Загальні суди. Поняття «ланка судової системи» і «судова інстанція», їх характеристика

В основу системи загальних судів покладено їх розподіл на ланки відповідно до адміністративно-територіального устрою нашої держави.

Поняття «ланка судової системи» пов’язується з повноваженнями, покладеними на ті або інші судові органи. Суди, що становлять ланку системи, мають однакову предметну компетенцію, ті ж самі функції та здебільшого діють у межах територіальних одиниць, прирівняних одна до одної за адміністративним становищем. Існує триступенева система розподілу цих судів.

Першою ланкою судової системи є місцеві загальні суди, що діють у межах району, району в місті, міські та районні суди. Ці суди одночасно мають однакове положення і є основною ланкою судів загальної юрисдикції. Вони становлять переважну більшість судових органів, є низовими ланками, найбільш наближеними до населення; здійснюючи правосуддя, вони розглядають значну кількість цивільних, адміністративних справ та кримінальних проваджень, а також справи про адміністративні правопорушення.

Як уже згадувалося, місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей і міст Києва та Севастополя, місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди, а також існують інші суди, передбачені процесуальним законодавством.

Місцевий суд складається із суддів місцевого суду, з числа яких призначаються голова та заступник голови суду.

Другою ланкою судової системи є апеляційні суди як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних справ і кримінальних проваджень, господарських та адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Апеляційними судами з розгляду цивільних справ і кримінальних проваджень, а також справ про адміністративні правопорушення є наступні: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

Апеляційними судами з розгляду господарських справ та апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є відповідно апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України.

У системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних справ і кримінальних проваджень, господарських та адміністративних справ.

Вищими спеціалізованими судами є наступні: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

До складу вищого спеціалізованого суду належать судді, обрані на посаду судді безстроково, з числа яких призначаються голова суду та його заступники.

Верховний Суд України виступає третьою ланкою і є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.

Розходження у діяльності судів різних ланок визначається також тим, що вони здійснюють правосуддя як суди першої інстанції, апеляційної інстанції або касаційної інстанції.

Поняття «судова інстанція» пов’язане з характеристикою конкретної діяльності суду зі здійснення правосуддя. На відміну від організаційної будови системи судів, окремим елементом якої є судова ланка, взаємозв’язок судів у сфері їх діяльності визначається використанням поняття «судова інстанція», що позначає самостійну сходинку, через яку проходить або може проходити конкретна справа в різноманітних судах. Кожну з цих сходинок відрізняє своєрідність виконуваних завдань і характерні для неї особливості судочинства.

Існує три судових інстанції:

1) суди, що володіють окресленими повноваженнями, називаються судами першої інстанції.

У системі судів загальної юрисдикції компетенцію першої інстанції мають місцеві й апеляційні суди. Вони розглядають цивільні, кримінальні, господарські й адміністративні справи та справи про адміністративні правопорушення по суті, а також переглядають справи у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Справи в судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а також судом присяжних у випадках, визначених процесуальним законом.

Суддя, що розглядає справу одноособово, діє як суд.

Перегляд справ у зв’язку з нововиявленими обставинами здійснюється судом колегіально у складі не менше трьох суддів.

Суди здійснюють судовий розгляд справи, досліджують докази, вислуховують думки й міркування учасників судового процесу та здійснюють інші процесуальні дії. Наприклад, у кримінальному провадженні вони встановлюють винність або невинність підсудного, притягують винного до кримінальної відповідальності, призначають кримінальне покарання; у цивільних справах – задовольняють позови або відмовляють в їх задоволенні, визнають наявність або відсутність юридичних фактів.

З метою забезпечення стабільності судових актів суд, що виніс рішення або вирок, не може їх змінити або скасувати. Рішення і вироки місцевих та апеляційних судів протягом встановленого законом терміну не набувають законної чинності і можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

Апеляція може бути подана:

– на судові рішення, ухвалені судом першої інстанції, – через суд, який ухвалив судове рішення;

– на ухвали слідчого судді – безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Окрім того, апеляційна скарга, якщо інше не передбачено КПК України, може бути подана:

1) на вирок або ухвалу про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру – протягом тридцяти днів з дня їх проголошення;

2) на інші ухвали суду першої інстанції – протягом семи днів з дня її оголошення;

3) на ухвалу слідчого судді – протягом п’яти днів з дня її оголошення.

Апеляційну скаргу мають право подати:

1) обвинувачений, стосовно якого ухвалено обвинувальний вирок, його законний представник чи захисник – в частині, що стосується інтересів обвинуваченого;

2) обвинувачений, стосовно якого ухвалено виправдувальний вирок, його законний представник чи захисник – у частині мотивів і підстав виправдання;

3) підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник;

4) законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусового заходу виховного характеру, – в частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

5) законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру;

6) прокурор;

7) потерпілий або його законний представник чи представник – у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;

8) цивільний позивач, його представник або законний представник – у частині, що стосується вирішення цивільного позову;

9) цивільний відповідач або його представник – у частині, що стосується вирішення цивільного позову;

10) інші особи у випадках, передбачених КПК України.

Суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішень, постанов, ухвал і вироків судів першої інстанції до набуття ними законної чинності.

Апеляційний розгляд справи стає можливим тільки на підставі апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для ухвалення рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов’язаний ухвалити таке рішення.

За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов’язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони були досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Суд апеляційної інстанції не має права розглядати обвинувачення, що не було висунуте в суді першої інстанції.

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити вирок або ухвалу без змін;

2) змінити вирок або ухвалу;

3) скасувати вирок повністю чи частково й винести новий вирок;

4) скасувати ухвалу повністю чи частково й винести нову ухвалу;

5) скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження;

6) скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді розглядається не пізніше, ніж через три дні після її надходження до суду апеляційної інстанції.

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити ухвалу без змін;

2) скасувати ухвалу і винести нову ухвалу.

Суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі:

1) пом’якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого;

2) зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення;

3) зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення;

4) в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.

Суд апеляційної інстанції змінює ухвалу суду про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру у разі:

1) зміни правової кваліфікації діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає відповідальність за менш тяжке діяння;

2) пом’якшення виду примусових заходів медичного або виховного характеру.

На окрему увагу заслуговують підстави скасування або зміни судового рішення під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Зокрема, ст. 409 Кримінального процесуального Кодексу України передбачає наступні підстави:

– неповнота судового розгляду;

– невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;

– істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;

– неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Окрім того, суд апеляційної інстанції не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого, а також скасувати ухвалу про незастосування примусових заходів медичного або виховного характеру лише з мотивів істотного порушення прав особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування таких заходів.

Суд апеляційної інстанції за результатами апеляційного розгляду виносить ухвалу, що набирає чинності негайно і не підлягає оскарженню в апеляційному порядку. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку.

Апеляційна інстанція не вирішує справи по суті і не може замінити суд першої інстанції. Скасовуючи або змінюючи вирок (рішення), апеляційний суд не має права вирішувати наперед питання про доведеність або недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того або іншого закону і покарання.

У випадку скасування вироку (рішення) внаслідок порушень під час розгляду справи в суді справа направляється для нового розгляду в суд, що виніс вирок, але в новому складі суддів.

Судові акти, що набрали законної чинності, можуть виявитися незаконними і необґрунтованими, тому вони можуть бути перевірені в касаційному порядку. У касаційному порядку також можуть бути оскаржені вироки й ухвали про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, ухвалені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції.

Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених КПК України. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

Вирок суду першої інстанції після його перегляду в апеляційному порядку, а також судове рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на такий вирок можуть бути оскаржені в касаційному порядку:

1) засудженим, його захисником чи законним представником виключно з наступних підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без згоди засудженого на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою – сьомою ст. 474 КПК України у тому числі в разі відсутності роз’яснення засудженому наслідків укладення угоди;

2) потерпілим, його представником чи законним представником виключно з таких підстав: призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без згоди потерпілого на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами шостою чи сьомою ст. 474 КПК України; у разі відсутності роз’яснення потерпілому наслідків укладення угоди;

3) прокурором виключно з наступних підстав: призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою ст. 469 КПК України угода не може бути укладена.

Ухвала слідчого судді після її перегляду в апеляційному порядку, а також ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу оскарженню в касаційному порядку не підлягають.

Коло осіб, що мають право на подання касаційної скарги, визначено у ч. 1 ст. 425 КПК України; ними є:

– засуджений, його законний представник чи захисник – у частині, що стосується інтересів засудженого;

– виправданий, його законний представник чи захисник – у частині мотивів і підстав виправдання;

– підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник;

– законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусових заходів виховного характеру, – в частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

– законний представник чи захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру;

– прокурор;

– потерпілий або його законний представник чи представник – у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;

– цивільний позивач, його представник або законний представник – у частині, що стосується вирішення цивільного позову;

– цивільний відповідач або його представник – у частині, що стосується вирішення цивільного позову.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

На судові рішення касаційна скарга може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, – в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Протягом строку, встановленого на касаційне оскарження, матеріали кримінального провадження ніким не можуть бути витребувані із суду, який виконує судове рішення, окрім суду касаційної інстанції.

Суд касаційної інстанції відкриває касаційне провадження протягом п’яти днів з дня надходження касаційної скарги, якщо немає підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги або відмови у відкритті касаційного провадження. Питання про відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції вирішує без виклику сторін кримінального провадження.

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права й правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій переглядаються у межах касаційної скарги, проте суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру. Якщо задоволення скарги дає підстави для ухвалення рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов’язаний ухвалити таке рішення.

Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу – без задоволення;

2) скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції;

3) скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження;

4) змінити судове рішення.

Обвинувальний вирок, ухвалений судом першої чи апеляційної інстанції, або ухвалу суду апеляційної інстанції щодо вироку суду першої інстанції може бути скасовано у зв’язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інший спосіб погіршити становище засудженого лише у разі, якщо з цих підстав касаційну скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник.

Виправдувальний вирок, ухвалений судом першої чи апеляційної інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції щодо вироку суду першої інстанції може бути скасовано не інакше як на підставі касаційної скарги прокурора, потерпілого чи його представника, а також на підставі касаційної скарги виправданого з мотивів його виправдання.

За результатами розгляду справи суд касаційної інстанції виносить ухвалу.

Судом касаційної інстанції для перегляду судових рішень у цивільних справах і кримінальних провадженнях є Верховний Суд України.

Підставами для перегляду Верховним Судом України судових рішень, що набрали законної чинності, є:

– неоднакове застосування судом касаційної інстанції тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо таких суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що викликало ухвалення різних за змістом судових рішень;

– встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнається Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань під час вирішення справи судом.

Заява про перегляд судового рішення подається до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, стосовно якого заявлено клопотання про перегляд.

Перегляд виправдувального вироку, ухвали про закриття справи або інших судових рішень з метою погіршення становища засудженого допускається лише протягом установлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, але не пізніше одного року з дня ухвалення такого судового рішення.

Відбуття покарання або смерть засудженого не є перешкодою для перегляду справи в інтересах його реабілітації.

У разі пропущення строку з причин, визнаних поважними, суд за клопотанням особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення, може поновити цей строк. Заява про перегляд судового рішення залишається без розгляду, якщо особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, а також якщо в поновленні строку відмовлено. Питання про поновлення строку для подання заяви про перегляд судового рішення або про залишення заяви без розгляду вирішується судом без виклику учасників судового провадження, а відповідна ухвала постановляється за результатами розгляду.

За наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу Верховного Суду України постановляється одна з таких ухвал:

– про повне або часткове задоволення заяви;

– про відмову в задоволенні заяви.

Ухвала Верховного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена, крім як з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК України.

Висновки Верховного Суду України, викладені у його ухвалах, у випадках, передбачених у ч. 2 ст. 455 і ч. 2 ст. 456 КПК України, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму закону, та для всіх судів України.

Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Рішення Верховного Суду України, ухвалені за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених ст. 445 КПК України, підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті Верховного Суду України не пізніше ніж через десять днів з дня їх ухвалення.