Споживання і заощадження, їх функції

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати – витрати домашніх

господарств на придбання споживчих товарів (коротко - та довгострокового використання) і оплату послуг для задоволення особистих потреб. Споживчі витрати є найбільшим компонентом ВВП за витратами (частка у ВВП сягає 60-70%). Тому рішення про споживання для економіки є дуже важливим. Від споживання залежить стан національної економіки, економічні піднесення та спади. Тому питання про те, що лежить в основі рішень домашніх господарств щодо визначення величини своїх в споживчих витрат є однією з центральних проблем макроекономіки. Структура споживчих витрат у різних груп населення є різною, оскільки різні пріоритети у споживанні. У середньому споживчі витрати змінюються зі зміною доходів, але це лише в середньому, бо в кожній групі доходів можуть існувати значні відхилення від рівня споживання.

На величину споживчих витрат впливає багато факторів, головним з яких є дохід кінцевого використання (ДКВ). Споживання, яке фінансується поточним доходом, називається індуційованим споживанням, тобто залежним від поточного доходу. Крім індуційованого споживання існує автономне споживання, яке не залежить від поточного доходу, а здійснюється за рахунок доходів, зароблених у минулих періодах. Протилежним джерелом фінансування споживання у таких випадках є позика, яка може бути повернена за рахунок майбутніх доходів. Тобто, та частина споживання, яка фінансується не за рахунок поточного доходу, є автономним споживанням, а чинники, що впливають на його величину, називають чинниками автономного споживання (багатство і запозичення).

Багатство – всі активи, якими володіють домашні господарства. Проте джерелом автономного споживання можуть бути переважно такі фінансові активи як ощадні рахунки, акції, облігації тощо. Багатство як чинник поточного споживання домашні господарства формують на основі заощаджень, здійснених за рахунок доходів попередніх періодів. Тому його величина залежить від рівня доходу в попередніх періодах, а також від того, як вони його розподіляють між споживанням і заощадженням.

Запозичення. Іншим чинником автономного споживання у поточному періоді є позики. За рахунок позик домашні господарства мають можливість покривати дефіцит особистих доходів у поточному періоді за рахунок доходів або від’ємних заощаджень у майбутньому періоді. Запозичення домашніх господарств збільшує їх споживання відносно поточного доходу певного періоду, але воно унеможливлює або зменшує заощадження у майбутньому періоді.

Як зазначалось, не весь ДКВ використовується на споживання, певна частка заощаджується.

Заощадження – це відстрочене споживання або та частина доходу кінцевого використання домашніх господарств, яка не споживається.

З =ДКВ – СВ (7.1). Отже, ДКВ є визначальним фактором для споживання і заощадження.

Найпоширенішими формами заощаджень домашніх господарств є депозитні вклади в комерційних банках, придбання акцій та облігацій.

Заощадження домашніх господарств є одним із джерел, за рахунок яких вони переміщують свої доходи з одного періоду в інший з метою регулювання в часі рівня свого споживання. Але заощадження є не лише джерелом міжчасового переміщення доходів, а й засобом їх примноження. Це пояснюється тим, що майбутня вартість заощадженої суми грошей більша за їх теперішню вартість на величину процентів, нарахованих за кожний рік заощаджувального періоду. Такий метод обчислення вартості грошей називається методом складного процента. В його основі лежить використання ставки дисконту, яка визначається як максимально можливий рівень доходу, котрий можна отримати за альтернативними варіантами вкладання коштів. Ставка дисконту використовується також для обчислення теперішньої вартості бажаної майбутньої вартості.

Здійснення домашніми господарствами заощаджень не є самоціллю. У кінцевому підсумку заощадження використовуються домашніми господарствами для переміщення доходів з одного періоду в інший з метою регулювання в часі своїх витрат на споживання. При цьому вони враховують, що з часом вартість заощаджуваних грошей зростає. Тому слід розрізняти теперішню і майбутню вартість грошей.

Теперішня вартість грошей – це наявна сума грошей у поточному періоді. Майбутня вартість теперішньої суми грошей визначається за допомогою нарахування складного процента на теперішню вартість цих грошей. Це означає, що майбутня вартість більша за теперішню вартість на величину процентів, нарахованих за кожний рік використання заощадженої суми грошей у майбутньому періоді.

Приватні заощадження – це структуризована система, яка складається з двох сегментів: заощадження домашніх господарств та заощадження підприємств (фірм).

Заощадження підприємств структурно поділяються на чисті та валові. В їх основі лежить відмінність між прибутком, чистим прибутком і валовим прибутком підприємств.

Прибуток відображає перевищення виручки від реалізації продукції над витратами, пов’язаними з її виробництвом. Прибуток мінус податок на прибуток – це чистий прибуток. За своєю суттю чистий прибуток є доходом кінцевого використання підприємств. Певна його частина у формі дивідендів спрямовується на приватне споживання. Звідси випливає формула чистих заощаджень підприємств у спрощеній економіці: ЧЗ підпр. = Чистий прибуток – Дивіденди (7.2), де:

ЧЗ підпр. - чисті заощадження підприємств.

Валовий прибуток – це прибуток плюс амортизація, тобто споживання основного капіталу. Це дає підстави визначити валові заощадження підприємств за такою формулою: ВЗ підпр. = ЧП підпр. – Дивіденди + Амортизація (7.3), де:

ВЗ підпр. – валові заощадження підприємств;

ЧП підпр – чистий прибуток підприємств.

Або ВЗ підпр. = ЧЗ підпр. + Амортизація (7.4).

Отже, заощаджують як домашні господарства, так і підприємства.

Однією з найважливіших у макроекономіці є функція споживання, яка показує співвідношення між споживчими витратами й доходом кінцевого використання як у статиці, так і в динаміці. Функція споживання, яка була запроваджена Дж. Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний зв’язок між споживанням та доходом.