Вплив зносу на вартість машин та обладнання

Відносно до проблем оцінки, знос означає втрату вартості об’єкта в процесі його експлуатації чи тривалого зберігання, впливу науково-технічного прогресу та зовнішнього економічного середовища. Зменшення вартості відбувається внаслідок матеріального зносу, під яким слід розуміти втрату об’єктом корисних властивостей у результаті природних процесів, зносу конструктивних елементів під час експлуатації, а також під впливом зовнішніх негативних факторів (аварій, перевантажень, стихійних лих та ін.). Якщо вартість понизилася внаслідок втрати об’єктом конкурентоспроможності, падіння ринкового попиту порівняно з аналогічними об’єктами, то це свідчить про його техніко-економічне старіння (знос). Закордонні фахівці в галузі оцінки майна розподіляють техніко-економічне старіння та пов’язане з ним знецінення на три види: технологічне, функціональне та економічне (зовнішнє).

Технологічне старіння прийнято вважати наслідком науково-технічного прогресу в сфері створення нових конструкцій, технологій і матеріалів, що проявляється у знеціненні пов’язаної з ними техніки порівняно з новими аналогами, які купуються за меншою ціною та потребують менших експлуатаційних витрат (обслуговування та ремонт).

Функціональне старіння— це знецінення об’єкта в результаті невідповідності його параметрів і характеристик оптимальному техніко-економічному рівню, що забезпечує достатню для сучасного виробництва потужність, точність, надійність, енергоємність, екологічність та інші споживчі властивості.

Економічне старіння — це знецінення об’єкта, зумовлене впливом зовнішніх факторів (зміна ринкової рівноваги попиту та пропонування, запровадженням законодавчих обмежень на використання певного виду устаткування через невідповідність екологічним чи ергономічним критеріям, погіршення якості сировини і т. ін.).

Фізичний знос і техніко-економічне старіння в кожному конкретному випадку виявляється у системі, тому під час оцінювання враховується сукупний знос як сума втрат його вартості під впливом усіх видів старіння.

Якщо сукупний знос об’єкта оцінки під впливом усіх факторів старіння перевищує 100 %, то коефіцієнт, що враховує знецінення сукупного старіння (зносу), можна визначити за формулою:

К_о = 1 – (1 - К_ф) (1 – К _тс) (1 – К _фс) (1 – К _ес) (9.1)

де К_ф – коефіцієнт фізичного зносу;

К _тс – коефіцієнт технологічного старіння;

К _фс – коефіцієнт функціонального старіння;

К _ес – коефіцієнт економічного старіння.

На фізичний знос машин та обладнання в кожному окремому випадку впливає багато чинників, що потребують прямих методів визначення його величини. Вони ґрунтуються на огляді об’єктів оцінки, випробуванні в різноманітних режимах роботи, оцінці спрацювання найважливіших вузлів, зовнішніх і внутрішніх дефектів і пов’язаних з ними втрат товарної вартості. За необхідності можуть діагностуватися всі найважливіші параметри функціонування засобу праці, а також виготовленого на ньому тестового виробу.

У наслідок складності оціночних робіт значну трудомісткість і тривалість діагностичного циклу використання прямих методів украй обмежено. Тому перевага віддається непрямим методам визначення фізичного зносу машин та обладнання, які базуються на їх огляді, вивченні експлуатаційних умов, інформації про ремонти та вкладення грошових коштів у забезпечення працездатного стану.

Отже, фізичний знос може бути визначений по двох групах методів: прямі (оцінка зносу по зовнішніх параметрах) і непрямі методи.

Найпоширенішими непрямими методами визначення фізичного зносу об’єкта є:

1. Метод «ефективного віку» — базується на висновках фахівця-експерта чи самого оцінщика щодо фактичного стану машини (обладнання) виходячи з її зовнішнього вигляду, умов експлуатації та інших факторів, а також припущень про можливість достовірного визначення строку служби об’єкта.
При використанні даного методу, аналогічно до визначення зносу будинків і споруд, використовуються такі терміни та визначення:

1. Строк служби (строк економічного життя) (С_С) — це період часу від дати встановлення до дати виведення з експлуатації об’єкта (чи повністю відпрацьовано ресурс об’єкта).
2. Залишковий термін служби (С_З) — прогнозована кількість років до виведення об’єкта з експлуатації (чи залишковий ресурс можливого напрацювання).
3. Хронологічний (фактичний) вік (С_Х) — кількість років, що минули від дати створення об’єкта (чи напрацювання).
4. Ефективний вік (С_Е) — різниця між строком служби і залишковим строком служби (чи розмір напрацювання об’єкта за минулі роки):

С_Е = С_С – С_З. (9.2)

Нормування галузевими стандартами строки служби для різних груп обладнання і механізмів відображають їх експлуатаційні можливості в середньостатистичних умовах роботи. Для оцінювача вони мають не більше ніж довідковий характер. Тому в кожному конкретному випадку визначення залишкового терміну служби обладнання необхідно враховувати реально існуючий на момент оцінки рівень фізичного зносу. Відмінності фактичних вікових параметрів засобів праці визначають методичні особливості розрахунку коефіцієнта їх фізичного зносу:

1) для порівняно нового обладнання за нормальних умов експлуатації він визначається таким чином:

К_Ф = С_Х / С_С *100 % (9.3) ;

2) для більш зношеного складного обладнання коефіцієнт розраховується за формулою:

К_Ф = (С_Е / (С_Е + С_З)) * 100 % (9.4);

3) для обладнання, що відпрацювало термін більший за строк його економічного життя, яке продовжує все ще працювати, хоча за бухгалтерськими документами на нього вже нараховано 100% зносу, коефіцієнт визначається таким чином:

К_Ф = ((С_Х – С^*_З) / С_х) * 100 %, (9.5)

де С^*_З — залишковий строк служби, визначений експертним шляхом;

4) для капітально відремонтованого обладнання коефіцієнт визна­чається за формулою:

К_Ф = С_Е / С_С * 100% (9.6);

Ефективний строк служби визначається таким чином:

С_Е = С_Х1 k₁ + С_Х2 k₂ + ... + С_Хi k_i, (9.7)

де С_Х1, С_Х2, …, С_Хі — відповідно хронологічний вік частин об’єкта, які було капітально відремонтовано, та підпадаючих під ремонт;

k₁, k₂, …, k_i — процентне співвідношення цих частин об’єкта в загальній їх сукуп­ності.

2. Метод експертизи стану передбачає залучення спеціалістів-експертів, у тому числі можливо й робітників служби головного механіка та ремонтних підрозділів підприємства, для оцінки фактичного стану обладнання та визначення рівня його фізичного зносу. Для того, щоб експерти керувалися єдиними критеріями оцінки зносу на основі накопиченого досвіду діагностичних робіт, складають спеціальні оціночні шкали (таблиця 9.2).

Таблиця 9.2

Шкали експертних оцінок для визначення ступеня зносу при обстеженні технічного стану машин та обладнання

Коефіцієнт фізичного зносу визначається за наведеною шкалою або в залежності від фактичного стану об’єкта, оціненого експертним шляхом («добре», «задовільно» і т. ін.), або в залежності від прогнозованого залишкового терміну служби, вираженого у відсотках.

3. Метод зниження споживчих якостей відображає залежність основних параметрів потужності, продуктивності, надійності та інших характеристик машин та обладнання від їх зносу. Коефіцієнт природного (звичайного) фізичного зносу розраховується на базі індексів зміни основних параметрів на момент оцінки, порівняно з вихідними значеннями, які мав об’єкт на момент введення в експлуатацію за формулою:

, (9.8)

де х₁, х₂, х₃— значення основних параметрів на момент оцінки;

х_1,0 , х_2,0 , х_3,0 — значення основних параметрів на початок експлуатації;

а₁, а₂, а₃ — показники степеня, що відображають силу впливу основних експлуатаційних параметрів на вартість об’єкта.

4. Метод зниження дохідності базується на припущенні, що накопичення фізичного зносу пропорційно знижує дохідність (прибутковість) роботи обладнання. Коефіцієнт фізичного зносу обладнання за даним методом визнача­ється за формулою:

, (9.9)

де П₀ — прибуток (дохід), що приносило обладнання на початку експлуатації;

П₁ — прибуток (дохід) на момент оцінки.

Виділення технологічного, функціонального та економічного (зовнішнього) старіння як структурних складових загального процесу техніко-економічного старіння машин та обладнання створює методологічні умови для розробки теоретичних основ методичного та прикладного інструментарію якісного вимірювання впливу цих процесів на зниження ринкової вартості об’єктів оцінки. Разом з тим, в науці та практиці ще не вдалося виробити прийнятні концептуальні підходи і методологічний апарат, необхідний для вирішення оціночних проблем, що виникають.

Виступаючи наслідком науково-технічного прогресу, технологічне старіння пов’язано з появою нових моделей машин-аналогів, які порівняно з об’єктами оцінки коштують дешевше та забезпечують нижчі експлуатаційні витрати. З огляду на це, рівень знецінення діючих (оцінюваних) засобів праці через надлишкові капітальні витрати на їх придбання та підвищені експлуатаційні витрати можна визначити за допомогою коефіцієнта технологічного старіння (К_ТО), який розраховується за такою формулою:

, (9.10)

де КВ₀ і КВ₁ — повна вартість заміщення об’єкта оцінки та його відтворення;

ЕВ₀ та ЕВ₁ — експлуатаційні витрати, характерні для оцінюваного об’єкта та його сучасного аналога.

Створення та впровадження принципово нових технологій здатне повністю знецінити традиційний машинний парк, бо вони базуються на адекватних сучасним технологічним вимогам видах техніки.

Поява на ринку засобів праці нових моделей машин з більшим діапазоном функціональних можливостей, вищими показниками продуктивності, потужності чи інших параметрів, порівняно з аналогічною оцінюваною моделлю, зумовлює її функціональне старіння (знецінення). Зниження вартості у цьому випадку відбувається через зниження споживчих властивостей, втрату функціональної корисності, а також можливе недовикористання потужності. Пов’язана з цим втрата вартості машин та обладнання визначається різноманітністю причин та умов, які необхідно ідентифікувати і враховувати під час виокремлення видів зносу обладнання.

Коефіцієнт знецінення об’єкта оцінки, унаслідок його функціонального знецінення, що зумовлює недовикористання параметрів продуктив­ності, потужності чи інших характеристик, визначається за такою формулою:

, (9.11)

де К_ФО — коефіцієнт функціонального старіння;

N_ф — фактична (реальна) потужність чи продуктивність об’єкта оцінки;

N_р — розрахункова потужність чи продуктивність сучасного об’єкта-аналога;

n — показник степеня, який ураховує вплив закону економії на масштабах (коефіцієнт «гальмування ціни», коефіцієнт Чілтона).

Згідно зі світовою практикою, середнє значення цього коефіцієнта для більшості видів машин та обладнання приймається рівним 0,6—0,7.

У випадку, коли нове обладнання перевищує оцінюваний аналог за екологічністю, ергономічністю та іншими функціональними параметрами, у наведену вище формулу вводяться додаткові співмножники, що враховують співвідношення цих параметрів.

Економічне старіння машин та обладнання — це втрата ними вар­тості під впливом зовнішніх факторів. Тому інколи його називають зо­внішнім старінням (зносом). Серед причин економічного старіння слід виділяти падіння попиту на машинну техніку та виготовлювану на ній продукцію, зростання цінової конкуренції, скорочення ринкового пропонування та погіршення якості сировини, інфляційні процеси, законодавчі обмеження на права власності, погіршення акцизної політики та інші зовнішні зміни. Кількісна оцінка впливу цих зовнішніх факторів.

Кількісна оцінка впливу цих зовнішніх змінних сильно ускладнена, оскільки всі вони, як правило, впливають на підприємство в цілому, а не на окремий об’єкт. З огляду на це актуальності набуває дохідний підхід до оцінки.

Для визначення рівня знецінення машин та обладнання, потужності яких не повністю застосовуються через вплив зовнішніх факторів, використовують вищенаведену формулу (9.11). У цьому разі в знаменник підставляють величину номінальної потужності чи продуктивності оцінюваного об’єкту.

Вплив інших зовнішніх факторів вимірюється у абсолютному чи відносному вимірі, а потім підсумовуються значення всіх його складових для визначення загального показника знецінення за рахунок економічного (зовнішнього) старіння.