Тривога як суттєвий елемент адаптації.

Здоров'я – це така динаміка гомеостатичних і адаптивних процесів в організмі людини і його психіці, яка забезпечує йому можливість тривало жити і активно трудитися в різних умовах навколишнього середовища і протистояти її несприятливим чинникам.

Оскільки індивідууми не схожі один на одного, від чинника особи залежить дуже багато. Наприклад, в системі «людина‑ середовище» рівень емоційної напруженості наростає у міру збільшення відмінностей між умовами, в яких формуються механізми суб'єкта, і що знов створилися. Таким чином, ті або інші умови викликають емоційну напругу не через їх абсолютну жорсткість, а в результаті невідповідності цим умовам емоційного механізму індивіда.

При будь-якому порушенні збалансованості «человек‑ середовище» недостатність психічних або фізичних ресурсів індивідуума для задоволення актуальних потреб або розузгодження самої системи потреб є джерелом тривоги. Тривога, що позначається як: 1) відчуття невизначеної загрози, 2) відчуття дифузного побоювання і тривожного очікування, 3) невизначений неспокій, є найбільш механізмом психічного стресу, що сильно діє. Це витікає з вже згадуваного відчуття загрози, яке є центральним елементом тривоги і обумовлює її біологічне значення як сигналу неблагополуччя і небезпеки.

Тривога може грати охоронну і мотиваційну роль, зіставну з роллю болю. З виникненням тривоги зв'язують посилення поведінкової активності, зміна характеру поведінки або включення механізмів интрапсихической адаптації. Але тривога може не тільки стимулювати активність, але і сприяти руйнуванню недостатньо адаптивних поведінкових стереотипів, заміщенню їх адекватнішими формами поведінки.

На відміну від болю, тривога – це сигнал небезпеки, яка ще не реалізована. Прогнозування цієї ситуації носить імовірнісний характер, а зрештою залежить від особливостей індивіда. При цьому особовий чинник грає часто вирішальну роль, і у такому разі інтенсивність тривоги відображає, швидше, індивідуальні особливості суб'єкта, чим реальну значущість загрози.

Тривога, по інтенсивності і тривалості неадекватна ситуації, перешкоджає формуванню адаптаційної поведінки, приводить до порушення поведінкової інтеграції і загальної дезорганізації психіки людини. Таким чином, тривога лежить в основі будь-яких змін психічного стану і поведінки, обумовлених психічним стресом.

Професор Ф. Б. Березін визначив тривожний ряд, який представляє істотний елемент процесу психічної адаптації:

1) відчуття внутрішньої напруженості – не має яскраво вираженого відтінку загрози, служить лише сигналом її наближення, створюючи обтяжливий душевний дискомфорт;

2) гиперестезические реакції – тривога наростає, раніше нейтральні стимули набувають негативного забарвлення, підвищується дратівливість;

3) власне тривога – центральний елемент даного ряду. Виявляється відчуттям невизначеної загрози. Характерна ознака: неможливість визначити характер загрози, передбачити час її виникнення. Часто відбувається неадекватна логічна переробка, в результаті якої из‑ за браки фактів видається неправильний вивід;

4) страх – тривога, конкретизована на певному об'єкті. Хоча об'єкти, з якими зв'язується тривога, можуть і не бути її причиною, у суб'єкта створюється уявлення про те, що тривогу можна усунути певними діями;

5) відчуття невідворотності катастрофи, що насувається, наростання інтенсивності тривожних розладів приводить суб'єкта до уявлення про неможливість запобігання прийдешній події;

6) тривожно‑ боязливе збудження – дезорганізація, що викликається тривогою, досягає максимуму, і можливість цілеспрямованої діяльності зникає.

При пароксизмальному наростанні тривоги всі вказані явища можна спостерігати протягом одного пароксизму, в інших же випадках їх зміна відбувається поступово.

Проведені дослідження переконливо продемонстрували, що молодь більш адаптивна і менш схильна до дії зовнішньої тривоги, чим люди старшого покоління. З цього слід зробити вивід про те, що чим гнучкіше збудована нервово ‑ психічна система людини, чим він молодше і має свідомість, вільну від забобонів, тим легше відбувається процес адаптації і менш хворобливо переносяться стресові ситуації.

Посилення тривоги приводить до підвищення інтенсивності дії двох взаємозв'язаних адаптаційних механізмів, які приведені нижче:

1) аллопсихический механізм діє, коли відбувається модифікація поведінкової активності. Спосіб дії: зміна ситуації або відхід з неї;

2) інтрапсихічний механізм – забезпечує редукцію тривоги завдяки переорієнтації особи.

Існує декілька типів захистів, які використовуються інтрапсихічним механізмом психічної адаптації:

1) перешкода усвідомленню чинників, що викликають тривогу;

2) фіксація тривоги на певних стимулах;

3) зниження рівня спонуки, тобто знецінення початкових потреб;

4) концептуалізація.

Тривога, не дивлячись на велику кількість різних смислових формулювань, є єдиним явищем і служить облигаторным механізмом емоційного стресу. Виникаючи при будь-якому порушенні збалансованості в системі «человек‑ середовище», вона активізує адаптаційні механізми і разом з тим при значній інтенсивності лежить в основі розвитку адаптаційних порушень. Підвищення рівня тривоги обумовлює включення або посилення дії механізмів інтрапсихічної адаптації. Ці механізми можуть сприяти ефективній психічній адаптації, забезпечуючи редукцію тривоги, а у разі їх неадекватності знаходять своє віддзеркалення в типі адаптаційних порушень, яким відповідає характер прикордонних психопатологічних явищ, що формуються при цьому.