Лекція 9 Принципи підготовки інформації для специфікацій деталей одягу. Підготовка інформації для градації лекал та їх відтворення за допомогою ЕОМ.

Специфіка розробки проекту швейних виробів полягає у тому, що проект розробляється на базовий розміро-зріст, а виготовлення партії виробів передбачає забезпечення усієї шкали типів, розмірів та зростів фігур споживачів заданої повнотної підгрупи.

Лекала усіх суміжних розмірів та зростів отримують шляхом градації лекал-еталонів. Частіше за все для цього використовується метод переміщень точок пропорційно-розрахунковим методом постійних переміщень точок від розміру до розміру і від зросту до зросту.

Метод підготовки інформації про остаточний варіант проектного рішення деталей конструкції одягу полягає у повному дотриманні стандартів ЄСКД.

Лекало деталі конструкції надається у масштабі на окремому форматі з нанесенням повної графічної інформації. У основному написі (штампі) наводиться вся текстова інформація. Для відтворення графічної інформації необхідно надати цифрову інформацію про розміри та конфігурацію деталі. Згідно зГОСТ 2.307-68, є багато варіантів оброзмірювання деталей. При визначенні раціонального варіанта необхідно враховувати те, що за цією інформацією треба побудувати не тільки лекала-оригінали базового розміру-зросту, а й в усіх розмірах та зростах, передбачених у технічному завданні. Виходячи із цього, раціональним є надання інформації про розташування точок та зрізів, виконувати у координатах, щодо обраних осей. Кожна координата має свою абсолютну величину у базовому розмірі та зрості і притаманне тільки їй міжрозмірне або міжзростове переміщення. У такому разі на полі креслення деталі наводиться таблиця, яка містить усю цю інформацію.

Достатність та необхідність кількості точок по контуру визначається принципом їх подальшої апроксимації (з'єднання).

Існують найбільш поширені математичні методи опису контурів з подальшою апроксимацією лінії:

1)кусочно-лінійний;

2) лінійно-дуговий;

3) сплайн.

При використанні кусочно-лінійного методу лінія контуру розбиваєть­ся на відрізки, що можуть бути визначені як прямі. Тобто довжина дуги (l_t) не перевищує довжину її хорди (І) більш ніж на 5%. Усі дискретні точки позначаються і заносяться в таблицю або пам'ять ЕОМ.

При використанні методу лінійно-дугової апроксимації лінію контуру деталі поділяють на відрізки, які є прямими або кривими II порядку. Для визначення характеру (виду) кривої виконуються попередні дослідження цієї кривої на лекалах-оригіналах. Для цього точки початку та кінця кривої з'єднують хордою АС. З точок А і С до кривої проводять дотичні, які перетинаються у точці В. З вершини В до хорди АС проводять медіану ВД, яка перетинає криву в точці Е. Для визначення характеру (типу кривизни дуги) розраховують коефіцієнт проективного дискримінанту за формулою: Залежно від абсолютного значення f визначається:

f < 0,5-еліпс;

f > 0,5-гіпербола;

f = 0,5 -парабола.

Але для застосування цієї інформації необхідно довести, що кривизна дуги по обидві сторони від медіани ВД однорідна. Тому виконують певні геометричні процедури для уточнення цієї інформації.

Можливим є використання методу радіусографії для опису криволінійних зрізів.

Використання методу сплайн-апроксимації передбачає апріорне визначення, що дискретні точки контуру є кубічним сплайном, тобто функція, яка описує контур, неперервна у другій похідній. У такому разі положення будь-якої точки може бути визначено за формулою:

у = ах³ + вх² + сх + к.

Тобто, для визначення характеру кривизни (типу) лінії необхідно задати координати чотирьох точок (початок і кінець кривої та дві проміжні). Зрозуміло, що всі аналітичні розрахунки доцільно виконувати з використанням ЕОМ. Тому застосовувати цей метод надання інформації краще у САПР. Як бачимо, інженерні методи надання інформації більш орієнтовані на використання ЕОМ, вони мають перевагу, оскільки інформація більш концентрована, точна і може (на електронних носіях) зберігатися будь-який час.

Частина ІІ