Тема 10. ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ ПРИ АНТИСЕПТУВАННІ, ЗАГОТОВЛЕННІ, СКЛАДАННІ І МОНТАЖІ ДЕРЕВ'ЯНИХ БУДІВЕЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ

Заходи безпеки під час цих робіт вже було част­ково розглянуто в параграфі 34, тому викладемо лише деякі з них. При проведенні вищезгаданих робіт не­щасні випадки бувають з таких причин:

- несправність деревообробних верстатів чи інструментів, невміння на них працювати;

- неправильне встановлення риштувань і конст­рукцій, виконання робіт без запобіжних поясів і ого­рож;

- неправильне застосування пристроїв для роз­кріплений конструкцій, захаращеність робочих місць тощо.

Оскільки столярні вироби поставляють на будо­ви з деревообробних заводів переважно готовими, на будівельному майданчику потрібно зосередити увагу на безпеці збирання, підготовки і монтажу цих конструкцій.

При застосуванні ручних інструментів небезпека може бути у разі їх несправності, неправильного кори­стування, а також використання інструментів не за призначенням. Для ручних інструментів дерев'яні ручки виготовляють з твердих і в'язких порід (берези, граба, бука, кизилу) вологістю не більше ніж 12%. Рукоятки повинні бути гладенькими, надійно закріпленими і мати потовщення у місці держання, а ударна частина інстру­мента не повинна мати тріщин, задирок.

Зубила застосовують для рубання металу. Праці­вник, який виконує цю роботу, має бути в захисних окулярах із скельцями, що не б'ються.

Гайкові ключі повинні щільно прилягати гранями до гайки, подовжувати ключі трубами заборонено, а ковальські кліщі мають відповідати розмірам поковок. Гострі частини інструментів захищають надійними фут­лярами, а робочі інструменти зберігають в ящиках або сумках. Під час виконання робіт ручною пилкою за­бороняється направляти пилку пальцем, розпилювати матеріал на коліні. Розпилюваний матеріал потрібно надійно закріплювати. При різанні стамескою не можна підтримувати оброблюваний предмет в напрямі руху леза стамески, а також різати на себе і на вису. При свердлінні перевіряють надійність свердла в патроні. Напилками та рашпілями можна працювати лише тоді, коли їхні ручки скріплені кільцями.

На деревообробних верстатах можуть працювати робітники, ознайомлені з їхньою будовою, безпекою праці, які склали екзамен і мають спеціальний допуск до роботи. Перед початком роботи перевіряють надійність кріплення і всіх систем верстата. Змащу­вати, чистити і ремонтувати верстат, а також приби­рати відходи можна лише після вимкнення його. Якщо обробляють матеріал, довший ніж 2 м, то з обох боків верстата встановлюють роликові столи.

На циркульні пилки і фугувальні верстати короткі деталі подають штовхачами. Верхні зуби диска цир­кулярної пилки повинні виступати над розпилюваним матеріалом не менш як на 50 мм.

Щоб запобігти пошкодженню шкіри масляними ан­тисептиками, застосовують спеціальні пасти і масти­ла. Ванни, де проводять антисептування, надійно за­криваються, і доступ до них забороняється, а після закінчення робіт їх звільняють від розчину і промива­ють водою. Обладнання та інструменти, а також тару з-під хімікатів знезаражують і зберігають в окремих приміщеннях.

ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ ПРИ ПОКРІВЕЛЬНИХ РОБОТАХ

Основними причинами травматизму покрівельників є падіння з висоти, опіки гарячою смолою, порізи рук покрівельною сталлю, удари по руках молотком. Виконувати ці роботи можна лише після перевірки виконробом, майстром разом з бригадиром надійності несучих конструкцій покрівлі і огорож. При похилах покрівлі більш як 20° робітники застосовують за­побіжні пояси і надійно закріплені трапи завширшки не менш як 0,3 м з поперечними планками для упи­рання ніг. Розміщувати матеріали на покрівлі можна тільки у відведених проектом місцях, дня чого при­значені переносні майданчики.

Під час перерв інструменти та матеріали закріп­люють або прибирають з покрівель. Елементи покрівлі і окремі деталі подають уже заготовленими. Не мож­на працювати на даху під час голольоду, туманів, гро­зи та вітру швидкістю понад 15 м/с. При виконанні робіт на м'яких покрівлях з рулонних матеріалів на мастиках та ізоляційних робіт покрівельників захища­ють від дії шкідливих речовин, а також від опіків.

Особливу увагу приділяють вимогам безпеки праці під час приготування бітумних мастик і доставляння їх на робоче місце. Котли повинні бути справними, щільно закриватись кришками, що не горять, і мати прилади для замірювання температури. Не можна ви­користовувати у роботі бітумні мастики з температу­рою, вищою 180°С. Котли встановлюють з невеликим похилом у бік, протилежний топці, на відведених для цього майданчиках. Завантажувати котел більш ніж на 3/4 об'єму (при приготуванні холодних мастик на 2/3 об'єму) забороняється. Відстань до найближчих будівель та складів повинна бути не меншою ніж ЗО м, а до побутових приміщень —15 м. Біля кожного котла постійно має бути комплект протипожежних засобів. Сировину й паливо розміщують на відстані не меншій ніж 5 м від котла.

Готуючи бітумні мастики, спочатку в котел заванта­жують бітум марки Б-ІІІ, а після того як він розплавиться і почне пінитись, додають невеликими шматками бітум марки Б-V. Сирий і холодний бітум добавляти в гарячу масу не можна, щоб запобігти його викиданню з котла. Бітумну мастику подають бітумопроводом чи спеціальними машинами, а в разі необхідності пере­носять в закритих конусних бачках із щільними криш­ками. Наповнюють бачки не більш ніж на 3/4 об'єму. Для механічного нанесення гарячих мастик викорис­товують установки СО-100, СО-122, а для нанесення бітумно-кукерсольних мастик під час проведення гідро- і пароізоляційних робіт — установки ПКУ-35М. При виконанні цементно-піщаної гідроізоляції перед перекачуванням розчину випробовують установки на воді під тиском 1,5 МПа протягом З0 хв.

ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ ПРИ ЗАБИВАННІ ПАЛЬ

Нині в будівництві широко застосовують палеві фундаменти, що скорочують земляні роботи, а при без-підвальних спорудах їх зовсім не виконують. Викори­стовують в основному залізобетонні забивні палі квадратного зрізу завдовжки 3...12 м. Перед почат­ком робіт перевіряють надійність копрів, правильність підвішування молота, надійність канатів та розтяжок, а також надійність шлангів, по яких проходить пара чи стиснене повітря. При цьому шланги повинні вит­римувати тиск, удвічі більший, ніж робочий. На кожній коперній установці повинні зазначатися гранична маса палі й молота і запобіжна висота піднімання ван­тажозахватного пристрою, а також влаштована зву­кова сигналізація. Обслуговуючий персонал має пра­цювати в захисних касках.

Під час забивання паль і після закінчення роботи копер закріплюють протиугінними пристроями, а при пересуванні їх перевіряють стан рейок. Під час перерв молот копра опускають і закріплюють, а установку розкріплюють розтяжками, щоб не перекинулась. Пра­цювати з копрами при швидкості вітру 15 м/с і більше та під час грози не можна. Забороняється також піднімати молот і палі одночасно.

Заглиблюючи палі за допомогою віброзанурювача, потрібно забезпечити щільне і надійне його з’єднання з пальовим наголовником, а також вільний стан підтримувальних канатів. Під час перерв механізм вимикають. Палі встановлюють безперервно, до повного їх закріплення на місці. Залишати палю висячою забороняється. Якщо палі зрізують, то треба передбачити захист від раптового падіння їх.

Тема 11. ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ ПРИ ОПОРЯДЖУВАЛЬНИХ РОБОТАХ

Штукатурні роботи. Під час виконання цих робіт причинами нещасних випадків можуть бути: падіння робітників з риштувань, колисок, а також предметів з висоти; бризки окропу частинок негашеного вапна або хімічних речовин, які застосовують узимку; несправність будівельних механізмів; недостатня кваліфікація робітників; неправильні прийоми роботи.

Внутрішні штукатурні роботи починають після влаштування перекриттів, встановлення перегородок, віконних та дверних коробок, вентиляційних коробів тощо. Виконують ці роботи з інвентарних помостів, а також із пересувних столиків, які обгороджують з боків. Суцільні або стрічкові помости повинні мати поручні по всьому периметру. Штукатур повинен працювати в комбінезоні, а для насікання поверхні мати захисні окуляри із скельцями, які не б’ються, і рукавиці.

Зовнішні штукатурні роботи виконують з інвентарних риштувань чи пересувок баштових помостів. Сходові клітки штукатурять із спеціальних помостів, у яких одна пара стояків коротша за другої. Як правило, транспортування розчину і пристосувань механізоване. Якщо ж обсяг робіт невеликий, то користуються драбинами. Настили виконують заввишки не менш як 1,5 м, завширшки 40 мм.

Роботи з хлорованими розчинами. Хлоровані розчини застосовують лише для зовнішніх штукатурних робіт. Під час виконання внутрішніх робіт ними можна оштукатурити тільки радіаторні ниші, оскільки в процесі тверднення розчину в повітря виділяється шкідливі для людей газоподібний хлор.

Приготовляють хлорований розчин у приміщеннях заввишки не менше як 3,25 м і об’ємом з розрахунку 40 м³ на одного працюючого. У приміщенні влаштовують припливно-витяжну вентиляцію, а припливний отвір розташовують на висоті 1 м від підлоги.

Хлорований розчин зберігають в окремому при­міщенні, в якому не повинно бути вибухових, мастиль­них і вогненебезпечних речовин та в тарі, яка щільно закривається. Працюють з цим розчином у щільному одязі, гумових рукавицях і чоботях, обов'язково наді­ваючи респіратори або протигази. Готувати хлоро­ваний розчин на відкритому повітрі потрібно на відстані, не меншій ніж 500 м від житлових приміщень, а робота з ним у підвалах та виїмках заборонена.

Застосовуючи взимку соляну кислоту, слід пам'я­тати, що вона може спричинити опіки тіла. Тому, роз­бавляючи її , потрібно лити не воду в кислоту, що зу­мовлює бурхливу реакцію з виділенням великої кількості теплоти, а навпаки, кислоту у воду, а також застосовувати всі засоби індивідуального захисту (рес­піратори, захисні окуляри, гумові рукавиці, чоботи).

Сушіння приміщень. Після штукатурних робіт, особливо в зимовий час, треба просушувати приміщен­ня нагрівальними приладами, що працюють на рідко­му паливі, газі й електроенергії. Застосовувати манга­ли, жаровні, бочки з відкритим вогнем заборонено.

Для просушування приміщення призначені також калорифери на рідкому пальному (гас, бензин), га­зові пальники різноманітних конструкцій, що працю­ють від газової мережі або на зрідженому пропан-бутані з балона, електрокалорифери, що підтримують у приміщенні високу температуру (до 30^вС). Усі уста­новки повинні бути відрегульовані, за ними стежать під час роботи. Робітники проходять спеціальне на­вчання і вивчають протипожежні правила.

Калорифери, які не охолонули, не можна ремонту­вати і заливати в них бензин чи гас. Вони повинні мати металеві кожухи та надійні підставки. Відстань між балонами з газом і діючим пальником становить не менш як 1,5 м, а до електропроводів – не менш як 1 м. Перебування людей більше 3 год. у приміщеннях, що сушаться, заборонено.

Малярні роботи. Зовнішні малярні роботи виконують з риштувань або колисок. Робітники, які фарбують металоконструкції чи світлові ліхтарі на висоті, повинні користуватися запобіжними поясами. Внутрішні малярні роботи виконують з інвернарних помостів.

Застосовуючи фарби, що виділяють шкідливі пари, у будівлях потрібно відчинити вікна, забезпечити добру вентиляцію або наскрізне провітрювання приміщень. Під час роботи з нітрофарбами користують­ся респіраторами, після її закінчення миють руки теплою водою з милом. Категорично заборонено ку­рити. Перебування людей у пофарбованих при­міщеннях не повинно перевищувати 4 год. Робіт­ники, які працюють з небезпечними речовинами, через кожні три місяці проходять медичний огляд, їх обов'язково забезпечують ізолюючими присто­суваннями та теплою водою для миття рук. Вико­нуючи малярні роботи розпилюванням фарб, треба вжити заходів проти пожеж та вибухів парів. При фарбуванні внутрішніх поверхонь цистерн застосо­вують переносні вентилятори.

Під час варіння та розігрівання оліфи, воску, кані­фолі та інших матеріалів потрібно запобігати попа­данню вологи у посуд, в якому варять, а також розбриз­куванню і займанню оліфи, воску тощо. Заповнювати казан, в якому варять оліфу, слід не більше ніж на 3/4 його об'єму, а температура розчинника повинна бути нижчою від температури кипіння.

Роботи з нітрофарбами виконують надворі або в при­міщенні, де є припливно-витяжна вентиляція. Курити та використовувати вогонь у таких місцях заборонено.

Робітників, які працюють у колерній майстерні, за­безпечують індивідуальними засобами, а майстерню обладнують припливно-витяжною вентиляцією.

Перхлорвінілові лакофарбові матеріали і розчин­ники для них отруйні, тому зберігати їх потрібно у вогнестійких, заглиблених у землю приміщеннях з приплив­но-витяжною вентиляцією.

Електродвигуни повинні бути вибухобезпечними, а вимикачі — винесені в безпечне місце. Працювати з перхлорвініловими сполуками слід у протигазах і з примусовою подачею повітря.

Стару олійну фарбу всередині приміщення випа­люють за допомогою паяльних ламп при постійному наскрізному провітрюванні.

Порожню тару від лакофарбових матеріалів вино­сять в окреме приміщення. Фарбуючи покрівлю, ко­ристуються запобіжними поясами, страхувальними мотузками і м'яким нековзним взуттям.

Очі захищають від пилу, пари, фарбового аерозо­лю захисними окулярами, а шкіру — спеціальними па­стами та мазями, які після роботи насухо витирають; тіло миють теплою водою з милом.

Заходи безпеки під часроботи на розчинона­сос них і пневматичних апаратах. Останнім часом для механізації оздоблювальних робіт застосовують розчинонасоси і пневматичні апарати, які потрібно ретельно випробувати перед початком роботи на тиск, що в 1,5 раза перевищує його робочий тиск. Слід також перевіряти наявність на манометрах і запобі­жних клапанах пломб і строків випробування мано­метрів. Ці дані записують у журнал робіт або в акт.

Робота механізмів під тиском, що перевищує за­значений у паспорті, заборонена. Всі ремонтні робо­ти виконують тільки після зняття тиску і відімкнення машин. Розриви у шлангах з'єднують спеціальними хомутами, а не дротом. Шланги не повинні перегина­тись, мати тріщини, продувають їх тільки за відсут­ності сторонніх людей.

Між сплавниками, які повинні працювати в за­хисник окулярах, і мотористами має бути справна зву­кова і світлова сигналізація, а зона дії штукатурних апаратів — обгороджена і мати попереджувальні на­писи. Зупиняти роботи на цих апаратах можна, лише перекривши вентиль і знявши тиск у шлангах.

Склярські роботи. Основними причинами трав­матизму під час виконання цих робіт є порізи рук, пошкодження очей, падіння з висоти тощо. Оскільки не можна різати скло, внесене з морозу, мокре і не обігріте, його розкроюють, як правило, централізова­но, в спеціально обладнаному приміщенні, на спеці­альних столах розміром 1^х3 м, оббитих повстю. Відхо­ди скла складають у ящики. Глухі віконні рами склять до їхнього установлення, монтаж та протирання скла фрамуг виконують із застосуванням запобіжного по­яса. При склінні багатоповерхових будівель скло по­винно подаватися механізовано, а також має бути визначена небезпечна зона, що охороняється. Вітрин­не скло підвозять і розвантажують механізовано, йо­го переносять листами, а встановлюють з риштувань чи підвісних колисок. Світлові ліхтарі та вікна верх­нього освітлення склять з драбин завширшки не менш як 60 см, на які через кожні ЗО...40 см прибивають поперечні бруски перерізом 4х6 см, які повинні мати гаки для закріплення.

Облицювальні роботи. Під час проведення цих робіт потрібно вжити загальних заходів з техніки без­пеки. Насікаючи бетонні, залізобетонні і цегляні по­верхні, а також обробляючи камінь, робітники повинні користуватися захисними окулярами і рукавицями. Відколюють, підрізають і свердлять камінь і плитки справними інструментами і пристроями. Глазуровані і метлаські плитки ріжуть спеціальними різцями з твердих сплавів.

Магнолітову або ксилолітову масу готують на відкритому повітрі або у вентильованих приміщеннях, застосовуючи респіратори, а всю підготовчу роботу, пов'язану з облицюванням, виконують на землі. Щоб зменшити шкідливу дію синтетичних матеріалів, особ­ливо при влаштуванні лінолеумних та пластикових підлог, застосовують захисні засоби (респіратори, про­тигази, захисні окуляри, рукавиці), а також захисні ма­стила і пасти. Робітники, які працюють з хлорвінілом, смолами, дихлоретаном, проходять медичний огляд раз в 6 місяців, а із стиролом, полістиролом, дивінілом і розчинниками (бензолом, толуолом, ксилолом і складними спиртами) — раз на рік. Приміщення, де ратним обміном повітря на годину; робітники повинні мати захисні окуляри, респіратори, а в деяких випад­ках—і протигази.