Адаптація людини й функціональні стани організму.

В період всього життя людини – з моменту народження (тобто виділення з утроби матери як автономного, самостійного організму) і до самої смерті – його безперервно супроводжує процес адаптації. Цей процес неразделим з самим поняттям «життя»: немислиме життя без адаптації, так само як і адаптація не існує поза життєвим циклом живого організму.

Адаптація є властивістю будь-якого живого організму. Проте людина – це не просто живий організм, а перш за все складна біосоціальна система. Тому при розгляді проблем адаптації людини виділяють три функціональні рівні: фізіологічний, психічний і соціальний.

Адаптація– це динамічний процес, завдяки якому рухомі системи живих організмів, не дивлячись на мінливість умов, підтримують стійкість, необхідну для існування, розвитку і продовження роду. Саме механізм адаптації, вироблений в результаті тривалої еволюції, забезпечує можливість існування організму в постійно змінних умовах середовища.

Завдяки процесу адаптації досягається збереження гомеостазу при взаємодії організму із зовнішнім світом. В зв'язку з цим процеси адаптації включають не тільки оптимізацію функціонування організму, але і підтримку збалансованості в системі «організм ‑ середовище». Процес адаптації реалізується всякий раз, коли в системі «організм ‑ середовище» виникають значущі зміни, і забезпечує формування нового гомеостатичного стану, який дозволяє досягати максимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій. Оскільки організм і середовище знаходяться не в статичній, а в динамічній рівновазі, їх співвідношення міняються постійно, а, отже, також постійно повинен здійснюватися процес адаптації.

Вищенаведене відноситься в рівній мірі і до твариною і до людини. Проте істотною відмінністю людини є те, що вирішальну роль в процесі підтримки адекватних відносин в системі «индивидуум‑ середовище», в ході якого можуть змінюватися всі параметри системи, грає психічна адаптація.

Психічну адаптаціюрозглядають як результат діяльності цілісної самоуправляемой системи (на рівні "оперативного спокою"), підкреслюючи при цьому її системну організацію. Але при такому розгляді картина залишається не повною. Необхідно включити у формулювання поняття потреби. Максимально можливе задоволення актуальних потреб є, таким чином, важливим критерієм ефективності адаптаційного процесу. Отже, психічну адаптацію можна визначити як процес встановлення оптимальної відповідності особі і навколишнього середовища в ході здійснення властивою людині діяльності, яка (процес) дозволяє індивідуумові задовольняти актуальні потреби і реалізовувати пов'язані з ними значущі цілі, забезпечуючи в той же час відповідність максимальній діяльності людини, його поведінки, вимогам середовища.

Психофізіологічна адаптація є суцільним процесом, який, разом з власне психічною адаптацією (тобто підтримкою психічного гомеостазу), включає ще два аспекти:

а) оптимізацію постійної дії індивідуума з оточенням;

б) встановлення адекватної відповідності між психічними і фізіологічними характеристиками.