ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ ПРИ ВИКОНАННІ БУДІВЕЛЬНИХ РОБІТ ВЗИМКУ

Розробка котлованів і траншей у мерзлому ґрунті. Ґрунт, що підлягає розробці, повинен бути по­передньо підготовленим і розмороженим. Мерзлі ґрунти розробляють різними способами; буро-підривним, ударним, різанням машинами та механізмами, відпаюванням різними джерелами тепла (електро­енергією, гарячою водою, парою). Найбільш надійний спосіб — механічний із застосуванням бульдозера з розпушувальними зубами на тракторах Т-130, Т-180. Розробляючи ґрунт ударним способом, потрібно забезпечити людей від поранення частинками фунту, що розлітаються. Для цього відділяють охоронну зону та встановлюють захисні сітки перед склом кабіни ме­ханізаторів. Перебування робітників ближче ніж за 5 м від місця робіт заборонено. Вибухові роботи про­водять спеціалізовані організації відповідно до техні­чної документації далеко від промислових чи житло­вих будівель.

При прогріванні мерзлого фунту електрострумом робітник може бути травмований, якщо він попаде на оголені проводи. Щоб запобігти електро-травмуванню, майданчик обгороджують, а для проведення струму за­стосовують шлангові кабелі типу КРПТ або гумові типу ПРГ-500. У разі просівання ґрунтів гарячою водою чи парою персонал застережують від опіків, майданчики обгороджують і здійснюють постійний технічний нагляд.

Цегляні роботи. Під час виконання цих робіт не­безпека виникає, як правило, внаслідок прорахунків у технічній документації у визначенні геологічних умов та незадовільного авторського нагляду. Тому цегляні роботи, виконані узимку, потребують особливого кон­тролю за якістю. Проводять роботи під безпосереднім наглядом Інженерно - технічних працівників, а також н§ менше трьох разів на добу записують у журнал виконання робіт температуру, за якої робилась цегляна кладка. Електропрогрівання проводять під на­пругою 220…80 В,

Бетонні роботи. Взимку монолітні роботи обов'язково прогрівають найпоширенішим методом – електропрогріванням. Оскільки це потребує підвищеної обережності, ділянки електропрогрівання обгороджують і освітлюють, а лампи встановлюють на відстані не менш як 3 м від межі електро-небозпечної ділян­ки. Цю роботу виконують електромонтери, застосо­вуючи Індивідуальні засоби захисту, при напрузі, не вищій ніж 380 В, а при напрузі 220 В прогрівають неармований бетон. Хлорид кальцію та Інші розчини, що їх застосовують як прискорювачі, використовують тільки розведеними I набирають черпаками з довги­ми ручками. Щоб запобігти опікам, застосовують роспіратори та рукавиці. При паро-прогріванні ретельно Ізолюють паропровід, вентилі та крани.

тема 12. ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ ПРИ МОНТАЖІ КАРКАСНИХ, ПАНЕЛЬНИХ І БЛОЧНИХ БУДІВЕЛЬ

Загальні вимоги техніки безпеки. Монтажними роботами повинні керувати досвідчені Інженерно-технічні працівники відповідно до ПВР і технологічних карт, де передбачаються всі заходи безпеки. Основними причинами травматизму під час монта­жу конструкцій є:

- недотримання технологічної послідовності мон­тажу збірних конструкцій;

- несправність такелажних пристосувань та непра­вильне стропування конструкцій;

- відсутність огорож пристроїв І відповідного об­ладнання для цих робіт;

- відсутність засобів Індивідуального захисту та нагляду за їх застосуванням.

Проект виконання монтажних робіт погоджують з відповідними відомствами і організаціями, максимально механізують, використовуючи справні машини та механізми. Бригадир, який керує монтажем, і всі мон­тажники повинні ознайомитися з ПВР та технологіч­ними картами, дотримувати послідовності операцій застосування допоміжних пристроїв, особливо розчалок, траверс, якорів, стропів та засобів стропування.

Перед монтажем конструкції та устаткування очи­щають від бруду, льоду та іржі, намічають осьові лінії та у разі необхідності підсилюють конструкції наклад­ками. Конструкції без монтажних петель піднімати заборонено; на них влаштовують драбини, риштуван­ня, помости, тимчасове кріплення тощо. Подаванням конструкції на висоту керує одна особа — бригадир, майстер чи виконроб. При великих відстанях, що не охоплює зір, з машиністами встановлюється дистан­ційний зв'язок.

Розстроповують елементи монтажу тільки після міцного і надійного закріплення їх. Фарбування та антикорозійний захист конструкцій і обладнання про­водять до початку монтажу, а в місцях стиків конст­рукцій — після монтажу.

Щоб запобігти небезпеці, особливу увагу приділя­ють своєчасному випробуванню, оглядам та ремонту стропів та інших пристроїв і обладнання. Під час мон­тажних робіт забороняється:

- перебувати робітникам в захватці на розташо­ваних нижче поверхах;

- горизонтально підтягувати збірні елементи кра­ном, перш ніж їх підняти;

- допускати тертя стропів, тросів та інших при­строїв чи перелом їх на гострих ребрах конструкцій; щоб уникнути цього, підкладають дерев'яні підкладки;

- порушувати правила і норми складування залі­зобетонних конструкцій;

- виконувати монтажні роботи в котлованах, де є тріщини на похилах або несправності в кріпленнях;

- переносити конструкції краном над робочим місцем монтажників;

проводити монтажні роботи, коли сила вітру до­сягає 15 м/с і більше або настає ожеледь, гроза чи падає великий сніг, а також монтувати вертикальні глухі панелі, якщо сила вітру становить 10 м/с і більше;

- залишати підняті елементи у висячому положенні.

Тимчасові розчалки монтованих елементів закрі­плюють за надійні опори. Для роботи монтажників застосовують інвентарні риштування і помости.

Для пересування монтажників по конструкціям за­стосовують спеціальні міцні й надійні монтажні дра­бини, трапи і пересувні помости (рис.8). Для пе­реходів по нижньому поясу ферм застосовують на­тягнутий міцний канат для карабінів застережних по­ясів. Місця закріплення запобіжних поясів вказує май­стер.

Під час монтажу уникають розгойдування еле­ментів, а стропують їх інвентарними стропами, облад­наними ковшами (рис.9) і пристроями, які замика­ються (рис. 10).

Змонтовані міжповерхові перекриття будинків об­городжують поручнями заввишки 1м з бортовими і середніми проміжними елементами і обладнують по­переджувальними сигналами.

До монтажних робіт допускаються робітники, які досягли 18 років, мають III розряд і вище та стаж ро­боти більше року. Вони повинні пройти медичний огляд, вивчити правила техніки безпеки, скласти ек­замени і отримати посвідчення. їх забезпечують вип­робуваними запобіжними поясами, касками, спецвзуттям та спецодягом.

Рис. 8. Інвентарні драбини (а) пересувні мости (б):

1 – драбина, яку навішують на проміжні елементи конструкцій; 2 – драбина, яку зачіпляють за верх конструкцій; 3 – пересувна стрем’янка з площадкою; 4 – телескопічний котючий столик-поміст.

Заходи безпеки при монтажі каркасних буді­вель. Для зручності елементи каркаса складають у штабелі з прокладками, що дає змогу підводити стро­пи під елементи, не кантуючи і не піднімаючи їх. Не можна гнути монтажні петлі, які повинні виготовляти­ся з гарячекатаної арматурної сталі і мати потрійний запас міцності, до встановлення елемента в проект­не положення. Забороняється монтувати елементи наступного поверху, не закінчивши роботи на нижньо­му, а також роботи, пов'язані з закріпленням і зварю­ванням вузлів і стиків.

Блоки сходових маршів І площадок встановлюють одночасно та обладнують їх поручнями, Монтовані конструкції спочатку закріплюють лише тимчасово. Наприклад, колони закріплюють за допомогою кондукторів (рисі 1а,б,я), потім їх вивіряють та приво­дять у проектне положення.

Якщо кондукторів не­має, то колони кріплять металевими розчалками чи дерев'яними клина­ми (рис. 11,в). Розчалок повинно бути не менше трьох, що кріпляться до хомута, а внизу — до якорів, бетонних масивів або плит.

При кріпленні клинами з кожного боку колони потрібно встановлювати по два клини, тобто вісім на всю конструкцію* Знімати стропи з підкранових балок чи кроквяних ферм можна тільки після їх тимчасового кріплення розтяжками або кондукторами. | Збирання конструкцій, нарізання різі, згинання труб, підганяння стиків виконують у спеціально призначе­них для цього місцях.

Заходи безпеки при монтажі панельних буді­вель. Зовнішні і внутрішні панелі безкаркасних буді­вель розстроповують лише після встановлення їх у проектне положення та закріплення спеціальними тимчасовими пристроями. Ці роботи виконують з ру­хомих драбинок або столиків. Користуватись пристав­ними драбинами заборонено.

Є кілька способів тимчасового кріплення панелей, зокрема за допомогою струбцин (рис. 12), коли кріплення встановлюють, не знімаючи стропів з панелей. Після кріплення панель можна розстроповувати. Балконні плити, як правило, закріплюють тимча­совими спеціальними пристроями. Монтажники по­винні працювати в запобіжних поясах. Забороняється складати панелі на перекриттях. Спеціальні кондук­тори (тури) піднімають та опускають плавно за допо­могою чотиривіткового стропа, а підняту панель про­носять краном поза будовою. І

Під час монтажу панелей перекриття робітники не повинні перебувати в небезпечній зоні. Лише після опускання панелі, коли до місця її встановлення за­лишається менше ЗО...40 см, вони виходять з безпечної зони і встановлюють панелі в проектне положення. Наступні панелі монтажники монтують з укладеної раніше.

Заходи безпеки при монтажі стін з великих блоків. Для цих робіт застосовують спеціальні зах­ватні пристрої (рис. 13) або стропи. Перш ніж підніма­ти блок, на стіну наносять розчин, а після встановлен­ня блока в проектне положення строп розслаблюють,

перевіряють правильність виконаної роботи, розстроповують і ні в якому разі блок не зсовують. Монтаж наступних поверхів здійснюють тільки після закін­чення монтажу нижчого. Перебування монтажників на стінах чи блоках, що монтуються, заборонено. Не можна знімати тимчасові кріплення з будь-яких кон­струкцій без надійного встановлення їх. Щоб запо­бігти травмуванням людей, монтажну зону обгород­жують, вночі освітлюють і не допускають туди сторонніх осіб. На території монтажної зони вивішують попе­реджувальні знаки, а над входами в будівлю влашто­вують надійні навіси.

Заходи безпеки при монтажі будівель з об'єм­них елементів. Під час виконання цих робіт мон­тажники і весь персонал повинні додержувати ПВР і технологічних карт (особливо при розвантаженні об'ємних елементів), а також правил безпеки з вантажопідіймальними механізмами, перевіряти надійність хрестоподібних та просторових чотирикут­них траверс. На кутах під кожну кімнату попередньо встановлюють маяки. у

Ці роботи проводять під постійним наглядом інже­нерно-технічних працівників. Монтажники крім запо­біжних поясів забезпечуються спецвзуттям.

Заходи безпеки при монтажі сталевих конст­рукцій. При монтажі основних несучих елементів встановлюють постійні або тимчасові Зв'язки, щоб одержати більш надійні просторові системи. Уста­новлювані колони до підняття обладнують монтажни­ми драбинами, а при висоті цих драбин понад 5 м вони повинні мати дуги з вертикальними зв'язками.

Для тимчасових кріплень конструкцій застосову­ють такі засоби: для колон — анкерні болти, кондук­тори чи розчалки; для кроквяних ферм — розчалки; для підкранових балок та підкроквяних ферм — бол­ти; для зварних конструкцій — фіксуючі болти.

При монтажі ферм встановлюють перехідні містки, обгороджені перилами, а переміщуватись по нижніх поясах ферм можна лише тоді, коли є натягнутий трос для кріплення запобіжних поясів. Це особливо сто­сується покрівельників, для яких роблять проходи зав­ширшки не менш як 0,8 м, обгороджені з обох боків поручнями заввишки 1 м. На ці проходи вони повинні підніматися по спеціальних драбинах. Для переходу з ферми на ферму застосовують пересувні чи переносні трапи з поручнями. На вузлах каркасів монтажники працюють з підвісних колисок, а зварні роботи викону­ють з підвісних помостів та інших пристроїв.

Монтаж тонкостінних конструкцій резервуарів, газ­гольдерів проводять з риштувань, помостів, підвіше­них до раніше змонтованих конструкцій. Особливість цієї роботи полягає в тому, що потрібно монтувати металеві листи та збирати царги. До виконання мон­тажу допускаються зварники, які досягли 18 років,

пройшли медичний огляд, спеціальне навчання, скла­ли екзамен з техніки безпеки та одержали посвідчен­ня на право проведення електрозварювальних робіт і кваліфікацію не нижче 2-ї групи з електробезпеки.

Умови надійності вантажозахватних і монтаж­них пристроїв. У комплекс вантажозахватних, мон­тажних і такелажних пристроїв входять стропи, ста­леві і прядив'яні канати, траверси і різні захвати, гаки (основного і допоміжного підйомів, грейфери тощо).

Від справності та надійності цих засобів значною мірою залежать безпека і надійність роботи вантажо­підіймальних машин (кранів, підіймачів, лебідок тощо). При використанні вантажопідіймальних механізмів застосовують сталеві канати, які повинні мати серти­фікат (свідоцтво) заводу-виготовлювача про випро­бування і місце виготовлення їх. Без цих даних зас­тосовувати канати категорично забороняється.

Якщо в канаті є обриви дротиків, вм'ятини, зменшуєть­ся його діаметр, то використовувати його забороняєть­ся. Канат бракують, якщо обірвані дротики на кроку зсукування досягають кількості, наведеної у табл. 4.

Таблиця 4

Норми бракування сталевих канатів з обмеженою серцевиною

У разі наявності поверхового зношення чи корозії дротиків граничну кількість обривів дротиків каната при його бракуванні зменшують відповідно до таких даних:

Якщо вканаті обірвана прядка, його також бракують. Особ­ливо важлива надійність кріплення кінців каната на барабані втачковій чи поліспастовій обоймі, на конструкціях машин. Надійність розраховують на витягу­вання канатів під дією найбільших зусиль. На бара­банах канат закріплюють за допомогою накладних планок та затискують болтами; в інших місцях — пет­лями на кінці каната чи затискачем. Петлі завжди накладають на сталевий ківш, призначений для плав­ного обгинання та захисту каната від перетирання і скручення. Розрахункова кількість затискань залежить від діаметра каната і змінюється в межах від 3до В. У процесі експлуатації канати очищають і змащують, що зменшує зношення і тертя їх. Розчалки і вантажні канати для невеликих вантажів застосовують з пря­див'яних канатів, просочених гарячою смолою, або ка­натів з капрону чи перлону.

Особливо важливі в цих пристроях гаки, які виго­товляють кованими або штампованими з мартенівсь­кої сталі спокійного плавлення. Для більш надійно­го фіксування канатів і стропів у зівах гаків роблять запобіжники у вигляді скоб, що шарнірно закріплю­ються на гаку. На гаках не повинно бути тріщин, над­ривів чи скривлень, а зношення їх у зівах не повинно перевищувати 10% проектної висоти розрізу в да­ному місці. І

На гаку обов'язково вказують його номер за стан­дартом, назву завода виготовлювача і дату випуску.

Найпоширенішими вантажозахватними пристроями є стропи — універсальні, спеціальні, напівавтоматичні.

Стропи бувають гнучкої і жорсткої конструкції. Гнучкі стропи виготовляють з відрізків канатів, до яких належить універсальний полегшений та багатоскла­довий. Жорсткі стропи поділяють на траверси і захвати. Плити перекриттів, фундаментних блоків підніма­ють стропами, які називають «павуком». Для монтажу колон застосовують пристрої з напівавтоматичними замками, які звільняються шляхом витягання штирів мотузками, а також пристрої з дистанційним керу­ванням з кабіни стрілового крана.

Для монтажу збірних залізобетонних ферм, балок і плит великих розмірів найнебезпечнішими е жорсткі траверси. їх також застосовують при монтажі мета­левих конструкцій, наприклад, царг, повітронагрівачів, кожухів домен, секцій радіощогл, кроквяних ферм ве­ликих прольотів, що дає змогу не підсилювати їхні по­яси для сприймання монтажних навантажень. Засто­сування траверс наближає умови піднімання до умов, в яких буде працювати конструкція. Усі стропи випро­бовують перед початком роботи на навантаження, які в 1,25 рази більші за розрахункові. Випробування проводять навантаженням протягом 10 хв. В процесі екс­плуатації вантажозахватні пристрої оглядає особа, яка відповідає за їхній стан: траверси через 6 місяців, стро­пи і тару — через 10 днів, а інші захвати —- через 1 місяць. Наслідки огляду заносять у журнал.|.

Для швидкого і правильного застосування робо­чих інструментів і пристроїв їх фарбують у різні коль­ори (червоний, жовтий, зелений — сигнальні; синій, білий, сірий, чорний — допоміжні кольори). Вантажо­захватні засоби застосовують стандартними, заводсь­кого виготовлення, що мають клеймо і бирку, де мон­тажна організація повинна проставляти назву пристрою, реєстраційний номер, рік виготовлення, вантажопідй­омність, число, місяць і рік наступного випробування, назву організації.

ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ ПРИ МОНТАЖІ, ЕКСПЛУАТАЦІЇ І ДЕМОНТАЖІ РИШТУВАНЬ ТА ПОМОСТІВ

Загальні вимоги. Під час виконання майже всіх видів будівельно-монтажних робіт використовують риштування та помости. Риштування встановлюють на всю висоту будівлі, а помости — на змонтоване перекриття в межах одного поверху і тільки в разі потреби роблять другий ярус. Правилами техніки безпеки дозволяється застосовувати тільки інвентарні риштування і помости, які виготовляють за типовими проектами, оскільки вони відповідають всім вимогам роботи на висоті, а індивідуальні використовують лише з дозволу головного інженера.

Інвентарні риштування і помости повинні мати пас­порт заводу-виготовлювача, що гарантує їхню якість. За типами ці засоби поділяють на: риштування, помо­сти, вишки, колиски, площадки. За способом встанов­лення вони бувають вільно-стоячі, переставні, пересувні, приставні, підвісні і навісні. Засоби підмощування по­винні мати рівні робочі настили з зазором між дош­ками не більш як 5 мм, а при розташуванні настилу на висоті 1,3 м і більше — огорожі і бортові елементи. Щити настилу можна з'єднувати один на один тільки по їхній довжині, проте кінці елементів, що стикуються, повинні бути розміщені на опорах і перекривати їх не менш як на 0,2 м в кожний бік.

Поверхню фунту, де встановлюють риштування, пла­нують, трамбують, відводять з неї поверхневі води. Зво­дячи риштування, їх кріплять до стін будівель. Види і місця кріплень вказують у ПВР. Якщо в проекті чи в інструкції заводу-виготовлювача немає рекомендацій, то їх кріплять не менше ніж через один ярус для крайніх стояків, через два прольоти для верхнього ярусу і од­ного кріплення на кожні 50 м² проекції поверхні риш­тувань на фасад будинку. Риштування і помости, що їх встановлюють заново, заввишки до 4 м можна експлу­атувати тільки після прийняття їх виконробом чи май­стром, реєстрації в журналі, а заввишки понад 4 м — після прийняття комісією, призначеною начальником будівельно-монтажного управління, і оформлення акта. Кожний працюючий повинен знати максимально до­пустимі навантаження на помости і риштування, для чого на видних місцях вивішують плакати із схемами і допустимими навантаженнями, кількістю контейнерів, ящиків з розчином тощо. Працюючи з риштувань, по­трібно виділити та обгородити небезпечну зону.

Через кожні 10 днів риштування оглядає виконроб чи майстер, особливо після дощу, механічних впливів. Після цього дефектні риштування виправляють і їх повторно приймає комісія. Між стінами споруджува­них будівель і робочим настилом риштувань має бути простір, який не повинен перевищувати 50 мм при цегляній кладці, 150 мм при оздоблювальних робо­тах. Залежно від виду виконуваних робіт ширину на­стилу встановлюють у ПВР, але вона не може бути меншою ніж: для цегляних робіт —- 2 м; штукатурних — 1,5 м; малярних — 1 м.

Щоб можна було вільно проходити по проміжно­му настилу, висота ярусу повинна становити не менш як 1,8 м.

Причини травматизму при використанні риштувань і помостів класифікують як технічні (проектні), органі­заційні і технологічні. До першої категорії належать причини, викликані незадовільним проектуванням за­собів, неправильною методикою розрахунку і невірним вибором коефіцієнта запасу пружності тощо.

До другої категорії належать причини недостатньо­го технічного керівництва чи нагляду — переванта­ження риштувань, застосування випадкових опор, не­правильне кріплення, відсутність надійних настилів та наявність динамічних впливів елементів конструкцій, зокрема зачеплення гаками за конструкції риштувань, різке опускання вантажу на настил, вплив вібрацій­них навантажень під час роботи вібраторами.

Третя категорія причин пов'язана з низькою які­стю виготовлення елементів конструкцій, відхилення­ми від проектних розмірів при монтажі і демонтажі їх, незабезпеченням надійного кріплення та правильно­го опирання риштувань з урахуванням місцевих умов. Обвалення можуть бути спричинені також невідпов­ідністю фактичних розмірів прольотів і висоти ярусів, заміною елементів, яких не вистачає, іншими без до­статнього розрахунку.

Забезпечення поздовжньої і поперечної стійкості риштувань і помостів. Основним факто­ром забезпечення надійності цих конструкцій є правильнийпідбір при розрахунку стояків, поперечок, на­стилів, діагональних зв'язків і розпірок. Риштування розраховують на максимальне навантаження, що за­лежить від виду робіт, маси застосовуваних матері­алів, інвентаря, транспортних засобів, а також наяв­ності людей. |

Монтуючи риштування, забезпечують його по­слідовність по ярусах і на всю довжину монтованої секції. Під кожну пару стояків підкладають дошки зав­товшки більш як 50 мм. їх монтують тільки справними конструкціями відповідно до специфікації. Жорсткість і стійкість риштувань забезпечуються горизонталь­ними в'язами та кріпленням до стін споруди, зазна­ченим в проектах. Наприклад, для цегляної кладки їх кріплять за допомогою анкерів, закладених у стінах, для опоряджувальних і ремонтних робіт — спеціаль­ними інвентарними пробками в стінах чи іншими за­собами. Інші кріплення виконують відповідно до проекту. Монтаж, експлуатацію і демонтаж конст­рукцій проводять під керівництвом відповідальної осо­би, призначеної наказом. Поблизу проїздів риштуван­ня встановлюють на відстані більш як 0,6 м від транспортних засобів.

У сучасних умовах найкраще застосовувати помо­сти — пакетні та шарнірно-панельні, висоту яких можна легко змінювати завдяки рухомості опор, що дає змогу швидко переобладнати робочі місця для ведення робіт на наступному ярусі.

Особливу увагу слід приділяти застосуванню інвен­тарних підвісних струнних риштувань, які підвішують до кронштейнів спеціальної конструкції. їх викорис­товують для кам'яної кладки та опоряджувальних робіт. Ці конструкції можна експлуатувати лише після випробування їх статичним навантаженням, що пере­вищує розрахункове на 25%, та складання акта комісії. Підвісні колиски з лебідками підвішують тільки на сталевих канатах, опори для яких повинні спиратись на несучі стіни через укладені під опори підкладки. Встановлюючи лебідки, призначені для піднімання і спускання колисок, на землі, потрібно особливу увагу приділяти їх закріпленню. Після закінчення робіт колиски опускають на землю під керівництвом відповідальної особи.

Підвісні риштування і помости можна експлуату­вати після монтажу, якщо проведено випробування

протягом 1 год. статичного навантаження, що пере­вищує нормативне на 20%. Підіймальні помости вип­робовують також на динамічне навантаження, на 10% вище від нормативного. Наслідки випробувань фіксу­ють в акті приймання їх чи в журналі робіт.

Якщо швидкість вітру становить понад 10 м/с, не допускається переміщення риштувань і перебування на них людей чи матеріалів.

Часто на будівлях, особливо при капітальних ре­монтах, використовують випускні риштування, що спираються на випущені з будинку консолі (пальці), які мають відповідні розрахункові дані. При цьому риштування не повинні перевертатись і зсуватись, а при великій довжині консолей чи завантаженні риш­тувань їх підпирають підкосами (рис. 14), які опира­ють на врубки та скріплюють скобами чи болтами. Риштування обгороджують перилами заввишки не менш як 1 м.

На будовах часто застосовують дерев'яні або ме­талеві приставні драбини завдовжки не більш як 5 м. Нижні кінці драбин для їх закріплення повинні мати гострі металеві шипи для опирання, гумові кінцівки тощо. Східці мають бути врізані, не рідше ніж через 2 м їх закріплюють стяжними болтами. Драбини зав­довжки понад 5 м, починаючи з висоти 3 м, обгород­жують дугами, розміщеними на відстані не більш як 0,8 м одна від другої і з'єднаними між собою не менш як трьома смугами.

Приставні драбини без робочих площадок засто­совують тільки для переходу між окремими ярусами будівель і для виконання робіт, під час яких робітник неповинний упиратися в конструкції. І 1 Випробування риштувань і помостів.

Враховуючи специфічні складні умови роботи риштувань і помостів та трудність забезпечення не руйнівності, перед застосуванням їх випробовують інже­нерно-технічні працівники, які складають акт.

Підвісні риштування і помостивипробовують про­тягом 1 год. статичним навантаженням, що на 20% більше від розрахункового, а підіймальні помости — протягом 15 хв. динамічним навантаженням, що на 10% перевищує розрахункове. Після цього складають акт на допуск до роботи.

Підвісні колиски і вишки перед початком роботи оглядають і випробовують статичним навантаженням, що перевищує розрахункове на 50%, а динамічне — на 10%, після чого складають акт. €

Сталеві канати для підняття колисок розрахову­ють на дев'ятикратне напруження. Не можна працю вати на колисках та вишках при швидкості вітру по* над 10 м/с (5 балів) і під час грози.

Риштування і помости розраховують на максималь­не навантаження, яке залежить від виду робіт, фак­тичної маси матеріалів, інвентарю, транспортних за­собів, а також від кількості людей, що працюють. Настили і поперечки, що їх підтримують, в риштуван­нях для кам'яних та штукатурних робіт перевіряють на дію зосередженого вантажу масою 130 кг (маса людини з вантажем), та розраховують на рівномірно розподіляюче навантаження: для кам'яної кладки — 2500 Н/м², для штукатурних робіт — 2000 Н/м² і для монтажних — 1000 Н/м². Несучі поперечки розрахо­вують аналогічно: розрахунок балок на двох опорах з консоллю як статично визначальна система, при цьому зв'язок консольного кінця поперечки з анкерним кріпленням не враховують.

Захист риштувань від грози. Дія блискавки поді­ляється на первинне і повторне її проявлення. До первинних належить безпосередній контакт блискавки з риштуваннями, до повторних —- електростатична індукція, електромагнітний вплив струму грозового розряду та електромагнітні хвилі, що спричинюють ви­никнення високих потенціалів, шкідливих для людей. У цьому випадку для захисту людей передбачають блискавковідводи, що складаються з блискавкоприймачів, струмовідводів і заземлювачів.

Для блискавкоприймачів застосовують металеві труби діаметром 60 мм та завдовжки не менш 3,5 м, які з'єднують з верхніми кінцями стояків. Кінець труби сплющують та заварюють. Струмовідводами є сто­яки риштувань, а також можуть бути стрижньові і тросові блискавкоприймачі. Кількість блискавкоприймачів встановлюють з урахуванням загальної дов­жини риштувань, висоти блискавковідводів та захис­ної зони, яка дорівнює не менше ніж 2 м над рівнем робочого настилу, а відстань між блискавкоприймачами не перевищує 20 м.

Якщо немає постійних заземлювачів, то ними мо­жуть бути металеві труби діаметром 60...70 мм, які забивають у землю та з'єднують між собою дротом та смуговою сталлю завтовшки не менш як 6 мм. Кількість труб та глибина, на яку їх заглиблюють, за­лежить від характеру і вологості і ґрунту. Опір зазем­ленню для металевих трубчастих риштувань повинен бути не більше як 10...20 Ом. Якщо стояк металевих риштувань знаходиться в землі і цим створюється опір заземленню не більш як 15 Ом, то виконувати спеціальне заземлення не обов'язково.