Господарські суди: склад та повноваження

Відповідно до ст. 124 Конституції України судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. У ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. вказано, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються, зокрема, на розгляді господарських справ. У ст. 22 цього Закону вказується, що повноваженнями з розгляду справ, що виникають з господарських правовідносин, наділено місцеві господарські суди

Господарські суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції. Система господарських судів складається з чотирьох ланок:

1) місцеві господарські суди;

2) апеляційні господарські суди;

3) Вищий господарський суд;

4) Верховний Суд України (Судова палата у господарських справах).

Завданнями господарських судів є наступні:

– захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин;

– сприяння зміцненню законності в сфері господарських відносин;

– внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Господарські суди сприяють зміцненню законності й протидіють проявам злочинності в економічній сфері. З цією метою вони постійно направляють окремі ухвали на адресу керівників підприємств, установ та організацій, у діяльності яких виявлено недоліки, а також повідомлення до органів прокуратури та внутрішніх справ.

Діяльність господарських судів ґрунтується на засадах:

– законності;

– незалежності, в тому числі від органів законодавчої та виконавчої влади, і підкорення лише законові;

– рівності всіх учасників процесу перед законом і господарським судом;

– гласності та відкритого розгляду справ, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної та комерційної таємниці або за наявності обґрунтованих заперечень однієї зі сторін;

– обов’язковості виконання рішень, ухвал і постанов господарського суду;

– змагальності сторін і свободи в наданні ними господарському суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості;

– повного фіксування судового процесу технічними засобами в порядку, встановленому законом;

– забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень господарського суду, крім випадків, передбачених законом.

Господарські суди є юридичними особами, мають самостійний кошторис, поточний, а в разі потреби – і інші рахунки в установах банку, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

Працівники апарату господарських судів є державними службовцями, на яких поширено дію Закону України «Про державну службу». Фінансування господарських судів здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Розмір асигнувань на утримання господарських судів затверджує Верховна Рада України за поданням Голови Вищого господарського суду України.

Нормативно-правовим актом, що визначає склад, юрисдикцію та повноваження господарських судів щодо розгляду господарських справ, порядок звернення до цих судів та порядок здійснення судочинства з господарських правовідносин є Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 р. Так, відповідно до ст.ст. 4–6 ГПК України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яка справа, що належить до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи може бути розглянута колегіально у складі трьох суддів.

Перегляд рішень місцевих господарських судів в апеляційному порядку здійснюється апеляційними господарськими судами колегією суддів у складі трьох суддів. Перегляд рішень місцевих та апеляційних господарських судів у касаційному порядку здійснюється Вищим господарським судом України колегією суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів.

Перегляд судових рішень господарських судів Верховним Судом України здійснюється колегіально. Суддя чи склад колегії суддів для розгляду конкретної справи визначаються у порядку, встановленому чинним господарсько-процесуальним законодавством.

Господарським судам є підвідомчими наступні категорії справ:

1) справи у спорах, що виникають під час укладання, зміни, розірвання і виконання господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

– спорів про приватизацію державного житлового фонду;

– спорів, що виникають під час узгодження стандартів і технічних умов;

– спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

– спорів, що виникають із публічно-правових відносин, які віднесено до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

– інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України та Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають стосовно земельних відносин, в яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності, за винятком тих, які віднесено до компетенції адміністративних судів.

Підвідомчий господарським судам спір може бути переданий сторонами на вирішення третейському суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають під час укладання, зміни, розірвання та виконання господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України, та інших спорів, передбачених законом.

Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.Адміністративні суди: склад та повноваження

Нормативно-правовим актом, що визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства є Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. (далі – КАС України)Так, відповідно до ст. 4 КАС України правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами.

У ст. 3 КАС України законодавець дає визначення основних понять, пов’язаних із здійсненням адміністративного судочинства. З аналізу положень вищезазначеної норми випливає, що справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Адміністративний суд – це суд загальної юрисдикції, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Відповідно до ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв’язку із здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Слід зазначити, що під суб’єктом владних повноважень законодавець розуміє орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особа або іншого суб’єкта під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби;

3) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України. Так, відповідно до ч. 4 ст. 50 КАС України суб’єкти владних повноважень можуть звертатись до адміністративного суду з позовом:

– про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян;

– про тимчасовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;

– про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

– про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

– в інших випадках, встановлених законом.

6) спори щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Відповідно до ст. 2 КАС України в адміністративних судах можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Так, у КАС України чітко зазначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:

1) віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) ті, які слід вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону чи статуту (положення) об’єднання громадян належать до його компетенції.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи були вони ухвалені (вчинені):

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження було надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для ухвалення рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо;

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямовано це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі ухвалення рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Разом з поняттям «адміністративний суд» у КАС України закріплено таке поняття, як «суд». Так, відповідно до ст. 3 КАС України суд – це суддя адміністративного суду, який розглядає і вирішує адміністративну справу, колегія суддів адміністративного суду. Таким чином, справи адміністративної юрисдикції можуть вирішуватися різним складом суду – суддею одноособово або колегією суддів.

Усі адміністративні справи в суді першої інстанції відповідно до ст. 23 КАС України розглядаються та вирішуються суддею одноособово. Разом із тим, ст. 24 КАС України встановлює винятки з цього правила. Так, колегіальний розгляд адміністративної справи в суді першої інстанції здійснюється в наступних випадках:

1) адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України, їх посадової чи службової особи, виборчої комісії (комісії з референдуму), члена цієї комісії, розглядаються та вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів;

2) також адміністративні справи розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів за клопотанням однієї зі сторін про колегіальний розгляд справи або з ініціативи судді в разі їх особливої складності;

3) адміністративні справи, підсудні Київському апеляційному адміністративному суду як суду першої інстанції, розглядаються і вирішуються колегією у складі трьох суддів;

4) адміністративні справи, підсудні Вищому адміністративному суду як суду першої інстанції, розглядаються та вирішуються колегією у складі не менше п’яти суддів.

Перегляд судових рішень в адміністративних справах в апеляційному та касаційному порядку здійснюється колегією у складі трьох і не менше п’яти суддів відповідно. Окрім цього, перегляд судових рішень в адміністративних справах у Верховному Суді України здійснюється колегіально.

Відповідно до ч. 3 ст. 15-1 КАС України визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних документів за принципом імовірності, який враховує кількість справ, що перебувають на розгляді у суддів, заборону брати участь у перегляді рішень для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого ставиться питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному чи у відрядженні та в разі закінчення терміну повноважень.