Основні види та методи вимірювання

Види вимірювань. Розрізняють два основні види вимірювань: прямі та непрямі. Пряме вимірювання – це вимірювання однієї величини, значення якої знаходять безпо­середньо (за показом відповідного засобу вимірювань, наприклад, вимірювання довжи­ни лінійкою, напруги - вольтметром).

Непряме вимірювання – це вимірювання, в якому значення однієї чи декількох ви­мірюваних величин знаходять після обчислення за відомими залежностями їх від декількох величин аргументів, що вимірюються прямо. Непрямі вимірювання можуть бути опосередкованими, сукупними або сумісними.

При опосередкованому вимірюванні значення однієї величини визначають за результатами прямих вимірювань інших величин, з якими вимірювана величина пов'я­зана явною функціональною залежністю. Наприклад, значення електричного опору знаходять за результатами прямих вимірювань напруги U вольтметром та сили струму I амперметром. Опосередковані вимірювання виконують тоді, коли значення величин неможливо або складно виміряти прямо, або ж коли опосередковані вимірювання забезпечують вищу точність, ніж прямі.

Сукупними називають непрямі вимірювання, в яких значення декількох одночасно вимірюваних однорідних величин отримують розв'язанням рівнянь, що пов'язують різні сполучення цих величин, які вимірюються прямо або опосередковано.

Сумісними називають непрямі вимірювання, в яких значення декількох одночасно вимірюваних різнорідних величин отримують розв'язанням рівнянь, які пов'язують їх з іншими величинами, що вимірюються прямо або опосередковано. Наприклад, відомо, що опір терморезистора де R₀ – опір резистора при температурі 0°С, a – температурний коефіцієнт опору. Якщо значення R₀ та a не можна знайти прямими чи опосередкованими вимірюваннями, то вимірюють опір R_t1 при температурі t₁ та R_t2 при температурі t₂ і складають систему рівнянь

розв'язуючи яку, знаходять

Сумісні вимірювання використовуються також для визначення залежності між величинами.

Методи вимірювань. Під методом вимірювань розуміють сукупність способів ви­користання засобів вимірювальної техніки та принципу вимірювань для створення вимі­рювальної інформації. А принципом вимірювання називають сукупність явищ, на яких засноване вимірювання, наприклад, вимірювання температури з використанням термо­електричного ефекту.

Послідовність вимірювальних операцій, що забезпечує вимірювання згідно з обра­ним методом, називають процедурою вимірювань. А сукупність процедур і правил, ви­конання яких забезпечує одержання результатів з потрібною точністю, називають мето­дикою виконання вимірювання.

Класифікуючи методи вимірювань, професор А.Д. Нестеренко поділяє їх на мето­ди одночасного та різночасного порівняння. Методи різночасного порівняння часто нази­вають методами безпосереднього оцінювання на цій підставі, що вони ґрунтуються на використанні вимірювальних приладів із заздалегідь проградуйованими в одиницях вимірюваної величини шкалами. До методів безпосереднього оцінювання належать прямі вимірювання, за винятком методів, заснованих на безпосередньому порівнянні розміру вимірюваної величини з розміром величини, що відтворюється мірою (вимірювання довжини за допомогою лінійки з поділками).

Методи, засновані на одночасному порівнянні, об'єднані загальною назвою ме­тодів порівняння. До них належать згідно з ДСТУ2681-94: метод зіставлення, метод збігу, метод зрівноваження з регульованою мірою та диференційний метод.

Суть методу зіставлення полягає у прямому вимірюванні з одноразовим порів­нянням вимірюваної величини зі всіма вихідними величинами багатозначної нерегульованої міри, наприклад, вимірювання довжини лінійкою з поділками, вимірювання інтервалу часу годинником.

Метод збігу (метод ноніуса) – це метод прямого вимірювання з одноразовим по­рівнянням вихідних величин двох багатозначних нерегульованих мір, з різними за зна­ченням ступенями, нульові позначки яких зсунуті між собою на вимірювану величину. Прикладом такого методу вимірювань може бути вимірювання лінійного розміру (діаметра) за допомогою штангенциркуля з ноніусом (рис. 10). Основна шкала проградуйована в міліметрах, а шкала ноніуса має 10 поділок по 1.8 мм. Тому порядковий номер поділки ноніуса, що збігається з будь-якою поділкою основної шкали, дає число десятих часток міліметра.

Метод подвійного збігу (метод коінциденції, соіnсіdеnсе – збіг) – це метод прямого вимірювання з одноразовим порівнянням двох квантованих фізичних величин: вимі­рюваної та відтворюваної багато­значною нерегульованою мірою, на­приклад, вимірювання інтервалу ча­су Т_х з використанням послідовності періодичних імпульсів з відомим значенням їх періоду Т₀ (рис. 11).

Рис. 10 До вимірювання за методом збігу (ноніуса)

Рис. 11 До вимірювань за методом подвійного збігу

Метод зрівноваження з регульованою мірою (нульовий метод, null method of measurement) – це метод прямого вимірювання з багаторазовим порівнянням вимірюва­ної величини та величини, що відтворюється регульованою мірою до їх повного зрівно­важення, як, наприклад, вимірювання електричної напруги компенсатором.

Суть диференційного, або різницевого методу полягає у вимірюванні, при якому невелика різниця між вимірюваною величиною та вихідною величиною одноканальної міри вимірюється відповідним засобом вимірювань.

Особливо цікавим з погляду досягнення високої точності вимірювань є метод заміщення. Це метод непрямого вимірювання з багаторазовим порівнянням до повного зрівноваження вихідних величин вимірювального засобу при почерговій дії на його вході вимірюваної величини та регульованої міри. Іншими словами, суть цього методу полягає у порівнянні вимірюваної величини з мірою заміщенням цієї вимірюваної величини відомою величиною, відтворюваною мірою. При цьому методі передбачається запам'ятовування ефекту дії на засіб вимірювань вимірюваної величини (тобто запа­м'ятовування значення вихідної величини вимірювального засобу), що потім віднов­люється при заміщенні вимірюваної величини регульованою багатозначною мірою.

Прикладом може бути вимірювання за допомогою порівняно неточного моста з вико­ристанням як заміщуючого засобу (міри) зразкового магазину опорів. Метод заміщення в цьому випадку дозволяє майже повністю виключити похибку моста з результату вимі­рювань.

Дуже наочним прикладом використання методу заміщення є зважування маси т_х її урівноваженням масою т₀ до одержання певного показу відлікового пристрою з наступним заміщенням маси т_х масою m_N, значення якої плавно ре­гулюється до досягнення поперед­нього показу відлікового пристрою (рис. 12). Похибка зважування у цьому випадку визначається лише похибкою регульованої міри, а похибка від недосконалості ваги (наприклад, неточність виконання довжин плеч коромисла) виключається.

Рис. 12 До вимірювань за методом заміщення

Планування та організація вимірювань. Вимірювання фізичних величин є основою як наукового експерименту, так і масо­вих вимірювань в усіх галузях народного господарства. Досліджувані процеси та об'єк­ти є багатогранними. Досліджуючи об'єкт чи технологічний процес, доводиться вимірю­вати ряд фізичних величин та параметрів технологічних процесів. Як і будь-яке інше експериментальне дослідження, вимірювання має певні стадії організації та виконання. Це зокрема:

− формування мети;

− складання програми експерименту, методична та матеріальна підготовка експерименту;

− проведення експерименту;

− опрацювання результатів вимірювань та оцінка похибки вимірювань;

− аналіз отриманих результатів та формулювання оцінки проведених вимі­рювань.

Загалом вимірювання фізичних величин є багатоступінчастим процесом, що поєднує як саму процедуру вимірювань з її типовими вимірювальними операціями, так і ряд підготовчих та заключних процедур, які необхідно виконати до та після самих вимірювань.

Отже, процес вимірювання можна розділити на три етапи:

− підготовка та планування вимірювань;

− виконання вимірювань;

− опрацювання та аналіз отриманих даних.

Основними питаннями, які потрібно вирішити на етапі підготовки та планування вимірювань, є:

− модель досліджуваного об'єкта, наприклад, під час вимірювання змінного струму здебільшого приймається його гармонічна модель, а у випадку несинусоїдних струмів модель ускладнюється вищими гармонічними складови­ми, сталою складовою;

− вимірювані параметри моделі, наприклад, для синусоїдного струму необхідно знати, який із параметрів вимірюватиметься: ефективне значення струму, амплітудне чи інший параметр (частота);

− мета вимірювання, яка встановлює потрібну точність вимірювань та знач­ною мірою впливає на вибір моделі вимірюваної величини;

− залежності між величинами, значення яких необхідно визначити за безпосередньо вимірюваними величинами (при непрямих вимірюваннях);

− умови вимірювань та фактори;

− допустимі похибки вимірювань, а при непрямих вимірюваннях допустимі похибки вимірювань кожної із безпосередньо вимірюваних величин;

− необхідні методи вимірювань окремих величин;

− потрібні засоби вимірювальної техніки, їх метрологічні характеристики;

− способи корекції похибок вимірювань;

− форма подання результатів вимірювань;

− необхідні алгоритми та засоби опрацювання експериментальних даних та їх достовірності;

− необхідні затрати для виконання поставленого завдання;

− економічна ефективність вимірювань.

Досліджуваний об'єкт та мета досліджень здебільшого задаються. Але навіть у цьому випадку звичайно уточнюють мету та завдання вимірювального експерименту, проаналізувавши, як будуть використовуватись результати вимірювань для оцінки до­сліджуваного об'єкта, ефективності його функціонування. Важливим етапом підготовки до вимірювань є визначення характеру та можливих значень досліджуваних величин з урахуванням властивостей досліджуваного об'єкта. Оцінюються границі можливих зна­чень вимірюваних величин, частотний спектр, взаємні зв'язки тощо. Все це уточнюється на основі апріорних даних і, якщо необхідно, за попередніми вимірюваннями.

Для оцінки потрібної точності вимірювань враховують мету вимірювань. При масових вимірюваннях вимоги до точності диктуються економічними міркуваннями. Вимоги до точності повинні бути обґрунтованими і їх не можна завищувати, бо чим ви­ща точність вимірювань, тим більше при інших однакових умовах потрібно ресурсів та часу для виконання експерименту. Крім цього, чим точніші та чутливіші прилади, тим вони звичайно складніші, вимагають кваліфікованішого обслуговування.

Означення основних термінів з планування вимірювального експерименту дає ГОСТ 24026–80 "Исследовательские испытания. Планирование эксперимента". Згідно з цим стандартом план експерименту – це сукупність даних, що визначають кількість, умови та послідовність виконання дослідів. Мета планування – підвищення ефек­тивності одержання інформації про об'єкт дослідження, що потрібно для побудови його моделі, яка виражає залежність його вихідних величин від вхідних факторів, або для оцінювання параметрів моделі, якщо вона заздалегідь вибрана. Вибір моделі визна­чається не тільки властивостями об'єкта, але й її призначенням, вимогами адекватності, простоти та компактності.

Вимірювальні експерименти поділяють на пасивні та активні. Планування пасив­них експериментів полягає в оптимізації збирання та опрацювання інформації про об'єкт дослідження без впливу дослідника на факторний простір. При активному експе­рименті дослідник задає рівні факторів. В однофакторному активному експерименті змінюють рівні одного фактора при фіксованих рівнях інших факторів. В багатофакторному експерименті змінюють рівні декількох факторів при однакових комбінаціях інших факторів.