Новаційність як основа формотворчості художника-модельєра

Праця сучасного художника-модельєра екстра-класу є творчим проце­сом, внаслідок котрого з'являється особливий твір ужиткового мистецтва. Одяг "від кутюр" оцінюється як твір прикладного мистецтва, адже він створюється в одиничному екземплярі на засадах новизни, неповторності, унікальності виро­бу. Його поява грунтується не лише на технологічній майстерності дизайнера та його асистентів, а й на їх фантазії, уяві, натхненні, інтуїції, ерудиції. Від екс­клюзивного одягу вимагається не тільки технологічна, конструктивна, стилі­стична досконалість, він повинен бути принципово новіш хоча б в окремих своїх елементах.

Підґрунтям новаційної діяльності художника-модельєра може виступи­ти багато чинників: ознайомлення зі зразками вбрання народів світу; вивчення історії костюма, передусім європейського; нове наукове відкриття, на основі якого виникає новий технологічний прийом; поява новітніх матеріалів; ви­вчення різних предметних форм природного середовища, які навіюють уяв­лення про новий силует чи кольорове поєднання; власна фантазія абощо.

Створення принципово нового елемента костюма є досить рідкісним явищем у світі сучасної моди. Найчастіше новацією виступає запровадження предмета, котрий використовувався раніше у традиційному костюмі певного народу або аристократичному костюмі якоїсь епохи.

Наприклад, у 1955 році французькі художники-модельєри Юбер Жива-нші та Кристобаль Баленсіага здивували публіку сукнею-сорочкою. Це був пе­ріод масового захоплення вбранням неоромантичного стилю, у витоків котрого стояв П'єр Карден.

Ідея сукні-сорочки була не новою в історії європейського костюма, про­тотипом такого одягу була сукня стилю ампір - шмиз. Така ж ідея використо­вується і в традиційному вбранні багатьох народів, зокрема в українському народному жіночому костюмі. У 20-х роках народний костюм Київської губер­нії, котрий складався з юбки (верхньої кофти), плахти (спідниці), довгої сороч­ки з розширеними рукавами та подолом, надихнули на оригінальне конструк­тивно-стилістичне рішення відомого російського модельєра Надію Ламанову. Роботи Н. Ламанової, В. Мухіної та Є. Прибильської, з якими вони виступили на Всесвітній виставці у Парижі у 1925 році, були навіть удостоєні "Гран-прі". В колекції використовувалась ідея вживання довгої сукні, котра нагадувала жіночу сорочку традиційного слав'янського убрання. Новаторська діяльність Ю. Живанші та К. Баленсіага полягала у повторному запровадженні сукні-сорочки. "Нове - це добре забуте старе", - колись по-філософськи зазначила білошвейка французької королеви Марії-Антуанетти.

Однак, ідея використання плаття, силует та покрій якого нагадують со­рочку, в 50-х роках не прижилась серед масового споживача. Своїм "другим народженням" таке вбрання зобов'язане іншому європейському художникові-модельєру - їв Сен-Лорану. Власне, в сучасну моду його увів саме він, запро­понувавши сукню, вільну до талії та вузьку в стегнах, котра доповнювалась шкіряним або тканинним поясом. Деякий час така сукня мала комірець, подіб­ний до коміра чоловічої сорочки. Згодом його вживання стало необов'язковим. А своєю значною популярністю сукня-сорочка зобов'язана американському дизайнеру одягу Ральфу Лорену. Визнання такого вбрання та масове захоплен­ня ним відбулось у 80-х роках XX століття. Модифікацією сукні-сорочки є су-кня-блузон, яка у верхній частині повторює обриси блузона, а в нижній щільно обтягує стегна. Нижче талії воно доповнюється поясом або має підкреслення резинкою, котра втягнута у куліску.

Новим предметом гардероба сучасної жінки став бодисьют, запрова­джений американським художником-модельєром Донною Каран. Це своєрід­ний цільнокрійний "гібрид" кофточки або светра з трусиками. Ідея Каран ори­гінальна, вона виявилась плідною для світу сучасної моди. Бодисьют дає можливість у поєднанні зі спідницею з такого ж матеріалу створити оригіналь­ний ансамбль жіночого вбрання стрункого, вишуканого і зручного силуету. Він нагадує сукню, особливо при використанні додатково пояса. Тут одна деталь костюма не накладається на іншу, що створює можливість підкреслити струн­кість власниці такого одягу.

Пошити бодисьют можна з різних матеріалів: шовкового крепу, тонкої шерсті, трикотажу тощо. Основна вимога до таких тканин - вони повинні бути досить м'якими; якщо це потрібно, еластичними; легко драпіруватись. При його створенні досить часто застосовується еластичне мереживо. Новація Д. Ка-ран не тільки вплинула на сучасну манеру жінки одягатися, а й стимулювала розробку нових видів еластичних та трикотажних тканин, нових матеріалів, наприклад, лайкри. Завдяки останній тканина набуває значної еластичності, що робить можливим м'яке драпірування одягу, пошитого з такого матеріалу. Трикотажна еластична тканина легко розтягується і повертається до своєї пер­вісної форми. В бодисьюті можна піти на роботу, якщо доповнити його піджа­ком, чи використати в якості повсякденного домашнього одягу, або вжити як вбрання для прийому гостей. Все залежить від його кольору, тканини, предме­тів костюма та аксесуарів, які доповнюватимуть це вбрання.

Поява такого різновиду жіночого вбрання, як постійного елемента гар­дероба сучасних європейок та американок, зобов'язана передусім фантазії кон­кретного дизайнера - Донни Каран. Запропонований нею одяг виявився потрі­бним сучасній жінці. Його своєрідним прототипом виступив пляжний костюм та спортивне вбрання. Новаційність діяльності художника-модельєра полягала у створенні нового предмета жіночого вбрання та в незвичному поєднанні його з іншими елементами сучасного жіночого одягу.

Новаційність творчості дизайнера може також виражатися в тому, що він вперше почав вживати певну тканину або матеріал для якогось елеме­нта костюма, котрий раніше ніколи не використовувався до нього відомими європейськими кутюр'є. Так в 1965 році паризький художник-модельєр П'єр Карден зробив справжній фурор у світі моди, запропонувавши чоловіче вбран­ня зі шкіри: куртки, піджаки, плащі, брюки тощо. Але використання шкіри, як матеріалу для пошиття вбрання, далебі не нове в історії людської культури. Пригадаймо хоча б шкіряні піджаки, які були популярні в 20-30-х роках XX століття (період громадянської війни, індустріалізації та колективізації) в Радянському Союзі. Шкіру використовували аборигени Північної Америки, де вона досить своєрідно оброблялась, мова йде про замш. Високого рівня оброб­ки шкіри досягли народи Азії, де теж практикувалось пошиття одягу зі шкіри. Адже, шкіра є міцним і довговічним матеріалом. Пошитий з нього одяг прак­тичний і довговічний. Таку одежу застосовували в Європі, передусім, предста­вники деяких професій, наприклад, моряки. П. Карден по-новому оцінив мож­ливості даного матеріалу. Його ідея виявилась плідною, одяг зі шкіри почав користуватися популярністю, насамперед, у середовищі споживачів молодого та середнього віку. Згодом і жіночий гардероб збагатився таким вбранням. У наш час спостерігається чергове зростання інтересу до одягу зі шкіри.

Келвін Клайн був першим художником-модельєром, який розпочав ши­ти спортивне та ділове вбрання з шовкової тканини. Тривалий час шовк вважа­вся виключно тканиною для святкового одягу. До того ж його сприймали як тканину, котра швидко виходить з ужитку через свою недовговічність і тендіт­ність. К. Клайн докорінно змінив уявлення сучасних споживачів та дизайнерів про дану тканину. Він розкрив її естетичні та технологічні можливості - підкреслив, що шовк є особливо блискучим матеріалом, котрий легко драпіруєть­ся та фарбується в різноманітні кольори. Модельєр створює з шовку різномані­тні предмети жіночого гардероба: брюки, блузи, спідниці, костюми, сукні. Во­ни елегантні і практичні. Напрям своєї манери в моді американський художник-модельєр охарактеризовує як створення "сучасного одягу для сучас­ної жінки".

Іноді художник-модельєр може створити вбрання, котре раніше не ви­користовувалось. Його своєрідність зумовлена конструктивною новизною або новизною його функціонального призначення. Нині в європейських і американ­ських країнах широко використовується плаття для коктейлю. Такої сукні в гардеробі сучасної жінки раніше не було. В урочистих ситуаціях використову­вались вечірні сукні. їх шили з дорогих тканин, найчастіше оксамиту або шов­ку. Декор такої сукні був незначним і елегантним. Досить часто подібна сукня була дуже довгою - "до підлоги". її доповнювали дорогоцінностями та хут­ром, як аксесуарами. В побуті, наприклад, при святкуванні сімейних ювілеїв, застосовувались святкові сукні. їх шили з менш дорогої тканини, однак вони рідко мали значну довжину. Святкову сукню часто рясно оздоблювали. При можливості жінка доповнювала її коштовностями, але найчастіше біжутерією. Плаття для коктейлю є немов би проміжним варіантом між вечірнім та свят­ковим. Така сукня створюється з дорогої тканини, але прикрашається досить стримано. Вона не є довгою, у неї простий силует - приталений або прямокут­ний за формою. У ній можна відвідати ресторан, завітати в гості, сходити на музичний вечір або потанцювати на дискотеці. Ідея його створення належить Габріель Шанель.

Нею ж запропонована ще одна новинка жіночого костюма, котра отри­мала назву свого винахідника. Костюм-шанель має певну конструктивну особ­ливість. Тут піджак не має комірця та лацканів, формою покрою нагадуючи морський кітель. Таке вбрання - елегантне та жіноче. Його можна використо­вувати і в урочистих випадках, і як діловий костюм. У 60-х роках минулого століття його найчастіше шили з грубого за структурою твіду, декоруючи у морському стилі. Сучасна мода пропонує й інші варіанти матеріалу, кольору та оздоблення. Але покрій такого вбрання не зазнав суттєвих конструктивних змін.

Принципово новим явищем в історії костюма стала поява одягу-міні, ідея котрого належить американському художникові-модельєру Мері Куант. Свою урочисту ходу таке вбрання розпочало в Англії в 60-х роках XX століття. М. Куант запропонувала не тільки конструктивну новинку костюма, зменшив­ши його довжину вище колін. Вперше за всю історію жіночого вбрання воно набуло такої довжини. Нею був запроваджений новий естетичний ідеал жінки, котра має носити подібне вбрання - стрункої, з плоскою спортивною фігу­рою, високої на зріст, із формами тіла, які властиві підліткам-акселератам. Завдяки вдалій рекламній кампанії та принадності манекенниці Леслі Хорнбі-Твіггі мода на міні-вбрання стала популярною. Вже декілька разів спостерігався "міні-ренесанс" на теренах європейської та американської моди. За свою новацію Куант була навіть у 1966 році нагороджена орденом Британської ім­перії за заслуги в британському експорті.

Дизайнер може створити незвичний костюм, застосувавши нові, оригі­нальні аксесуари чи способи оздоблення одягу, надавши незвичних форм дрібним елементам вбрання. Наприклад, світ моди здивував американський художник-модельєр Тод Олдем. Він створює оригінальний і красивий одяг, застосовуючи простий, класичний силует. Але в його виробах вражають ... ґудзики: у вигляді собачок, кісток, фруктів, овочів, чайників, годинників і тому под. Його відома фірмова сорочка білого кольору з такими ґудзиками користується незгасаючою популярністю у покупців. Фантазія автора не має меж. Ним можуть використо­вуватись, навіть, пробки від винних пляшок чи старовинні монети в якості ґу­дзиків.

Новаторський підхід Т. Олдема ґрунтувався виключно на його невичерп­ній фантазії. Завдяки цьому він вдихнув "нове життя" у петлі та застібки, вико­риставши їх як своєрідну оздобу. Зараз модною новинкою вважається застібка-клевант. Ця відома в історії костюма деталь одягу робить звичайний, за класич­ним покроєм, предмет оригінальним та вишуканим. Красивою оздобою вбрання в Олдема може виступити й обточна петля, якщо її зроблено з тканини іншого кольору, ніж саме вбрання.

Новаційний підхід дизайнера до формотворення в дизайні одягу також полягає у поєднанні різних стилів. Наприклад, через вживання елементів класич­ного і романтичного стилів можна досягти особливості виразності ділового кос­тюма та підкреслити жіночість його власниці.

Використання дизайнером незвичних матеріалів для аксесуарів чи дета­лей одягу, вживання незвичних форм або технології їх створення формують авангардний стиль у сучасній моді. Ідеї Тода Олдема є плідними та перспектив­ними для сучасної модної індустрії. Вони знаходять позитивний відгук і в спо­живачів, оскільки розширюють уявлення про можливості окремих елементів вбрання. Завдяки фантазії художника-модельєра одяг набув багато нових елеме­нтів, засобів і способів декорування. Його естетична функція отримала нове джерело формотворення. Завдяки новаціям дизайнера збільшилась можливість створення багатоваріантної одежі у вбранні "масового споживання".

Загалом у витоків новацій художника-модельєра стоять його власний життєвий досвід, рівень освіченості, здатність не по-буденному оцінювати ті чи інші предмети костюма, котрими багата історія людського вбрання, політ фанта­зії, гра уяви, інтуїція, наукові та технологічні відкриття. І чим оригінальнішою та привабливішою буде його новинка, тим більшим стане його визнання у світі су­часної модної індустрії та дизайну одягу, за умови її практичної значущості.

Теми рефератів:

• Мій улюблений художник-модельєр.

• Коко Шанель.

• Сучасний американський дизайн одягу: специфіка та основні напрями.

• Відомі українські художники-модельєри.

• Італійський дизайн: своєрідність та основні етапи розвитку.