Зміст цивільно-правових відносин. Правосуб’єктність сторін

Цивільно-правові відносини – це майнові або особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, в яких учасники виступають як майново та організаційно відокремлені, юридично рівні носії суб’єктивних прав і обов’язків, здійснення котрих забезпечується можливим застосуванням до порушників примусових заходів майнового характеру.

Суб’єктами цивільних правовідносин є фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Юридична особа – це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка від свого імені може набувати майнові та особисті немайнові права, нести зобов’язання, бути позивачем і відповідачем в суді.

Виділяють такі ознаки юридичної особи:

· організаційна єдність, закріплена в Статуті чи положенні. Вона характеризується наявністю стійких взаємозв’язків між членами, учасниками, акціонерами;

· державна реєстрація відповідно до закону. Юридична особа підлягає обов’язковій державній реєстрації. Дані державної реєстрації включаються до єдиного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи тощо;

· наділення цивільною правоздатністю і дієздатністю. Юридична особа має такі самі цивільні права та обов’язки (цивільна правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх (цивільна дієздатність) через свої органи, які діють відповідно до установчих документів. Саме установчі документи є юридичною підставою діяльності будь-якої юридичної особи. Це комплект документів установленої законом форми, згідно з якими юридична особа виникає і діє як суб’єкт цивільного права. Для різних юридичних осіб – це різні комплекти документів, але основними з них є, по-перше, рішення одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи. Якщо засновників двоє чи більше, рішенням про створення є засновницький договір. По-друге, це статут юридичної особи ;

· наявність можливості виступати позивачем і відповідачем в суді;

· майнова відокремленість. Кожна юридична особа має майно, яке належить їй на праві власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні, що робить її економічно незалежною організацією. Це майно відокремлене від майна держави, інших організацій і громадян, що утворюють колектив юридичної особи;

· самостійна цивільно-правова відповідальність за своїми зобов’язаннями належним їй майном;

· участь у цивільному обігу від власного імені. Юридична особа має своє найменування, яке містить вказівку на її організаційно-правову форму, інформацію про характер її діяльності. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації, яка проводиться у виконавчому комітеті міської або районної державної адміністрації за її місцезнаходженням.

Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам – правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Фізичні особи як суб’єкти цивільно-правових відносин наділені цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю.

Цивільна правоздатність – це здатність особи мати цивільні права і обов’язки. Така правоздатність визнана за всіма фізичними особами. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження, а в деяких випадках і до народження і припиняється у момент смерті особи. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов’язки.

Цивільна дієздатність – це здатність особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно здійснювати їх, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Наявність дієздатності означає її можливості особисто здійснювати різні юридичні дії – укладати угоди, розпоряджатись майном, приймати спадщину або відмовлятись від неї, відповідати за заподіяну шкоду, видавати довіреності тощо.

В повному обсязі цивільна дієздатність виникає з досягненням 18 років. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла вісімнадцяти років, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Цивільне законодавство розрізняє декілька видів дієздатності:

· Повна дієздатність – це здатність фізичної особи своїми діями набувати і здійснювати будь-які передбачені законом права, приймати на себе і нести будь-які зобов’язання. Її набуває фізична особа, яка досягла 18 років. До цього віку повна дієздатність виникає у разі реєстрації шлюбу. Повна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором; неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини, а також особі, яка досягла 16 років і бажає займатись підприємницькою діяльністю. Надання повної дієздатності здійснюється за рішенням органів опіки і піклування.

· Часткова дієздатність – її мають особи до 14 років. Вони вправі самостійно вчиняти дрібні побутові правочини та здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Особа з частковою цивільною дієздатністю не несе відповідальність за заподіяну нею шкоду.

· Неповна дієздатність – це здатність особи набувати і здійснювати лише ті права і обов’язки, які вказані в законі. Її мають особи у віці від 14 до 18 років. Особи з неповною цивільною дієздатністю мають ті ж права, що й особи з частковою цивільною дієздатністю, а, крім того, право: самостійно розпоряджатись своїм заробітком, стипендією та іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняється законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатись вкладом, внесеним нею на своє ім’я. На укладення інших правочинів потрібна згода батьків або піклувальників та органу опіки та піклування. За наявністю достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки і піклування може обмежити право особи з неповною цивільною дієздатністю самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

· Обмежена цивільна дієздатність – встановлюється за рішенням суду стосовно фізичної особи, якщо вона:

А) страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;

Б) зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких за законом вона зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Над такою особою встановлюється піклування, і вона не може укладати угоди, крім дрібних побутових, а також не вправі самостійно розпоряджатись своїми доходами. Суд може поновити цивільну дієздатність особи, якщо особа одужала або перестала зловживати спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами.

· Недієздатність – такою особа визнається за рішенням суду, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного захворювання не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Над недієздатною особою встановлюється опіка. Така особа не має права вчиняти будь-якого правочину, а відповідальність за заподіяну такою особою шкоду несе її опікун.

3.3. Поняття і види угод (правочинів)

Правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Це вольовий акт, дія, спрямована на досягнення певних результатів, що мають правовий характер.

Класифікація право чинів здійснюється за певними критеріями: