тоді, коли сукупний попит зростає швидше, ніж виробничий потенціал економіки, а тому ціни підвищуються для врівноваження попиту і пропозиції.

Інфляція витрат (інфляція пропозиції) – спостерігається тоді, коли ціни

зростають внаслідок збільшення витрат на одиницю продукції. Це має місце тоді, коли зростають ціни на матеріальні ресурси або зростає номінальна заробітна плата, випереджаючи при цьому зменшення сукупної пропозиції товарів та послуг, що, в свою чергу, підвищує рівень цін, тобто спричиняє інфляцію витрат.

Інфляція витрат – це інфляція, яка виникає в результаті скорочення сукупної пропозиції, що відбувається в результаті зростання витрат у періоди високого рівня безробіття і неповного використання виробничих ресурсів. Вона проявляється у підвищенні загального рівня цін внаслідок зростання витрат на виробництво і реалізацію продукції. Вона можлива і тоді, коли сукупний попит менше сукупної пропозиції, тобто коли в обігу немає надлишкової грошової маси, немає умов для інфляції попиту.

Поєднання інфляції попиту та інфляції витрат створює так звану інфляційну спіраль. Під час відкритої інфляції в економіці виникає інфляційна спіраль «заробітна плата-ціни», за якою підвищення заробітної плати породжує підвищення цін, що веде, в свою чергу, до подальшого зростання цін і ставок заробітної плати.

Подавлена інфляція проявляється у зростанні товарного дефіциту та «штучного» обмеження споживання і характеризується: тимчасовим заморожуванням цін та доходів; встановленням граничних цін на продукцію; тотальним адміністративним контролем за цінами.

Стагфляція – ситуації в економіці, коли одночасно відбувається підвищення рівнів

інфляції та безробіття на фоні загального спаду фактичного ВВП. За стагфляції крива Філіпса зміщується вправо, тобто в менш бажане положення, при чому кожний процент збільшення інфляції супроводжується додатковим зростанням безробіття. Кейнсіанці пояснюють переміщення кривої Філіпса «шоками пропозиції» - цінових шоків. Класики, які стоять на позиції теорії альтернативності зростання інфляції та безробіття, запевняють, що це явище є тимчасовим.

Прихильники неокласичної теорії стверджують, що зростання сукупного попиту збільшує на деякий час прибутки, випуск продукції та зайнятість. Номінальна заробітна плата через деякий час теж зростає, скорочуючи прибутки, ліквідуючи короткострокові стимули до виробництва та зайнятості. Отже, у довгостроковому періоді не існує альтернативності між рівнями інфляції та безробіття, а крива Філіпса має вигляд вертикальної прямої.

За здатністю очікування інфляційного процесу виділяють: очікувану інфляцію – інфляція, яка є наслідком прогнозованих тенденцій у економіці та заходів, запланованих державою, тобто вона може бути врахована заздалегідь; неочікувану інфляцію – інфляція, яка є результатом незапланованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції. За здатністю економіки адаптуватися до інфляції: збалансована (відносні ціни не змінюються); незбалансована (супроводжується зміною відносних цін товарів, послуг та ресурсів).

За можливістю держави впливати на інфляцію: контрольована; неконтрольована.

ПС ном = ПС реальн. + РІ очік. (6.6).

Варто мати на увазі, що за високих темпів інфляції (понад 10% за рік) рівняння

“ефекту Фішера” має вигляд: ПС реальн.= ПС ном.- РІ очік./ 1+ РІ очік.х 100% (6.7).

Рівняння кривої Філіпса: РІ = ОІ - β (ФРБ-ПРБ) + ШП (6.8), де:

РІ – рівень інфляції;

ОІ – очікувана інфляція;

β – коефіцієнт, який показує, наскільки сильно реагує інфляція на динаміку циклічного безробіття; він завжди більший нуля;

ФРБ – фактичний рівень безробіття;

ПРБ – природний рівень безробіття;

ФРБ - ПРБ = ЦБ (циклічне безробіття);

ШП - шоки пропозиції - неочікувана різка зміна умов функціонування економіки (різке підвищення цін на енергоносії тощо).

Соціально-економічні наслідки інфляції.

Вплив інфляціїна рівень реальних доходів економічних агентів достатньо

суперечливий. Інфляція призводитьдо зменшення всіх видів фіксованих доходів: так, скорочуються доходи осіб, зайнятих у державному секторі економіки та інших, отримуючих фіксовані доходи, пенсіонерів тощо, що може призвести до соціальної нестабільності. В той же час інфляція «субсидує» тих агентів, чиї номінальні доходи зростають скоріше, ніж середній рівень цін.