Сутнісні характеристики Болнського процесу

Не викликає сумнівів, що Болонський процес шукає шляхи зближення систем вищої освіти головним чином у країнах ЄЕС і Євросоюзу. З одного боку, у Європі в наявності різноманіття моделей вищої школи. З іншого, - прагнення до співробітництва й інтеграції в масштабах континенту. Тут криється своєрідна енергетика конвергенції системи вищої освіти. Формування до 2010 р. європейського освітнього простору підлягає задачам: збільшити здатність випускників до працевлаштування; підвищити мобільність громадян; наростити потенціал конкурентноздатності вищої освіти і тим самим - престиж Європи

Побудова більш гармонічної, погодженої системи освіти найкраще характеризується формулою «упорядковане різноманіття»? А поки йде інтенсивний пошук засобів і механізмів зближення національних систем. Європейський освітній простір, по думці багатьох учасників процесу, немислимо без європейського дослідницького простору. Андріс Барблан, Генеральний секретар CRE - Асоціації Європейських Університетів вважає, що зростаюча ідентичність освітніх систем стане базою для присутності і функціонування європейського вищої освіти у всіх куточках планети.

З'їзд європейських ректорів у м. Саламанка підкреслив, що «релевантність європейському ринкові праці повинна бути різноманітним чином відбита в навчальних програмах, у залежності від того, коли передбачається працевлаштування: після завершення першого чи другого ступенів. Можливість працевлаштування в умовах безперервної освіти щонайкраще забезпечується за рахунок якісного навчання, розходжень у підходах і курсових профілях, гнучкості освітніх програм з декількома фазами початку і закінчення навчання, а також розвитком соціальних навичок і компетенцій, таких як комунікації і мови, уміння мобілізувати знання, вирішення проблем робота в команді...» [31]. Перші ступені повинні відрізнятися розмаїтістю: чи готувати до конкретної роботи або служити базою для продовження навчання (по інтегрованому навчальному плані).

Що стосується мобільності, то університети Європи почали здійснювати значні зусилля до її активізації щодо мобільності студентів (60 % потоку студентів у Європі направляються в три країни: З'єднане Королівство, Німеччину і Францію [3]). При цьому розрізняють мобільність «вертикальну» і «горизонтальну». На форумі у Саламанці зазначалося, що не можна замінювати реальну мобільність віртуальної. «Проте, необхідний, - записано в Підсумковому документі в редакції від 2 травня 2001 р., - є загальноєвропейський підхід до віртуальної мобільності і транснаціональної освіти» [31].

Потрібно розрізняти два явища: транснаціональну вищу освіту й інтернаціоналізацію вищої освіти. Перше означає, що освіта, отримана в одній країні в рамках ВНЗ іншої країни, Транснаціональна освіта поставляється приватними провайдерами через структуру кампусів (у branch campus), franchise (франчайзінг), офшорні інститути, за допомогою Internet (освіта в режимі on-lain). Воно здійснюється здебільшого англійською мовою. Спостерігається відкрита експансія транснаціональної освіти, її швидке поширення в Європі. Цей факт, по визнанню європейських експертів, досить довго ігнорувався. Виникає цілий новий сектор вищої освіта поряд із традиційною, національною, регульованою державою, системами. Існують досить виправдані побоювання, що в транснаціональній освіті верх візьмуть комерційні цінності. Нерідко реакція на транснаціональна освіта буває полярною: або виключити її з міжнародної практики, або підкорити цю «гру» «національним правилам». Очевидно, верх візьме більш зважений підхід до стандартів якості цього виду освіти, заснований на визнанні відповідними державами і національними компетентними організаціями іноземних приватних провайдерів. У всякому разі, така думка взяла гору на з'їзді ректорів у м. Саламанка. Проблема транснаціонально освіти (як головну тему) обговорювалася на зустрічі керівників вищої освіти і глав союзів ректорів в Авейро в квітні 2000 р. Складена схема транснаціональної освітньої діяльності і позначені проблемні поля, у тому числі щодо визнання, конкурентноздатності і якості цього сектора вищої школи. Результати зустрічі представлені в Мальпе (Швеція). У цілому виражена тривога з приводу слабкої стурбованості академічних кіл і урядових структур питаннями, породжуваним розширенням транснаціонально освіти. Розглянуто можливість (необхідність?) її розвитку за рахунок модулів і програм з європейським змістом, європейською орієнтацією і європейською організацією.

Поняття «інтернаціоналізація вищої освіти» охоплює:

1) обмін викладачами і студентами;

2) міжнародні академічні зв'язки;

3) особливі навчальні плани.

Термін «інтернаціоналізований навчальний план» розкритий Центром досліджень і інновацій в області освіти (CERI). Детальний аналіз навчальних планів такого роду зроблений Нідерландською організацією за міжнародне співробітництво у вищій освіти -Nuffic [див. 14].

Інтернаціоналізований навчальний план – це «навчальний план з міжнародною орієнтацією у змісті освіти, націлений на підготовку студентів для здійснення (професійної/суспільної) діяльності в міжнародній культурній обстановці і призначений для вітчизняних і/або іноземних студентів».

Прийнято наступну типологію таких планів.

Це навчальні плани:

- з інтернаціональним змістом навчальних дисциплін (наприклад, європейське право);

- у які традиційні предметні галузі збагачені за рахунок міжнародного порівняльного підходу (скажемо, міжнародна порівняльна педагогіка);

- які спрямовані на підготовку фахівців з визначених міжнародних професій (міжнародний бізнес-менеджмент і т.п.);

- заборон на міграцію і зміну законів, що регулюють ринки праці [31]