Професійна діяльність зпдно з потребами ринку праці

Рис. 1.3. Можлива структура вищої та спеціальної професійної освіти України

БСО - базова середня освіта, ПСО - повна середня освіта,

СПО - спеціальна професійна освіта.

В цій структурі ми свідомо уникаємо таких поять, як базова та повна вища освіта, бо бакалаврат слід розглядати не лише, як підго­товчий щабель для здобуття ступеня магістра, а й як вагомий ін­струмент, що сприяє зайнятості на ринку праці в сучасних умовах.

Заслуговує також серйозного обговорення запровадження ба­зового циклу в межах першого циклу вищої освіти, що має сприяти збільшенню можливостей вибору студентами майбутньої професії.

Структура ступенів "бакалавр - магістр- доктор"

Ця структура мае багатовікову традицію, яка була започатко­вана ще у середньовічних європейських університетах, які виникли у Свропі наприкінці XI століття. Першим університетом був Болон­ський університет, який постав на базі правничої школи, заснова­ної, як вважають, у 1088 році (статус університету йому було нада­но спеціальною хартією, яку оприлюднив у 1158 році імператор Фридрих І Барбаросса). Болонський університет був дуже популяр­ним закладом освіти, про що свідчить велика кількість учнів, які там навчались. Наприклад, у ХШ столітті кількість учнів Болонсь­кого університету сягала ]0 тисяч. Інші найстаріші університети Європи: Кембрідж (1209), Окфорд (2-а половина XII - початок ХШ ст.), Паризький - Сорбонна (1215). Саламанкський (1218), Лісабон­ський (1290), Празький - Карлів університет (1348), Краковський (1364), Віденьський (1365), Гейдельбергський (1386).

Перші середньовічні університети являли собою корпорації студентів-школярів (школяр - по латині scolarius) та викладачів-магістрів (магістр - по латині magister - начальник, наставник), зві­дки пішла й назва цих закладів - Universitas magistrorum et scoiarium. Студенти та викладачі (колеги) мешкали у гуртожитках -колегіумах, коледжах, де відбувалися й заняття, які мали форму ле­кцій та диспутів.

Типовий середньовічний університет складався з чотирьох фа­культетів - підготовчого (факультет мистецтв) та трьох вищих -правничого, медичного та теологічного. На факультеті мистецтв, який згодом отримав назву філософського, викладали так звані сім вільних мистецтв, які поєднувалися у тривіум (trivium) - граматика, риторика, діалектика (логіка) та квадривіум (quadrivium) - арифме­тика, геометрія, астрономія, музика. Після оволодіння курсом три-віума та складання відповідного іспиту школяру присуджувався ступінь бакалавра мистецтв (слово "бакалавр" походить від пізно-латинського "baccalarius", яким називали дворову прислугу, підвасалів - від "Ьассаіагіа" - маєток, володіння). Після оволодіння кур­сом квадривіума - ступінь магістра мистецтв (magister artium liberalium). У дореволюційній Росії ступінь магістра існувала навсіх факультетах, крім медичного. Ступінь магістра присуджувалася випускникам університетів після складання усних іспитів (особи, що витримали іспити, називалися магістрантами) та публічного захисту дисертації, схваленої факультетом.

Випускникам правничого, медичного та теологічного факуль­тетів після захисту дисертацій присуджувався ступінь доктора від­повідних наук (доктор права, доктор медицини, доктор теології). Згодом ступінь доктора стали присуджувати і випускникам філо­софських факультетів (доктор філософії). Ступінь доктора наук вперше стала присуджуватися Болонським університетом у 1130 році. В дореволюційній Росії ступінь доктора наук присуджувалася особам, які мали cry пінь магістра та захистили докторську дисер­тацію.

Середньовічні університети були автономними від держави, міських властей та церкви, мали свою юрисдикцію, яка регулюва­лася статутами.

Таким чином, в університетах історично склалися два цикли підготовки - перший - початковий (undergraduate) та другий - заве­ршальний (graduate). Перший цикл дає змогу отримати ступінь ба­калавра, другий - магістра. Після завершення повного курсу вищої освіти за допомогою аспірантури (post graduate) здобувається сту­пінь доктора наук (доктора філософії).

Саме цю структуру циклів вищої освіти, не конкретизуючи на­зв ступенів (окрім докторського звання) пропонують документи Болонського процесу. Необхідність повернення до двоциклічної освіти продиктована, звичайно, не прихильністю до традицій, а, в першу чергу, потребами сучасного ринку праці, а також індивідуа­льними потребами студентів і академічними потребами закладів освіти. Важливою перевагою структури ступенів "бакалавр - ма­гістр" є те, що ця структура є визнаною в багатьох країнах світу.

У багатьох європейських країнах ще й досі існує одноциклічна вища освіта, яка не встигає задовольняти потреби ринку праці, що неухильно зростають. Наявність короткого першого циклу, на дум­ку фундаторів Болонського процесу, мас дозволити більш швидке поповнення ринків праці європейських держав. Про це, а також про інші аспекти впровадження коротких циклів вищої освіти, йшла мова на семінарі з проблем ступеня бакалавра в Гельсінкі 16-17 лютого 2001 р. До речі, на цьому семінарі здобуток першою циклу ототожнювався зі ступенем бакалавра, а другого - зі ступенем магістра.

На гельсінкському семінарі було зафіксовано, що ступінь "бакалавр" є кваліфікацією вищої освіти, для здобуття якої необхідно 180 - 240 залікових кредитів (ECTS). Термін навчання на здобуття цього ступеня має складати 3-4 роки. Було також зазначено, що ступінь "бакалавр" можна здобути як у традиційних університе­тах, так і у професійно-оріситованих закладах вищої освіти. Голо­вна перевага бакалаврських програм полягає в їх індивідуальній гнучкості, сприяє мобільності, а також взаємодії навчання з пра­цею. Добре сплановані програми бакалаврського ступеня зменшать кількість відрахувань студентів і допоможуть цим студентам у про­суванні на європейському ринку праці. Програми бакалаврського ступеня можуть і повинні мати різку орієнтацію та бути багатопро-фільними, щоб відповідати індивідуальним та академічним потре­бам, а також вимогам ринку праці. Для збільшення прозорості важ­ливо, щоб специфічна спрямованість, профіль і результати навчан­ня щодо здобуття певної кваліфікації були включені в назву ступе­ня і пояснені в Додатку до Диплома, що видається студенту. Інфо­рмація з різних навчальних програм повинна бути відкритою, щоб студенти могли свідомо вибирати ту чи іншу програму.

На семінарі відзначалося, що навіть ті бакалаврські програми, що є проміжними і передбачають продовження навчання, мають бути самостійними. їх не слід сприймати як частину тривалішого навчального плану, оскільки деякі студенти можуть змінити напрям навчання або продовжити його в іншому навчальному закладі. Було підкреслено, що в деяких сферах ступінь "бакалавр" не може бути самостійною кваліфікацією для набуття повної професійної компе­тентності. Хоча й у цих сферах проміжні кваліфікації мають право на існування. В усіх сферах програми бакалавра та магістра по­винні мати механізми спадкоємності як у межах одного й того самого сектору вищої освіти, так і між різними секторами.

На семінарі в Гельсінкі відзначалася важлива роль фактору міждисциплінарності в структурі "бакалавр - магістр". Недостатньо лише реформувати структуру вищої освіти. У Європі відчувається гостра потреба в прозорості і порівнянності взаємозамінних ключо­вих умінь і очікується, що випускники з дипломами бакалавра і ма­гістра різних спеціальностей будуть володіти такими уміннями. Над розробкою таких загальних настанов повинні працювати всі європейські інститути вищої освіти і їх мережа, що включає профе­сійні і інші зацікавлені організації.

На закінчення сформулюємо коротко переваги структури "ба­калавр - магістр":

• структура "бакалавр - магістр" стала світовим стандартом і сприяє визнанню європейських ступенів в Свропі і світі;

• структура "бакалавр - магістр" сприяє задоволенню індивідуа­льних освітніх потреб студентів;

• структура "бакалавр - маг істр" сприяє задоволенню академічних потреб закладів освіти;

• структура "бакалавр - магістр" сприяє задоволенню потреб рин­ку праці.