Прояву сили й потужності з використанням двох циклів

ВИДИ СИЛОВОЇ ПІДГОТОВКИ

Протягом багатьох років одні популярні види силової підготовки змінювали інші. Розглянемо деякі з них.

Тренування, виконуване у статичному режимі. Силові тренувальні навантаження, котрі виконуються у статичному режимі, з'явилися на початку XX ст., однак популярності набули тільки у середині 50-х років завдяки серії досліджень, проведених німецькими ученими. Результати цих досліджень показали, що силове тренування, виконуване у статичному режимі, приводить до значного приросту сили і її ефективність набагато перевищує таку після тренувальних навантажень, виконуваних у динамічному режимі. У наступних дослідженнях не вдалося отримати такі самі результати, але тренування у статичному режимі залишається важливою формою підготовки, особливо ефективної при проведенні післяопераційної реабілітації, коли іммобілізована кінцівка не може працювати у динамічному режимі. Статичний режим роботи сприяє процесу відновлення, знижує ступінь м'язової атрофії та втрати сили.

Пліометрика. Відносно новий вид силового тренування, виконуваного у динамічному режимі, — пліометрика — став популярним у середині 70-х — на початку 80-х років для поліпшення стрибучості. Запропонована у якості своєрідної проміжної ланки між швидкісним та силовим тренуваннями пліометрика основана на рефлексі розтягнення м'язів, котре забезпечує рекрутування додаткової кількості рухових одиниць. Наприклад, для збільшення силових якостей м'язів-розгиначів колінного суглоба спортсмен виконує стрибок з висоти 18 дюймів на землю, приземлюється, трохи зігнувши ноги у колінному суглобі, і потім вистрибує вгору внаслідок потужного скорочення м'язів-розгиначів колінного суглоба (рис. 3.12). Можливий ряд різних варіантів виконання такого стрибка, наприклад, стрибок на ящик і з ящика, стрибок з обтяженнями тощо.

Провівши детальний аналіз літератури, присвяченої пліометриці, Бобберт дійшов висновку, що цей вид силового тренування не є кращим за більш традиційні методи силового тренування.

Тренування в ексцентричному режимі. Інший вид силового тренування, виконуваного у динамічному режимі, передбачає акцентування уваги на ексцентричну фазу. В ексцентричному режимі здатність м'язів переборювати опір на 30 % вищий, ніж у концентричному. Теоретично вплив цього більш високого стимулу на м'яз має привести до більшого приросту сили.

Разом з тим проведені до цього часу дослідження не переконують, що ексцентричний режим занять є більш ефективним, ніж концентричний чи статичний. Результати недавніх досліджень, однак, показали доцільність сполучення ексцентричної фази режиму роботи з концентричною для забезпечення максимального приросту сили та обсягу м'язів.

Вправи з обтяженнями. Останнім часом багато спортсменів вертаються до використання вправ з різними обтяженнями замість тренажерів, що заповнили ринок за останні 25 років. На думку спортсменів та багатьох тренерів, використання обтяжень є більш ефективним, ніж використання тренажерів.

При використанні обтяжень спортсмен повинен контролювати масу, котру він піднімає, рекрутуючи при цьому велику кількість рухових одиниць не тільки тих, що тренують, але й інших м'язів, щоб утримати рівновагу. Тренування з обтяженнями більшою мірою відповідає принципу специфічності, зокрема, це стосується футболу.

Використання електростимуляції. М'яз можна стимулювати, пропустивши через нього або його руховий нерв струм. Цей метод (електростимуляція) дуже ефективний для запобігання значного зниження рівня силових якостей та розміру м'язів при іммобілізації кінцівок, а також відновлення силових здатностей у період реабілітації. Він також використовується у процесі підготовки фізично здорових іспитованих (включаючи спортсменів), оскільки сприяє розвиткові м'язової сили. Однак приріст сили, котрий дає метод електростимуляції, не набагато перевищує той, котрий має місце при використанні традиційних методів. Спортсмени використовують цей метод як доповнення до звичайних програм силової підготовки, однак, як показують результати досліджень, така практика не дає відчутних результатів з огляду на додаткове збільшення рівнів сили, потужності або підвищення спортивних результатів.

СПЕЦИФІЧНІСТЬ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ

Як було відмічено у «Вступі до фізіології вправ і спорту», ефективність спортивного тренування багато у чому залежить від його специфічності. Біг на довгі дистанції навряд чи поліпшить силові якості важкоатлета, а силове тренування зі значною величиною опору не приведе до поліпшення результату у бігу на довгу дистанцію. Тому при плануванні програми силової підготовки, спрямованої на розвиток сили та потужності, слід ретельно враховувати потреби конкретного виду спорту.

Приріст сили внаслідок силової підготовки багато у чому зумовлений швидкістю виконання вправ. Якщо спортсмен виконує роботу з високою швидкістю,то максимальний приріст сили спостерігається при проведенні тестування також з високою швидкістю. Саме тому більшості спортсменів необхідно хоча б частину тренувального заняття проводити з високою швидкістю, оскільки це є сутністю більшості рухів у спорті. Приріст сили багато у чому обумовлений також структурою виконання рухів, тобто чим ближча структура рухів до змагальної, тим ефективнішим є тренувальне заняття.

Силова підготовка має відповідати принципу специфічності. Хоча б частина тренувального заняття має включати виконання рухів, максимально наближених до змагальних, включаючи їх структуру та швидкість

Нині ще не зовсім ясно, як забезпечити специфічність програм тренувальних занять силової спрямованості для забезпечення максимальних результатів. Програми силової підготовки можуть не поліпшувати спортивні результати. Костілл виявив значний приріст сили у плавців внаслідок програми силової підготовки, однак спортивні результати при цьому не поліпшилися порівняно з тими, що дають звичайні тренувальні заняття з плавання.