Бюрократизм як елемент корупції

Слово «бюрократія» (від франц. «Bureau» - стіл, канцелярія і грец. «Kratos» - влада) буквально означає столоначальство, влада канцелярії, контори.

Вперше теоретико-методологічний аналіз бюрократії здійснив німецький вчений Макс Вебер, який назвав її інструментом професійного чиновництва. Він розглядав раціональну бюрократію що необхідну форму громадського порядку, вбачаючи в ній вираження формальної раціональності, яка передбачає покору, дисципліну, безособовість, регламентацію, відповідальність, спеціалізовану освіту. [23]

Але веберовская трактування проблеми раціональної бюрократії виявилася чужою вітчизняній науці, в якій панувала думка, що бюрократія - це споконвічно негативне явище. Маркс, а слідом за ним і Ленін по суті ототожнювали бюрократію з бюрократизмом - відсталістю, канцелярщиною, зневагою до суті справи заради дотримання формальностей. Методологічною основою такого підходу був класовий підхід до держапарату як особливому комітету по захисту інтересів буржуазії. Що стосується бюрократизму, то це замкнене, діє за законами ієрархії, жорсткий механізм влади, що стоїть над законом та волею членів суспільства. Ця влада перетворена на самодостатню організацію, що функціонує виходячи лише з власних інтересів, віддані забуттю інтереси суспільства. Основними властивостями бюрократизму є відчуження апарату від народу, соціальна замкнутість, кастове байдужість до інтересів населення.

Бюрократизм має свою національно-державну специфіку, обумовлену, насамперед суспільно-економічним устроєм, рівнем розвитку демократичних традицій, культури, освіченості людей, моральної зрілості суспільства.

Соціологічні опитування свідчать, що лише 25% росіян вірить, що корупцію можна перемогти. 6% росіян стверджують, що корупції в країні зараз немає, більшість же опитаних соціологами «Левада-Центру» в грудні 2007 року громадян РФ упевнені, що вона вразила практично всі структури влади. 71% вважають найбільш корумпованими чиновників федерального рівня. У тому ж гріху росіяни викривають міліціонерів і співробітників ДІБДР (по 48%), місцевих чиновників (46%), також працівників судів і прокуратури (41%). Від хабарів, за твердженням опитаних росіян, не відмовляються лікарі (20%), а також вчителі та викладачі вузів (18%) [24]

Як показало опитування «Левада-Центру», найбільш корумпованими як федеральних, так і місцевих чиновників вважають передусім російські підприємці і пенсіонери, а міліцію - керівники та управлінські працівники. Схильні більше інших звинувачувати в корупції працівників ГИБДД підприємці, військові, управлінці та безробітні. Останні, за їх словами, страждають також від працівників судів і прокуратури.

За даними фонду «Громадська думка», оприлюдненими наприкінці квітня 2008 року, більшість опитаних соціологами громадян країни - 67% - упевнені, що викорінити корупцію в Росії неможливо, а серед тих, хто коли-небудь давав хабарі, так думає ще більше - 71 % [25]

Багато рис російського бюрократизму, на жаль, відтворюються і в сучасній Україні. За даними соціологічних досліджень, до таких рис відносять:

1. Відірваність від народу. Фактично відмова державних структур від турботи про базових соціальних потребах людей, опора влади не на широкі соціальних верств, а на власну бюрократію, силові структури і політичну демагогію. Саме тому апарат управління втрачає контроль над ситуацією. Подібну думку складається з наступних переконань опитаних:

- Апарат не знає справжніх потреб населення, його труднощі, самі живуть добре, займаються паперотворчістю і засіданнями;

- Чиновники користуються пільгами, привілеями, хоча свого часу самі виступали проти них;

- Керівники зайняті не державними справами, а боротьбою за збереження влади і себе у цій владі;

- Не радяться з народом.

2. Розходження між словом і ділом. «Розмивання» в суспільстві взагалі і в управлінських структурах зокрема таких норм моральності, як порядність, чесність, відповідальність, старанність. Найбільш часто при цьому наводяться наступні судження:

- Прийшовши до влади, багато надходять прямо протилежно тому, про що говорили, до чого закликали раніше;

- Чиновники нерідко приховують правду або просто брешуть;

- Влада не виконує обіцянок, які дають народу.

3. Хабарництво і корупція. За гучними заявами й оцінками нерідко проглядається особиста вигода. Таку думку міцно утвердилася серед різних соціальних верств населення. Звідси й витоки того, що в самому суспільстві намітилися швидко розвивається процес падіння поваги до закону, сталим порядкам, зростання орієнтації на силу і навіть насильство.

3. Причини корупції